Рішення № 89516977, 29.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2020Справа № 910/4253/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко Г. П.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/4253/20

За позовом Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" (54052, м. Миколаїв, а/с 170; ідентифікаційний код: 19290012)

До Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" (02093, м. Київ, вул. Россошанська, 3-А, п/с 49; ідентифікаційний код: 21552117)

Про стягнення 49 558, 22 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Стивідорна компанія "Ольвія" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" (далі-відповідач) про стягнення 49 558, 22 грн штрафних санкцій.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначає, що 20.02.2019 Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження "Про передачу нерухомого майна в управління Державному концерну "Укроборонпром" №87-р, згідно якого передавалось нерухоме майно зі сфери управління Міністерства інфраструктури в управління ДК "Укроборонпром".

На виконання цього Розпорядження КМУ, Державний концерн "Укроборонпром" видав 29.03.2019 Наказ "Про приймання-передачу державного майна в управління Державного концерну "Укроборонпром" №77.

Комісією утвореною наказом ДК "Укроборонпром" №77 від 29.03.2019, було підписано Акт приймання-передачі майна від 31.05.2019, на підставі якого на баланс відповідача було передано частину нерухомого майна (знаходиться на території Спеціалізованого морського порту Ольвія (м. Миколаїв), що раніше належало позивачу і закріплено за ним на праві господарського відання.

25.07.2019 між сторонами було укладено Договір № 98П-2019/78/1-29012-24/19 від 25.07.2019 про відшкодування відповідачем (власник майна по договору) позивачу (користувач по договору) вартість витрат, пов`язаних зі сплатою податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти перераховані у додатку №1 до Договору, а також Договір № 96П- 2019/80-29012-24/19 від 29.07.2019 про відшкодування відповідачем (власник майна по договору) позивачу (землекористувач по договору) витрати по сплаті земельного податку, за земельну ділянку площею 373078м2, на якій розташовані об`єкти нерухомості.

У п.7.1. обох договорів, зазначено, що ці договори діють до дати оформлення відповідачем (власником майна) прав на земельну ділянку та на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем його зобов`язань щодо своєчасної компенсації сум податків за вказаними договорами, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків оплати по Договору № 96П-2019/80-29012-24/19 від 29.07.2019 пеню в сумі 44 232,88 грн та 3 % річних в сумі 4 536,94 грн, а також пеню в сумі 713,64 грн та 3 % річних в сумі 74, 76 грн за порушення строків оплати по Договору № 98П-2019/78/1-29012-24/19 від 25.07.2019. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, Розгляд справи № 910/4253/20 призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу.

24.04.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (за №29/1.5-1771 від 21.04.2020), в якому останній не визнає позову позивача в повному обсязі відповідно до викладених обставин. Також відповідачем до відзиву додано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (за №29/1.5-1772 від 21.04.2020). В даному клопотанні відповідач зазначає, що підприємство наразі перебуває в скрутному матеріальному становищі, при цьому виконує термінові замовлення по виготовленню та ремонту військової техніки для потреб міністерства оборони України, яка застосовується при проведенні операції об`єднаних сил на сході України. Стягнення в повному обсязі нарахованих позивачем штрафних санкцій призведе до погіршення фінансового становища підприємства, що в свою чергу ставить під загрозу обороноздатність держави. Таким чином, враховуючи особливий статус відповідача для країни, надмірно великий розмір порівняно із збитками позивача заявлених штрафних санкцій та вплив пандемії нової корона вірусної інфекції (COVID 19) на фінансово-економічне становище підприємства, відповідач вважає за необхідне заявити клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % від суми, яка розрахована позивачем та може підлягати до стягнення. Отже, сукупність вказаних обставин є підставою для зменшення судом штрафних санкцій при прийнятті рішення по даній справі.

04.05.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив (за №01-2/748 від 24.04.2020), в якому позивач зазначає, що доводи відповідача викладені у відзиві є необґрунтованими, спростовуються нормами чинного законодавства і матеріалами справи, тому позивач відхиляє їх. Крім того, позивач категорично не погоджується з клопотанням відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідачем не додано жодного доказу в підтвердження тих обставин, яким він обґрунтовує наслідки стягнення з нього штрафних санкцій і чи дійсно такі обставини існують. Посилання на пандемію коронавірусу, позивач вважає також безпідставною, оскільки оголошений карантин, введені обмеження, стосується не лише відповідача, а й впливають негативно на діяльність позивача, а також і на всю економічну ситуацію в країні. Крім того, штрафні санкції не є непомірно великими.

