Рішення № 89513544, 29.05.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 р. № 400/1355/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі – відповідач) про:

- визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову в здійсненні перерахунку трудового стажу у подвійному розмірі та скасувати його;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області здійснити перерахунок призначеної пенсії ОСОБА_1 за період роботи з 14 листопада 1979 року по 18 січня 1999 року з урахуванням стажу роботи у подвійному розмірі за відповідні періоди починаючи з дня призначення пенсії.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком. У листопаді 2019 року він звернувся до управління з заявою про зарахування в подвійному розмірі період роботи у виправній колонії ІН 316/5, яку у 1983 році реорганізовано в спеціальну установу для тримання засуджених, хворих на туберкульоз, з 14 листопада 1979 року по 18 січня 1999 року. Листом відповідача від 25.11.2019 року № 5061-Л-07 повідомлено, що останнім не зараховано до страхового (трудового) стажу період роботи з 14 листопада 1979 року по 18 січня 1999 року у подвійному розмірі, оскільки згідно статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вислуга років для призначення пенсії, обчислена відповідно до законодавства, яке діяло на день звільнення зі служби, перегляду не підлягає. Позивач зазначив, що з 1995 році в колонії тримали засуджених, хворих на відкриту форму туберкульозу. Стаж роботи у зазначених закладах, відповідно до законодавства, зараховується в подвійному розмірі. Отже, відмова ГУ ПФУ у перерахуванні страхового стажу позивачу є необґрунтованою. Тому, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 01.04.2020 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

17.04.2020 року за вх. № 8507 через канцелярію суду від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява із зазначенням своєї адреси електронної пошти; із зазначенням офіційної електронної адреси відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області; інформації про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.

Ухвалою від 22.04.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1355/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

18.05.2020 року за вх. № 9991 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на норми Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, в той час як пенсія йому була призначена відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до норм якого порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким чином, в управління відсутні підстави для зарахування у пільговому розрахунку період роботи позивача у виправній колонії ІН 316/5 з 14 листопада 1979 року по 18 січня 1999 року.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 20.05.2020 року не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

На підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач у період з 14.11.1979 року по 18.01.1999 року проходив службу у Державному департаменті України з питань виконання покарань.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року № 2262-XII (надалі - Закон № 2262).

07.11.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою, в якій просив зарахувати період роботи з 14.11.1979 року по 18.01.1999 року у подвійному розмірі, оскільки даний період позивач працював у закладі, прирівняному до туберкульозної лікарні.

Листом від 25.11.2019 року № 5061-Л-07 відповідач повідомив позивача, що обчислення грошового забезпечення та вислуги років військовослужбовцям та іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України № 2262, належить до компетенції Міністерств та інших органів, в яких вони проходили службу. Крім того, вислуга років для призначення пенсії, обчислена відповідно до законодавства, яке діяло на день звільнення зі служби, перегляду не підлягає.

Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Так, відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Стаття 1 Закону України “Про протидію захворюванню на туберкульоз” від 05.07.2001 року № 2586-ІІІ (надалі – Закон України № 2586) туберкульоз визначено як соціально небезпечну інфекційну хворобу, що викликається мікобактеріями туберкульозу, а протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз.

У відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону України № 2586, працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, здійснюють догляд за хворими на туберкульоз та/або прибирання приміщень, у яких перебувають такі хворі, встановлюються підвищені посадові оклади у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці, надбавка за вислугу років та інші надбавки і доплати. Перелік робіт, професій і посад, зайняття яких дає право на підвищені посадові оклади, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Умови та розміри оплати праці працівників протитуберкульозних закладів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України № 2586 працівники протитуберкульозних закладів, зазначені у частині першій статті 22 цього Закону, мають право на: щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів; щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування; пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.

Як було встановлено в процесі розгляду справи, 03.01.1974 року на підставі наказу МВС УСРС № 018 виправна колонія ІН-316/5, в якій проходив службу позивач була перепрофільована у лікувально-трудовий профілакторій.

У 1980 році ЛТП було перепрофільована в колонію для утримання засуджених загального режиму.

