Рішення № 89512737, 27.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року справа № 320/3403/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-150689-54 "Ф" в розмірі 8448,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 19.07.1999 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, однак з грудня 2008 року фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску (за 2017 рік), позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працював за трудовим договором, є найманим працівником.

Позивач зазначає, що оскаржувана вимога винесена відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів без проведення документальної перевірки, що на думку позивача, не відповідає вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Вважає вимогу від 15.05.2019 №Ф-150689-54 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8448,00 грн. протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву (а.с.30-33) зазначив, що згідно Реєстру страхувальників позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 19.07.1999 та перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Київській області як платник єдиного внеску з 22.07.1999 на спрощеній системі оподаткування.

Відповідач вказує, що починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн. за місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн. При цьому, відповідач вказує, що з 01.01.2018 впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску, тобто ФОП зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідач також зазначає, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків у позивача була накопичена заборгованість по єдиному соціальному внеску за 2017 рік, термін сплати 09.02.2018, в сумі 8448,00 грн. На підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника, у зв`язку з наявністю в ІКПП позивача заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 84448,00 грн. сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-150689-54.

Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Також, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Отже вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.45-46) позивач вказує на те, що жодною нормою Закону чи Інструкції не передбачено подвійну сплату єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто як застрахованою особою, яка не отримує іншого доходу крім заробітної плати від роботодавця, так і її роботодавцем. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі, тим більше, у випадку, коли така особа не здійснює підприємницької діяльності, не отримує від такої діяльності доходу, а є найманим працівником.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 замінено відповідача по справі Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 17 серпня 2007 року (а.с.18-19).

Позивач 19.07.1999 зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичної особи (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за №4540, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області (а.с.8).

22.07.1999 позивача взято на облік як платника ЄСВ у Головному управлінні ДФС у Київській області, Києво-Святошинське управління Києво-Святошинської ДПІ за №11-2834 як фізичну особу-підприємця, яка сплачує єдиний внесок від суми доходу, отриманого від діяльності, на спрощеній системі оподаткування, що не заперечується сторонами.

01.01.2008 ДПІ у Києво-Святошинському районі видано позивачу Свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_4 від 01.01.2008, з терміном дії Свідоцтва - 2008 рік, вид діяльності - торгово-посередницька діяльність, місце здійснення діяльності - Київська область (а.с.9).

Судом встановлено, що з 01.08.2011 ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з ПП «Нічний експрес» (ідентифікаційний код 31511336), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 6-«Ф», працюючи на посаді менеджера з логістики та керівником пункту прийому-видачі вантажу м. Ірпінь, що підтверджується довідкою від 21.06.2019 №30-К, виданою директором ПП «Нічний експрес» Раєвським В.Є. (а.с.23).

У позовній заяві вказано, що, починаючи з 2011 року, звіти до контролюючого органу позивачем не подавались, позивач підприємницьку діяльність з 2011 року не здійснював, що не оспорюється відповідачем.

13.11.2012 Пенсійним фондом України видано позивачу Свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № НОМЕР_2 (а.с.47).

15.05.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-150689-54, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 складає 8448,00 грн. (а.с.22).

За даними відповідача контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік, а саме: за 2017 рік (по строку 09.02.2018) - 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. х 12 місяців).

Вимога про сплату боргу була надіслана позивачу засобами поштового зв`язку та отримана 12.06.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0813201766282 (а.с.42).

Не погоджуючись із вказаною вимогою Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-150689-54 від 15.05.2019 у розмірі 8448,00 грн., позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності здійснення ним підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач, починаючи з 2011 року, є найманим працівником та його роботодавець сплачує за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний страховий внесок.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа № 140/642/19).

За встановленими судами обставинами, позивач з 01.08.2011, тобто в період реєстрації фізичною особою-підприємцем, перебуває у трудових відносинах із ПП «Нічний експрес». Ця обставина підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (а.с.41), Свідоцтвом про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 13.11.2012 №2477709936, виданим Пенсійним фондом України на ім`я ОСОБА_1 (а.с.47), довідкою директора ПП «Нічний експрес» від 21.06.2019 №30-К (а.с.23).

Судом встановлено, що роботодавцем - ПП «Нічний експрес» позивачу за роботу на посаді менеджера з логістики та керівника пункту прийому-видачі вантажу м. Ірпінь, зокрема за період роботи з 01.01.2017 по 31.12.2017, нараховано заробітну плату на загальну суму 45437,27 грн., з суми якої сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 22%, а всього за 2017 рік сплачено ЄСВ до бюджету 9996,20 грн., що підтверджується довідкою від 15.08.2019 №15/08-БНІ, виданою директором ПП «Нічний експрес» Раєвським В.Є. (а.с.48).

Так, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити за звітний 2017 рік до 09.02.2018, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22% = 8448,00 грн.).

Таким чином, розмір сплаченого єдиного соціального внеску за позивача страхувальником ПП «Нічний експрес» до державного бюджету за 2017 рік в сумі 9996,20 грн. перевищує мінімальний страховий внесок.

Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Доказів отримання позивачем, зокрема, у період з 01.01.2017 по 31.12.2017, доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги від 15.05.2020 № Ф-150689-54 керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник був фізичною особою - підприємцем (з 22.07.1999).

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать, що у період, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірному періоді, суд вважає, що оскаржувану вимогу відповідачем складено неправомірно, у зв`язку з чим дана вимога підлягає скасуванню.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції №0.0.1393460423.1 від 26.06.2019 на суму 768,40 грн. (а.с.2). Витрати позивача, пов`язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз відсутні. Отже сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-150689-546 на суму 8448,00 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складено 27.05.2020.

Суддя Кушнова А.О.