08.05.2020 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 01-2/748 від 24.04.2020, в яких відповідач заперечував доводи позивача викладені у відповіді на відзив.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, 20.02.2019 Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження "Про передачу нерухомого майна в управління Державному концерн "Укроборонпром" №87-р, згідно якого передавалося нерухоме майно зі сфери управління Міністерства інфраструктури в управління ДК "Укробонпром".

На виконання цього Розпорядження Кабінету Міністрів України, Державний концерн "Укроборонпром" видав 29.03.2019 Наказ №77 "Про приймання-передачу державного майна в управління Державного концерну "Укроборонпром". Цим наказом утворена комісія та доручено комісії здійснити передачу державного майна зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з балансу Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" в управління Державного концерну "Укроборонпром" на баланс Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" на праві господарського відання, відповідно до переліку, що є додатком до наказу.

31.05.2019 Комісією утвореною наказом Державного концерну "Укроборонпром" №77 від 29.03.2019 підписано Акт приймання-передачі майна, який був затверджений Державним концерном "Укроборонпром" цього ж дня.

Відповідно до п. 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання - передачі.

31.05.2015 Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" (відповідач у справі), на баланс якого було передано нерухоме майно, що раніше належало Державному підприємству "Стивідорна компанія "Ольвія" (позивач у справі) і закріплено за ним на праві господарського відання - набув право управління цим майном.

Нерухоме майно, яке передано відповідачу позивачем, знаходиться на території Спеціалізованого морського порту Ольвія (м. Миколаїв).

За твердженням позивача, яке в тому числі не оскаржується відповідачем та підтверджується матеріалами справи, 31.05.2019 відповідач приступив до управління нерухомим майном, яке набув від позивача, і відповідач здійснює на відповідній території господарську діяльність, пов`язану з наданням послуг зберігання, здійснення стивідрної діяльності. Вказане, зокрема, підтверджується договором № Д29-14/515 від 17.10.2019 року, відповідно до якого відповідач надає позивачеві послуги зі зберігання майна.

25.07.2019 між позивачем, як користувачем, та відповідачем, як власником майна, був укладений договір № 98П-2019/78/1-29012-24/19 (далі за текстом - договір 1), відповідно до п. 1.1. якого власник майна зобов`язується відшкодувати користувачу вартість витрат, пов`язаних зі сплатою податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти, перераховані у додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору.

В п. 2.1. договору 1 сторони погодили, що розмір відшкодування витрат користувача розраховується пропорційно площі нерухомого майна, яке використовується власником майна. Розмір відшкодування зазначений у додатку № 2 до договору, що є його невід`ємною частиною і розраховується щороку.

Відповідно до п. 2.2. договору 1 відшкодування витрат по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки здійснюється власником майна щоквартально не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним кварталом, шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку власника майна на банківський рахунок користувача на підставі виставленого користувачем рахунку та акту користування нерухомим майном, відмінним від земельної ділянки. Рахунок та акт користувач направляє власнику майна не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Згідно з п. 2.3. договору 1 користувач самостійно обчислює суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію на поточний рік.

В п. 4.2. договору 1 сторони погодили, що за порушення власником майна строків оплати, зазначених в договорі, користувач має право стягнути з власника майна пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення виконання грошових зобов`язань, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір 1, відповідно до п. 7.1., набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до дати оформлення власником майна прав на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із п. 7.2. договору 1 сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин між ними щодо відшкодування витрат по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які виникли з дати підписання акту приймання - передачі від 31.05.2019 (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу нерухомого майна в управління Державного концерну «Укроборонпром» № 87-р від 20.02.2019, наказу ДК «Укроборонпром» від 29.03.2019 № 77 та наказу ДК «Укроборонпром» від 31.05.2019 № 129 «Про закріплення державного майна на праві господарського відання»).

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, і від виконання своїх обов`язків у повному обсязі (п. 7.3. договору 1).

В додатку № 1 до договору 1 зазначений перелік об`єктів, податок за які власник майна зобов`язався у відповідності до договору 1 відшкодовувати користувачу.

В додатку № 2 до договору 1 сторони навели розрахунок за відшкодування витрат по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2019 рік: червень місяць другого кварталу 2019 року сума відшкодування 5 989, 23 грн, третій квартал 2019 року - 17 967, 68 грн та четвертий квартал 2019 року - 17 967,68 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач виставляв відповідачу на виконання умов договору-1 рахунки, сторони підписували акти користування нерухомим майном, та відповідач здійснював відшкодування витрат на оплату податку.