З 27.06.1983 року колонія реорганізована в спеціалізовану установу для тримання засуджених, хворих на туберкульоз.

З 1995 року в установі тримаються засуджені, хворі на відкриту форму туберкульозу.

Відповідно до наказу МВС України № 836 від 03.12.1996 року виправна колонія ІН-316/15 входила до спеціалізованих установ і міжобласних лікарень УВП, до яких направляються засуджені хворі на туберкульоз. Відповідно до наказу ВМС України № 556 від 11.10.1994 року виправна колонія входила до спеціалізованих установ і міжобласних Лікарень УВП, до яких направляються засуджені хворі на туберкульоз. На підставі наказу МВС України № 74 від 12.02.1993 року виправна колонія ІН-316/15 входила до спеціалізованих установ і міжобласних лікарень УВП, до яких направляються засуджені хворі на туберкульоз.

Таким чином, заклад, в якому працював позивач, належить до закладів, робота в яких згідно ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Водночас, як встановлено судом в процесі розгляду справи, позивачу пенсію призначено на підставі Закону України Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ № 2262.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (надалі - Закон № 2262-ХІІ) встановлено, що особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому для обчислення пенсій враховуються всі види грошового забезпечення, що отримували зазначені особи, які мають право на пенсію за цим Законом, перед звільненням зі служби.

Відповідно до ст. 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що в системі пенсійного забезпечення України військовослужбовці (та інші прирівняні до них особи) мають право на призначення пенсії за спеціальним законом, а саме: за нормами Закону № 2262-ХІІ. Якщо особа виявила бажання та відповідає необхідним критеріям щодо віку та стажу, така особа має право звернутися до територіального управління з заявою про призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058).

Тобто, з моменту призначення позивачу пенсії на підставі Закону України “Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"”, між ним та відповідачем виникли правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, які урегульовані саме на підставі норм указаного Закону.

Позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок вислуги років на підставі ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Аналіз положень Закону України “Про пенсійне забезпечення” свідчить про те, що вказана норма застосовується у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону та враховується для обчислення пільгового стажу роботи.

Враховуючи, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону України “Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"”, а не за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, то у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача в подвійному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі № 265/4648/14-а, у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №329/553/17.

В свою чергу, слід також зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України № 2262 та постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 “Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян” з 01.01.2007 органи Пенсійного фонду України здійснюють функції з призначення (перерахунку) і виплати пенсій військовослужбовцям та іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з Законом України № 2262.

На виконання зазначеної постанови управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області з 01.01.2007 року передано пенсійну справу позивача до ГУ ПФУ.

У відповідності до ст. 17-1 Закону України № 2262, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень ст. 17-2 Закону України № 2262, обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.

Перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393.

З матеріалів справи вбачається, що вислугу років позивачу враховано на підставі розрахунку, підписаного начальником УРЛС УМВС Миколаївської області.

При цьому, у відповідності до ст. 63 Закону України № 2262, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Постанова № 45).

У відповідності до п. 1 – 3 Постанови № 45 пенсії, призначені відповідно до Закону України № 2262 у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Службі судової охорони (надалі - державні органи).

Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (надалі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.

Отже, перерахунок пенсії позивача можливий лише на підставі підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом України № 2262, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України та на підставі належним чином оформленої довідки.

Враховуючи викладене, в даному випадку у ГУ ПФУ відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у листі від 25.11.2019 року № 5061-Л-07, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області радило позивачу з питанням щодо правильності обчислення вислуги років звертатись до сектору із соціально-гуманітарних питань Державної установи “Територіальне медичне об`єднання МВС України по Миколаївській області”.

Щодо посилання позивача на позицію ВАСУ, викладену в рішенні по справі № К/800/23381/15, суд зазначає, що предметом розгляду в зазначеній справі була також вимога в зарахуванні в подвійному розмірі періоду роботи у виправній колонії для засуджених, хворих на туберкульоз, але при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

В свою чергу, пенсію позивачу призначено на підставі Закону України № 2262.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив позивачу в зарахуванні періоду роботи у виправній колонії в подвійному розмірі, тому позовна заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 78, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

При цьому, пунктом 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.05.2020 року.

Суддя Г.В. Лебедєва