Постанова № 8951655, 08.04.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2010 р. № 44/357

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. головуючого,

Могил С.К.,

Самусенко С.С.

розглянувши касаційну

скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Шулявка"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2009 року

та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 року

у справі44/357

господарського судуміста Києва

за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадрат-Шулявка"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія"

пропередачу в управління предмету іпотеки

та за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ""Квадрат-Шулявка"

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія"

провизнання недійсним договору іпотеки

за участю представників

позивача -ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача- ОСОБА_4, ОСОБА_5

треті особи - ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 року у справі № 44/357 задоволено позов Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрат-Шулявка», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатська фінансова компанія»про передачу в управління предмету іпотеки, передано в управління Позивачу для отримання доходів від здійснення основної діяльності, майно, що було передане Товариством з обмеженою відповідальністю «Квадрат-Шулявка», в іпотеку, згідно іпотечного договору, що посвідчений 16.03.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за реєстровим № 779, яким є: нежилі приміщення - торгівельно-виставочний комплекс „Квадрат-Шулявка” загальною площею 888,80 м. кв., що становлять 68/100 частин від нежилих приміщень площею 1306,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, підземний перехід по вул. Довженка, п/п 1-А, п/п 1-Б, літера А.

Постановою Київського апеляційного господарського суду 09.02.2010 року по справі № 44/357 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрат-Шулявка»залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 року у справі № 44/357 залишено без змін.

В поданій касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 року по справі № 44/357 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрат-Шулявка»про передачу в управління предмету іпотеки відмовити повністю. Також Відповідач в своїй касаційній скарзі просить зупинити виконання рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 року та Постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 року по справі № 44/357 до закінчення його перегляду в порядку касації.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

15.03.2007 року між Позивачем та Відповідачем укладений договір про надання мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії №1-340/2 (надалі за текстом Кредитний договір) відповідно до якого АКБ „Укрсоцбанк” надав ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія” кредит в межах максимального ліміту заборгованості до 176514440,00 (сто сімдесят шість мільйонів пятсот чотирнадцять тисяч чотириста сорок) грн. 00 коп., що в еквіваленті складає 34 953354,46 (тридцять чотири мільйони девятсот пятдесят три тисячі триста пятдесят чотири) долари США 46 центів по курсу НБУ - 5,05 грн. на дату 15.03.2007р.

В якості забезпечення виконання зобовязань ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія” щодо повернення отриманого кредиту, сплати процентів та можливої неустойки перед АКБ «Укрсоцбанк»16.03.2007р. між АКБ „Укрсоцбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квадрат-Шулявка»укладений іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстровим № 779 (надалі за текстом - Іпотечний договір).

Згідно умов іпотечного договору ТОВ «Квадрат-Шулявка»передав АКБ «Укрсоцбанк»в іпотеку нежилі приміщення - торгівельно-виставочний комплекс „Квадрат - Шулявка” загальною площею 888,80 м. кв., що становлять 68/100 частин від нежилих приміщень площею 1306,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, підземний перехід по вул. Довженка, п/п 1-А, п/п 1-Б, літера А (далі - Нежилі приміщення - торгівельно-виставочні «Квадрат-Шулявка»).

У звязку з тим, що з грудня 2008 року ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія” перестало виконувати взяті на себе зобовязання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами згідно договору, 03.03.2009р. за вих. №24-13/67-70 АКБ «Укрсоцбанк» направив ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія” листа з вимогою погасити кредит, відсотки за фактичний час використання кредиту, комісію а також пеню та штраф.

Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що даний лист 06.03.2009р. був отриманий ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія», про що свідчить повідомлення про отримання наявне в матеріалах справи.

Оскільки порушення кредитного договору ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія” не були усунені, Позивач керуючись ст. 35 Закону України «Про іпотеку»надіслав інший лист від 16.03.2009р. за вих. № 24-13/67-84 щодо повного погашення суми кредиту.

Доказом такого надсилання є копія квитанції, долучена до матеріалів справи.

Вказаний лист ТОВ „Прикарпатська фінансова компанія” отримало 20.03.2009р., про що свідчить повідомлення про отримання долучене до матеріалів справи.