Так, сторонами були підписані акт № 1127 від 30.09.2019 на суму 23 956, 91 грн та акт № 1412 від 31.12.2019 на суму 17 967, 68 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відшкодування за актом № 1127 від 30.09.2019 на суму 23 956, 91 грн відповідач здійснив 11.11.2019, № 1412 від 31.12.2019 на суму 17 967, 68 грн - 21.02.2020, що підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача за відповідні дати, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також 29.07.2019 між позивачем, як землекористувачем та відповідачем, як власником майна було укладено договір №96П-2019/80-29012-24/19 (далі за текстом - договір 2), відповідно до умов якого (п.1.1.) власник майна зобов`язується відшкодувати землекористувачу витрати по сплаті земельного податку, за земельну ділянку площею 373078 м2, на якій розташовані об`єкти нерухомості (майно), що належить власнику майна, схема площ земельної ділянки у додатку № 2.

Відповідно до п. 1.2 договору 2 землекористувач володіє земельною ділянкою загальною площею 178,8008 га кадастровий номер 4810136600:07:004:0115 у м. Миколаїв, Корабельний район, з цільовим призначенням - обслуговування порту на праві постійного користування згідно розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації №168-р від 05.06.2013.

Власник майна володіє майном на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу нерухомого майна в управління Державного концерну "Укроборонпром" №87-р від 20.02.1019, Акту приймання-передачі від 31.05.2019.

В п. 2.2. договору 2 сторони погодили, що розмір відшкодування витрат землекористувача розраховується пропорційно площі земельної ділянки, яка використовується власником майна. Розмір відшкодування зазначений у додатку № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною і розраховується щороку.

Згідно з п. 2.3 договору 2 відшкодування витрат по сплаті земельного податку здійснюється власником майна щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку власника майна на банківський рахунок землекористувача на підставі виставленого землекористувачем рахунку та акту користування земельною ділянкою. Рахунок та акт землекористувач направляє власнику майна не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 2.4. договору 2 землекористувач самостійно обчислює суму земельного податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію а поточний рік.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 договору 2 передбачено, що власник майна зобов`язаний сплачувати відшкодування витрат на сплату земельного податку землекористувачу в порядку, в строки, у розмірах та на умовах, передбаченими цим договором.

Землекористувач має право отримувати від власника майна відшкодування витрат на сплату земельного податку в порядку, в строки, у розмірах та на умовах, передбаченими цим договором (підпункт 3.3.1. п. 3.3 договору 2).

Відповідно до п. 4.2 договору 2 за порушення строків оплати, передбачених п. 2.3 цього договору, власник майна сплачує землекористувачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент порушення строків оплати, за кожен день прострочення.

Згідно п. п. 7.1, 7.3 договору 2 він набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до дати оформлення власником майна прав на земельну ділянку під майном, що йому належить. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору, і від виконання своїх обов`язків в повному обсязі.

В п. 7.2. договору 2 сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин між ними щодо відшкодування витрат по сплаті земельного податку, які виникли з дати підписання акту приймання - передачі від 31.05.2019 (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу нерухомого майна в управління Державного концерну «Укроборонпром» № 87-р від 20.02.2019, наказу ДК «Укроборонпром» від 29.03.2019 № 77 та наказу ДК «Укроборонпром» від 31.05.2019 № 129 «Про закріплення державного майна на праві господарського відання»).

В додатку №1 до договору 2 сторони визначили розмір витрат по сплаті земельного податку на 2019 рік за земельну ділянку площею 373078 м2 щомісячно за період червень-грудень 2019 року: червень сума відшкодування становить 84 806, 85 грн, липень - 84 806, 85 грн, серпень - 84 806, 85 грн, вересень - 84 806, 85 грн, жовтень - 84 806, 85 грн, листопад - 84 806, 85 грн, грудень - 84 806, 85 грн.

На виконання умов договору-2, позивач та відповідач складали щомісячні акти користування відповідачем земельною ділянкою, на підставі чого позивач виставляв рахунки відповідачу на компенсацію сум земельного податку.

