Рішення № 89512920, 29.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/529/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2393, військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А2393, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік;

- зобов`язати військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 18502,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника відділу оперативного управління - заступника начальника центру штабу військової частини А2393. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 1 серпня 2018 року № 472 позивач звільнений з військової служби в запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 14.08.2018 року № 167 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У позові вказано, що під час проходження військової служби ОСОБА_1. отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 8 квітня 2016 року.

Позивач вважає, що йому, як учаснику бойових дій, зобов`язані були надавати щорічну додаткову оплачувану відпустку строком на 14 календарних днів, а у разі ненадання такої відпустки - нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Однак, за період з 8 квітня 2016 року по 14 серпня 2018 року (по день виключення із списків особового складу частини) ОСОБА_1 додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списку особового складу відповідачем з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки. З огляду на викладене, 30.09.2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Однак, листом від 01.11.2020 року за вих. № 2393/19/1525 позивачу було відмовлено в задоволенні його заяви. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними.

Ухвалою суду від 29.01.2020 року судом:

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А2393 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії та відкрити провадження в адміністративній справі.

- вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) суддею одноособово;

- встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

25.02.2020 року (вх. 8527/20) від представника військової частини А2393 надійшло клопотання про заміну відповідача по справі №420/529/20, а саме - військову частину А2393 на належного військову частину А1785.

25.02.2020 року (вх. 8534/20) від представника військової частини А2393 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З посиланням на положення п.12 ч.1 ст.12 Закону Україну «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.17, п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у відзиві вказано, що при звільненні з військової служби грошова компенсація не виплачується за ненадання під час особливого періоду днів додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій).

Також, у відзиві з посиланням на положення Закону Україну «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», абз.3, п.4 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.186 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, п.8.3 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, зазначено, що враховуючи що військова частина А2393 не веде облік додаткових відпусток військовослужбовців, позивач не звертався до командування військової частини А2393 стосовно проведення відповідних виплат з зазначеної компенсації під час виключання зі списків частині, у військовій частині А2393, відсутні правові підстави для нарахування, виплати зазначеної грошової компенсації.

У відзиві вказано, що до військової частини А2393 надійшло роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019, будь-яких інших роз`яснень з приводу здійснення нарахування та виплати компенсацій за невикористані додаткові відпустки військовослужбовцям, що мають статус учасників бойових дій, при їх звільненні з військової служби, від уповноважених вищестоящих органів військового управління за вказаним напрямком діяльності, а саме: Міністерства Оборони України, Генерального Штабу України, Департаменту фінансів Міністерства оборони України та інш., до військової частини А2393 не надходило. Посадовими особами фінансового органу військової частини А2393 такі нарахування та виплати компенсаційних сум не могли бути зроблені. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що посадові особи військової частини А2393 діяли в межах наданих їм повноважень, та протиправної бездіяльності щодо позивача не вчиняли.

Також, на думку військової частини А2393, позивачем порушено визначений статтею ст.122 КАС України строк звернення до суду.

Як зазначено у відзиві, пунктом 1.5 правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» визначено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12 2019 військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 (ЄДРПОУ 08022573).

Зважаючи на вищевикладене, військова частина А2393 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

13.03.2020 року (вх. №11798/20) від представника позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про заміну відповідача.

Ухвалою суду від 30.03.2020 року судом задоволено частково клопотання представника військової частини А2393 про заміну відповідача по справі №420/529/20, залучено до участі у справі в якості другого відповідача - військову частину А1785, розпочато спочатку розгляд справи №420/529/20.

Ухвалою суду від 30.03.2020 року судом зобов`язано військову частину А2393 та військову частину А1785 надати до Одеського окружного адміністративного суду докази.

30.04.2020 року (вх. №17183/20) від представника військової частини А2393 до суду надійшов лист разом із додатками, згідно переліку, який у ньому наведено.

У листі, зокрема, зазначено, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 (ЄДРПОУ 08022573). Таким чином, на теперішній час відповідач - військова частина А2393 не має можливості самостійно здійснювати виплату грошового забезпечення військовослужбовцям цієї військової частин, та така виплата у зв`язку з прийняттям рішення про передачу повноважень з виплати грошового забезпечення до військової частини А1785, може бути здійснена та здійснюється зараз фактично військовою частиною А1785. Отже, зазначено у листі, суб`єкт в якого є компетенція щодо нарахування військовослужбовцям, які проходять службу у військовій частині А2393, грошового забезпечення, в тому числі компенсації, станом на 15.05.2018 року та станом на момент прийняття даної ухвали - військова частина А1785.

20.05.2020 року (вх.№19415/20) від представника військової частини А1785 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві вказано, що під час проходження військової служби в особливий період, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки як учасник бойових дій. Також, відповідач вказує, що належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону України «Про відпустки» не внесено. Отже, на думку відповідача, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.