Окрім цього Позивач 16.03.2009р. за вих. № 24-13/67-85 направив Відповідачу лист з вимогою погасити заборгованість за Договором кредиту.

Доказом такого надсилання є копія квитанції, долучена до матеріалів справи.

Даний лист був отриманий Відповідачем 19.03.2009р., про що свідчить повідомлення про отримання долучене до матеріалів справи.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ні Відповідачем, ні Третьою особою не було усунуто порушення Кредитного договору та не погашено кредит та позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 для вчинення виконавчого напису.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 22.05.2009 року вчинив виконавчий напис, реєстровий № 1973 на Іпотечному договорі (далі Виконавчий напис) та запропоновано звернути стягнення на передане в іпотеку згідно Іпотечного договору нерухоме майно, Нежилі приміщення - торгівельно-виставочні «Квадрат-Шулявка», за рахунок реалізації якого задовольнити вимоги позивача у розмірі 262530 926,54 (двісті шістдесят два мільйони пятсот тридцять тисяч девятсот двадцять шість) гривень 54 копійки, доларовий еквівалент 34470 519,89 доларів США.

Після вчинення Виконавчого напису позивач повідомив, що сума боргу залишилась незмінною, а погашення боргу не відбулося, що не заперечив ні Відповідач, ні третя особа.

Позивач повідомив, що Відповідач відмовляється добровільно передати в управління Нежилі приміщення - торгівельно-виставочні «Квадрат-Шулявка».

Відповідач в своїй касаційній скарзі посилається на те, що ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Що припущення суду, про необхідність задоволення безпосередньо повязаних вимог, тому що для виконання рішення суду Відповідач буде чинити супротив щодо передачі в управління іпотечного майна та отримання доходів від такого управління, не можуть вважатись порушенням права, а відтак бути підставою для задоволення позовних вимог. А також посилається на те, що абз. 3 ч. 2. ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Однак, ні кредитним договором ні іпотечним договором, ні Законом України «Про іпотеку» ні будь-яким іншим законом не встановлено способу захисту порушеного цивільного права або інтересу у спосіб визначений оскаржуваним рішенням суду в резолютивній частині оскаржуваного рішення під номером 3-8.

З таким доводами скаржника колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 34 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням, предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. В даному випадку, умови, згідно яких буде здійснюватися управління предметом іпотеки встановлено у рішенні суду, що і передбачено чинним законодавством України, а саме: Законом України «Про іпотеку».

Крім того, п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено: що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способом захисту можуть бути зокрема: примусове виконання обов'язку в натурі та інший спосіб, встановлений договором або законом.

Судом першої та апеляційної інстанції вірно застосовні до спірних правовідносин положення статті 34 Закону України «Про іпотеку»в якій зазначено, що предмет іпотеки на підставі договору або рішення суду може бути переданий в управління на період до його реалізації, отже, спосіб захисту як передача в управління предмету іпотеки, що передбачений ст. 34 Закону України «Про іпотеку»- відповідає ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Також в касаційній скарзі скаржник зазначає, що іпотечне майно належить Відповідачу на праві приватної власності. Передача іпотечного майна в управління на підставі ст. 34 Закону України «Про іпотеку»та управління майном не передбачає зобовязання передачі іпотекодавцем правовстановлюючих документів на іпотечне майно, передачі ключів, пультів, кодів доступу до систем охоронної та пожежної сигналізації, надання права укладення, розірвання, зміну, припинення правочинів та інших дій, що вказані в результативній частині рішення. Надання таких прав та зобовязання вчинити дії відносно майна, яке належить відповідачу, порушує його право власності та суперечить частині 3 ст. 16 ЦК України.

Такі твердження скаржника не відповідають чинному законодавству України, оскільки ст. 34 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням, предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Судами попередніх інстанції правомірно задоволені вимоги про передачу правовстановлюючих документів, оскільки зазначені документи необхідні Позивачу для реалізації рішення суду про передачу предмету іпотеки в управління.