Так, сторонами були підписані акт № 1048 від 31.08.2019 на суму 254 420, 55 грн, акт № 1126 від 30.09.2019 на суму 84 806, 85 грн, № 1226 від 31.10.2019 на суму 84 806, 85 грн, № 1334 від 30.11.2019 на суму 84 806, 85 грн, № 1411 від 31.12.2019 на суму 84 806, 85 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відшкодування за актом № 1048 від 31.08.2019 на суму 254 420, 55 грн відповідач здійснив 31.01.2020, № 1126 від 30.09.2019 на суму 84 806, 85 грн - на суму 37 987, 36 грн 16.12.2019 та на суму 46 819, 49 грн 22.01.2020, № 1226 від 30.09.2019 на суму 84 806, 85 грн - 31.01.2020, № 1334 від 30.11.2019 на суму 84 806, 85 грн - 21.02.2020, № 1411 від 31.12.2019 на суму 84 806, 85 грн - 21.02.2020, що підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача за відповідні дати, копії яких наявні в матеріалах справи.

Оскільки відповідач прострочив строки відшкодування податків погоджені сторонами в договорах 1, 2 позивач нарахував відповідачу за період прострочення з 16.09.2019 до 20.02.2020 пеню в розмірі 44 232, 88 грн та 3 % річних в розмірі 4 536, 94 грн за договором 2, а також за періоди прострочення з 16.10.2019 до 10.11.2019 та з 05.02.2020 до 20.02.2020 пеню в розмірі 713, 64 грн та 3 % річних в розмірі 74, 76 грн за договором 1, стягнення яких є предметом позову у даній справі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивачем порушено його зобов`язання за договорами 1, 2 щодо направлення рахунків та актів за договорами у строк до 5 числа місяця наступного за звітнім, та що матеріалами справи не підтверджено, факти направлення позивачем відповідачу рахунків та актів, про які зазначає позивач, оскільки в якості доказів здійснення відповідних відправлень позивачем не надані до позову описи поштових відправлень, відтак встановити зміст відправлень неможливо. Позивач також клопоче перед судом про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % від розрахунків наданих позивачем.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі укладених між сторонами договорів 1, 2 між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання цивільного законодавства.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, за умовами договорів 1, 2 відповідач зобов`язувався відшкодувати витрати позивача, пов`язані зі сплатою земельного податку та податку на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Витрати позивача по сплаті земельного податку відповідач зобов`язаний був відшкодовувати щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим на підставі виставленого землекористувачем рахунку та акту користування земельною ділянкою (п. 2.3 договору 2).

Витрати позивача по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідач зобов`язаний був відшкодовувати щоквартально не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним кварталом на підставі виставленого користувачем рахунку та акту користування нерухомим майном, відмінним від земельної ділянки (п. 2.2. договору 1).

Матеріалами справи підтверджено, що зобов`язання відповідача за договорами 1, 2 за період з 31.05.2019 до 31.12.2019 були виконані відповідачем в повному обсязі, проте не в строки визначені п. 2.3 договору 2 та п. 2.2. договору 1.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За умовами договорів 1, 2 відповідач здійснює відшкодування податку на підставі рахунку та акту. Акти користування земельною ділянкою та нерухомим майном на виконання умов договорів 1, 2 підписувалися сторонами щомісячно та щоквартально відповідно, в останній день місяця/кварталу. Зазначене вбачається із наявних в матеріалах справи копій таких актів.

За період з 31.05.2019 до 31.12.2019 сторонами підписані акт № 1048 від 31.08.2019 на суму 254 420, 55 грн, акт № 1126 від 30.09.2019 на суму 84 806, 85 грн, акт № 1226 від 31.10.2019 на суму 84 806, 85 грн, акт № 1334 від 30.11.2019 на суму 84 806, 85 грн, акт № 1411 від 31.12.2019 на суму 84 806, 85 грн, акт № 1127 від 30.09.2019 на суму 23 956, 91 грн та акт № 1412 від 31.12.2019 на суму 17 967, 68 грн. Зазначені акти також скріплені печатками сторін, і як зазначалося раніше були оплачені відповідачем. Вказане, на переконання суду, свідчить про визнання відповідачем правильності викладених в зазначених актах відомостей та визнання відповідачем його зобов`язань за договорами 1, 2 щодо сплати відшкодувань витрат позивача.

На підтвердження фактів направлення позивачем відповідачу рахунків та актів за договорами 1, 2 позивач додав до позовних матеріалів копії супровідних листів, копії рахунків на оплату та копії повідомлень про вручення поштового відправлення (рекомендованого).