Також, у вказаному відзиві зазначено, що відповідно до наказу командира військової частини А2393 від 14.08.2018 № 167, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач із даним наказом погодився та станом на теперішній час, відомостей щодо його оскарження немає.

Крім того, військова частина А1785 зазначає, що військова частина А2393 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 з 01.01.2020 року, отже, військова частина А1785 не мала жодних правових відносин позивачем, оскільки останній не проходив військову службу у військовій частині А1785 та військову частину А2393 було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 тільки з 01.01.2020 року.

Зважаючи на вищевикладене, та посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а, військова частина А1785 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Станом дату вирішення даної адміністративної справи до суду відзиву з боку відповідача на адресу суду не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, дана адміністративна справа вирішується судом 29.05.2020 року у межах строку, визначеного ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судам встановлено наступні факти та обставини.

Як стверджує позивач, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

08.04.2016 року позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.14), пред`явлення якого надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 14.08.2018 року № 167, полковника ОСОБА_1 , начальника відділу оперативного управління - заступника начальника командного центру штабу, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01 серпня 2018 року № 472 у запас за пунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або, до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військових обов`язок і військову службу", з 14 серпня 2018 року позивач справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до Овідіопольського районного військового комісаріату Одеської області, з правом носіння військової форми одягу.

14 серпня 2018 року позивача виключити зі списків особового, складу частини та усіх видів забезпечення.

Вказаним наказом, зокрема, наказано:

- виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 20 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 10 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 серпня 2018 року по 14 серпня 2018 року.

- виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (ЗО календарних років) в розмірі 277530 гривень.

Як вказано позивачем ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою до командира військової частини А2393 з проханням нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.08.2018 року (а.с.8).

У відповідь на вказану заяву, військовою частиною А2393 на адресу позивача направлено лист від 01.11.2019 року за вих. № 2393/19/1525 (а.с.9), в якому зазначено, що враховуючи, що на день звернення позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу частини, з метою недопущення безпідставної витрати бюджетних коштів, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, можливі на підставі рішення органу судової влади.

Вважаючи бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік протиправною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «;Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Водночас, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тому у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Судом установлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане 08.04.2016 року.

З огляду на вказане, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік є таким, що підлягає задоволенню.

В свою чергу, вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання військової частини А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 18502,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктом 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Так, як встановлено судом, рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 (ЄДРПОУ 08022573) з 01.01.2020 року.

Вказана обставина не заперечується відповідачами по справі.

Як зазначено військовою частиною А2393 та не заперечується військовою частиною А1785 суб`єкт в якого є компетенція щодо нарахування військовослужбовцям, які проходять службу у військовій частині А2393, грошового забезпечення, в тому числі компенсації - військова частина А1785.

Зважаючи на вищевикладена, оскільки станом на дату вирішення даної адміністративної справи військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785, суд вважає про наявність підставі для зобов`язання саме військової частини А1785 здійснити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В той же час, суд зазначає, що кількість невикористаних позивачем календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та розмір грошового забезпечення, з якого повинна розраховуватись компенсація повинні визначатись саме відповідачем, який наділений відповідними дискреційними повноваженнями.

Таким чином, позовна вимога позивача про зобов`язання військової частини А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 18502,00 грн. підлягають частковому задоволенню шляхом:

- зобов`язання військової частини А1785нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

При цьому посилання відповідача на те, що на момент звільнення не надходило клопотання від позивача щодо надання невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, або грошової компенсації за вищевказаний вид відпусток, суд не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством не поставлено в залежність виплату компенсації за невикористані дні відпустки від подачі відповідної заяви особою, яка має на неї право.

При вирішенні даної адміністративної справи, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача - військової частини А2393 на порушення позивачем визначеного статтею 122 КАС України строку звернення до суду, виходячи з наступного.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права" ( рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ч. 3, ч.4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У даній справі предметом розгляду є питання наявності підстав для виплати на користь позивача компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

В свою чергу, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13) дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Як зазначено у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі 620/4218/18 «… спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.».

Отже, визначений статтею 122 КАС України строк звернення до суду не застосовується в даних правовідносинах.

Щодо посилання позивача на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного суду від 13.06.2018 року по справі №545/1881/16-а, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30 січня 2019 року зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Так, при вирішенні даної справи, суд враховую позицію Великої Палати, яка викладена у постанові від 21 серпня 2019 року по справі 620/4218/18.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А2393, військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії є такою, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини А2393, військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідачі:

Військова частини А2393 (місцезнаходження юридичної особи: пров.Штабний, 1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906);

Військову частину А1785 (місцезнаходження юридичної особи: вул.Спартаківська, 2, м.Одеса, 65017, ідентифікаційний код юридичної особи 08022573

Суддя С.М. Корой

.