Рішення № 89513440, 29.05.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 р. № 520/5559/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1215 (вул. Григорівське шосе, буд. 54,м. Харків,61064) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.04.2019 року по 27.03.2020 року.

- зобов`язати військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.04.2019 року по 27.03.2020 року .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач, на думку позивача, допустив протиправну бездіяльність щодо не здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.04.2019 року по 27.03.2020 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, Військова частина А1215, правом надання відзиву на позов не скористався. Станом на час розгляду справи до суду відзив на позовну заяву не направив.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу за контрактом в Збройних Силах України на посаді заступника командира частини з озброєння - начальника технічної частини військової частини А1215.

Згідно наказу командира військової частини А1215 (по стройовій частині) від 19.04.2019 №88 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира частини з озброєння-начальника технічної частини військової частини А1215, який наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.01.2019 №17, звільнений з військової служби у запас за підпунктом "Б" (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позивач під час проходження військової служби, ні до дня виключення його зі списків особового складу військової частини А1215 (включно), відпустку передбачену п.12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2016 по 2019 рік не використовував та при звільненні грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення відповідачем йому не виплачено.

У зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивач звернувся до суду.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року по справі №520/1162/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1215 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.04.2019 року. Зобов`язано військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.04.2019 року.

Як зазначено позивачем, Військовою частиною А1215 не нараховано та не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.04.2019 року по 27.03.2020 року.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключені військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Разом з тим, а ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", а ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 року у справі № 805/4523/16-а.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Виходячи з приписів статті 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Сторонами по справі не заперечується, що позивача 19.04.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини А1215 та всіх видів забезпечення.

При цьому, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року по справі 520/1162/20 відповідачем 27.03.2020 року здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період 2016 року по 2019 рік включно.

В межах цих правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, лише при невикористанні військовослужбовця додаткової відпустки здійснюється виплата грошової компенсації.

Тобто, компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

На підставі наведених вище обставин, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача в частині стягнення з Військової частини А 1215 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій) за період з з 19.04.2019 року по 27.03.2020 року.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77,78, 139, 243, 246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1215 (вул. Григорівське шосе, буд. 54, м. Харків, 61064) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29 травня 2020 року.

Суддя Бідонько А.В.