Наявні в матеріалах справи копії повідомлень про вручення поштового відправлення (рекомендованого) свідчать про те, що відповідач отримував від позивача рекомендовану поштову кореспонденцію 10.09.2019, 04.10.2019, 04.11.2019, 09.12.2019 та 20.01.2020. При здійсненні сплати відшкодувань земельного податку та податку на нерухоме майно відповідач в призначенні платежу посилався на номери рахунків, копії яких наявні в матеріалах справи. Отже, наявні в справі докази в своїй сукупності свідчать про направлення позивачем відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією рахунків та актів на виконання умов договорів 1, 2 та про отримання відповідачем відповідної кореспонденції. Враховуючи зазначене, суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що матеріалами справи не підтверджено, факти направлення позивачем відповідачу рахунків та актів, про які зазначає позивач.

Так, відповідач тримав:

рахунок № 959 за червень - серпень 2019 року та акт № 1048 від 31.08.2019 на суму 254 420, 55 грн - 10.09.2019;

рахунок № 1043 за вересень 2019 року та акт № 1126 від 30.09.2019 на суму 84 806, 85 грн - 04.10.2019;

рахунок № 1144 за жовтень 2019 року та акт № 1226 від 31.10.2019 на суму 84 806, 85 грн - 04.11.2019;

рахунок № 1251 за листопад 2019 року та акт № 1334 від 30.11.2019 на суму 84 806, 85 грн - 09.12.2019;

рахунок № 1328 за грудень 2019 року та акт № 1411 від 31.12.2019 на суму 84 806, 85 грн - 20.01.2020;

рахунок № 1043 за ІІІ квартал 2019 року та акт № 1127 від 30.09.2019 на суму 23 956, 91 грн - 04.10.2019;

рахунок № 1330 за IV квартал 2019 року та акт № 1412 від 31.12.2019 на суму 17 967, 68 грн - 20.01.2020.

Враховуючи, що рахунки № 959, № 1043, № 1144, № 1251 та № 1043 та акти додані до них відповідач отримав до настання строку сплати відшкодувань, визначеного п. 2.3 договору 2 та п. 2.2. договору 1, відповідач мав можливість та був зобов`язаний їх сплатити у відповідні строки, проте не сплатив, відповідно, допустив порушення своїх договірних зобов`язань у відповідній частині.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, що у останнього відсутній обов`язок сплачувати відшкодування витрат позивача в строки визначені договорами 1, 2, оскільки позивачем порушено його зобов`язання за договорами 1, 2 щодо направлення рахунків та актів за договорами у строк до 5 числа місяця наступного за звітнім, з тих підстав, що умови договорів 1, 2 не містять положень, які б встановлювали таку залежність.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

В п. 4.2 договору 2, за порушення строків оплати, передбачених п. 2.3 цього договору, сторони погодили сплату відповідачем на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент порушення строків оплати, за кожен день прострочення. Так само в п. 4.2. договору 1 сторони погодили пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення виконання грошових зобов`язань, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, у зв`язку з несвоєчасним і відшкодуванням відповідачем витрат, пов`язаних із сплатою земельного податку та сплатою податку на нерухоме майно позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за фактичний період прострочення за договорами 1, 2, який не перевищує шести місяців по кожному періоду заборгованості.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату відшкодувань витрат позивача на сплату податків за рахунками № 959, № 1043, № 1144, № 1251 та № 1043 та визнано арифметично правильними. Отже, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення з 16.10.2019 до 10.11.2019 за договором 1 складає 540, 84 грн, а розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення з 16.09.2019 до 20.02.2020 за договором 1 складає 43 417, 25 грн.

Щодо застосування до відповідача такої міри відповідальності, як стягнення пені, за порушення строків оплати рахунків № 1328 та № 1330 за період прострочення з 05.02.2020 до 20.02.2020, то суд дійшов висновку, що відповідні позовні вимоги не обґрунтовані та не можуть бути задоволені судом.

Так, вказані рахунки та додані до них акти (які є підставою для сплати за умовами договору), як встановлено судом, позивач відправив 14.01.2020, а відповідач отримав 20.01.2020, тобто вже після спливу строку визначеного в договорах 1, 2 для сплати відшкодування витрат позивача.

Статтею 612 Цивільного кодексу України внормовано, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

В цій частині, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що ним не могло бути виконане його зобов`язання вчасно саме через прострочення кредитора.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що прострочення відповідача щодо оплати рахунків № 1328 та № 1330 не настало, оскільки таке прострочення знаходилось в причинно-наслідковому зв`язку з простроченням позивача (кредитором по договору).