В касаційній скарзі Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної сумісної власності (спільне майно). Стаття 356 ЦК України передбачає, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Субєктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, держава, територіальні громади. Згідно ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками, право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Майно, що передане в іпотеку це підземний перехід, що належить відповідачу на праві спільної сумісної часткової власності з визначенням частки. Решта частина майна є комунальною власністю. Вказане майно підземний перехід не поділений співвласниками в натурі і спільна часткова власність не припинена.

Статтею 366 ЦК України передбачено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може предявити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. Уразі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продаж боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника, кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обовязків співвласника боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

На думку скаржника не виділення в натурі майна зі спільної власності, може мати наслідком зміну його цільового призначення підземного переходу з торговими площами і проти цього заперечує Відповідач, без вирішення спору в судовому порядку про виділ частки в натурі, - передача в управління іпотечного майна є неможлива, а тому рішення суду пор передачу майна в управління є незаконним та підлягає скасуванню.

Право власності на вищевказані нежилі приміщення встановлено у Свідоцтві про право власності на нежиле приміщення, яке видане Головним Управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації на підставі Наказу «Про оформлення права власності на обєкт нерухомого майна»від 06.03.2001 р. № 139-В Серія НП № 010003925 (далі Свідоцтво про право власності).

Вказаним свідоцтвом про право власності чітко визначено, що єдиним власником вищезгаданих нежилих приміщень є Позивач (нежилі приміщення належать йому на праві колективної власності), жодного визначення права комунальної власності Печерської районної державної адміністрації у м. Києві чи будь-кого іншого на нежилі приміщення у Свідоцтві про право власності не існує (копія Свідоцтва про право власності знаходиться в матеріалах справи).

Отже, судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що Відповідачем не надано жодного доказу стосовно наявності будь-яких прав Печерської районної державної адміністрації у м. Києві чи будь-кого іншого на нежилі приміщення, тобто відсутні документи, що підтверджують існування інших власників спірного нерухомого мана (відсутня сторона), у якої мав би бути отриманий дозвіл на передачу предмета в іпотеку або дозвіл щодо продажу майна. Отже, стороною, в порушення ст. 33 ГПК України, не доведено обставини на які вона посилається як на підставу свої вимог.

З огляду на викладене, твердження Відповідача відносно того, що рішення по справі прийнято стосовно прав та обовязків особи, яка не була залучена до участі у праві, а також про незаконну відмову судами першої та апеляційної інстанції в задоволенні клопотання про залучення третьої особи співвласника майна не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам законодавства.

Так ст. 578 ЦК України передбачає, що майно, яке є спільною власністю, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Проте у звязку з тим, що не існує жодного доказу, яким підтверджується право власності Печерської державної адміністрації у м. Києві на нежилі приміщення, то підстави для отримання згоди вказаного органу для передачі нежилих приміщень у іпотеку відсутні.

Крім того, 22 травня 2009 року було вчинено виконавчий напис на договорі іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 1973 на нежилі приміщення торгівельно виставочний комплекс «Квадрат-Шулявка», загальною площею 888,80 кв.м., що становить 68/100 частин від нежилих приміщень площею 1306,30 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ ,підземний перехід по вул. Довженка, п/п 1-А, п/п 1-Б Літера А, які належать на праві власності ТОВ «Квадрат-Шулявка», код ЄДРПОУ: 30677492, місцезнаходження: м. Київ, вул. Довженка, п/п, №1-Б. Законність зазначеного виконавчого напису встановлено судами першої та апеляційної інстанції (рішення в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Чинним законодавством не передбачено обовязок Позивача сплачувати державне мито за кожну позовну вимогу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються Позивача та Відповідача пропорційно задоволений вимог. Отже, суд першої інстанції правильно розподілив між сторонами судові витрати, стягнувши їх частково як з Позивача, так і з Відповідача.

Вказані висновки суду першої та апеляційної інстанції, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, а тому підстав для скасування зазначених рішень не вбачається.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрат-Шулявка»залишити без задоволення

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 року зі справи № 44/357 залишити без змін.

3. Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяІ. А. Плюшко

СуддіС.К. Могил

С. С. Самусенко