Як вбачається із розрахунку позивача по вказаним рахункам він нараховував відповідачу пеню за період прострочення з 05.02.2020 до 20.02.2020, у зв`язку з тим, що ним було несвоєчасно направлено відповідачу такі рахунки, тому позивач рахує строк оплати по таким рахункам - 15 календарних днів з дати отримання рахунку, та визначає, що відповідач мав сплатити їх до 04.02.2020. Проте, на переконання суду, для здійснення таких обрахувань відсутні правові підстави, адже п. 2.3 договору 2 та п. 2.2. договору 1 не містять положень, що строк сплати відшкодувань становить 15 днів з моменту отримання рахунку.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з відповідача в розмірі 988, 43 грн (815, 63 + 172, 80 = 988, 43) нарахованої за період прострочення з 05.02.2020 до 20.02.2020 за договорами 1, 2 по рахунках № 1328 та № 1330.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 4 536, 94 грн за договором 2 за період прострочення з 16.09.2019 до 20.02.2020 та 3 % річних в розмірі 74, 76 грн за договором 1 за періоди прострочення з 16.10.2019 до 10.11.2019 та з 05.02.2020 до 20.02.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання по рахунках № 959, № 1043, № 1144, № 1251 та № 1043, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних за період прострочення відповідача в підлягають задоволенню.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення 3 % річних за несвоєчасну сплату відшкодувань витрат позивача на сплату податків за рахунками № 959, № 1043, № 1144, № 1251 та № 1043 та визнано арифметично правильними. Отже, розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення з 16.10.2019 до 10.11.2019 за договором 1 складає 51, 20 грн, а розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення з 16.09.2019 до 20.02.2020 за договором 1 складає 4 425, 72 грн.

Щодо застосування до відповідача такої міри відповідальності, як стягнення 3 % річних, за порушення строків оплати рахунків № 1328 та № 1330 за період прострочення з 05.02.2020 до 20.02.2020, то суд дійшов висновку, що відповідні позовні вимоги не обґрунтовані з тих самих підстав, з яких суд визнав необґрунтованими вимоги позивача у відповідній частині щодо стягнення пені.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позивні вимоги доведені та обґрунтовані частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 43 958, 09 грн пені та 4 476, 92 грн 3 % річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплати заборгованість за договором у визначеному судом розмірі.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % від розрахунків наданих позивачем суд зазначає наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного Кодексу України). У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Водночас зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд, відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Відповідач просить зменшити розмір неустойки з тих підстав, що відповідач перебуває в скрутному фінансовому становищі, що відповідачу необхідні грошові ресурси для виконання його зобов`язань за договорами, що сприяють обороноздатності України, що позивачем не було понесене ніяких збитків, у зв`язку порушенням строків, визначених договорами 1, 2, а також що пандемія нової короновірусної інфекції (COVID 19) має негативний вплив на фінансово - економічне становище відповідача.

Враховуючи вищезазначене, прийнявши до уваги заперечення позивача щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а також врахувавши, що обидва учасника справи відносяться до підприємств державного сектора економіки, що відповідач повністю виконав взяті на себе за договорами 1, 2 зобов`язання, а також з огляду на те, що відповідач забеспечує виконання замовлень Міністерства оборони України, а також те, що що пандемія нової короновірусної інфекції (COVID 19) має негативний вплив на фінансово - економічне становище всіх учасників справи, зважаючи на те, що позивач не зазначив, яких збитків він поніс через несвоєчасне відшкодування відповідачем сум обов`язкових податків та зборів, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені присудженої до стягнення на 20 % від суми, яка підлягає стягненню, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 35 166, 47 грн пені та 4 476, 92 грн 3 % річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання щодо розподілу судового збору судом враховані роз`яснення, викладені у п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у яких зазначено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" про стягнення 49 558, 22 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" (02093, м. Київ, вул. Россошанська, 3-А, п/с 49; ідентифікаційний код: 21552117) на користь Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" (54052, м. Миколаїв, а/с 170; ідентифікаційний код: 19290012) 35 166 (тридцять п`ять тисяч сто шістдесят шість) грн 47 коп. пені, 4 476 (чотири тисячі чотириста сімдесят шість) грн 92 коп. 3 % річних та 2 054 (дві тисячі п`ятдесят чотири) грн 36 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог, щодо стягнення 9 780,05 грн пені та 134, 78 грн 3 % річних - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко