Рішення № 89512595, 25.05.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 травня 2020 р. № 400/1300/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до:Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області вул.Лягіна, 6, Миколаїв, 54001 про:визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 р., №Ф-72494-17,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 14.08.2019 за № Ф-72494-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 23785,08 гривень.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога від 14.08.2019 про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи те, що позивач з 1998 року припинив свою підприємницьку діяльність, тому не є суб`єктом сплати єдиного внеску. Крім того, нарахування єдиного соціального внеску може бути на підставі акту перевірки, звітності, що подається платником, бухгалтерських та інших документів.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Обгрунтовуючи свою позицію вказав на безпідставність позовних вимог зважаючи на те, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 02.04.1998 року, згідно відомостей ІС «Податковий блок» у позивача наявний Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013 рік, поданий 30.09.2014 року. Враховуючи наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки сформована вимога від 14.08.2019 та направлена позивачу. Інформація щодо звільнення позивача від сплати єдиного внеску та подання звітності, в податкових органах відсутня. Крім того, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначає, що підприємницьку діяльність припинено ще у 1998 році, а також протягом періоду, за який нараховано заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, він працював у ТОВ «АГРО-НК» та єдиний соціальний внесок сплачено його роботодавцем.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, зазначив, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Разом з тим, оскільки ФОП набула статусу підприємця до 01.07.2004 року, відомості про неї не включені до Єдиного державного реєстру, і відповідно до роз`яснень, наданих Міністерством юстиції України, позивач є фізичною особою – підприємцем. Тому оскаржувана вимога про сплату боргу винесена відповідно до норм чинного законодавства.

Одночасно з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 24.03.2020 зазначену заяву задоволено, зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 14.08.2019 № Ф-72494-17У до набрання законної сили судовим рішенням по цій справі.

Суд розглянув справу 25.05.2020, відповідно до вимог ст. 262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у 1998 році був зареєстрований в статусі фізичної особи-підприємця.

Згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, ОСОБА_1 протягом 2018-2019 років перебував у трудових відносинах з ТОВ «АГРО -НК».

14.08.2019 Головним управлінням ДФС виставлена вимога № Ф-72494-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 23785,08 гривень на ім`я ОСОБА_1 .

На виконання вимоги № Ф-72494-17У від 14.08.2019 Інгульським відділом ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 61104523, винесено постанову 31.01.2020 про відкриття виконавчого провадження.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи – підприємця відсутня.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(далі - Закон).

Як вбачається з ч. 1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Платник єдиного внеску зобов`язаний:1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;3) допускати посадових осіб органу доходів і зборів до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а до проведення перевірки щодо достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, та для призначення пенсій - посадових осіб органів Пенсійного фонду за наявності направлення та/або наказу про перевірку та посвідчення осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону органи доходів і зборів мають зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Головним управлінням ДФС у Миколаївській області сформовано вимогу від 14.08.2019 № Ф-72494-17У на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Системний аналіз норм Закону свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З наведеного випливає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86203700).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ГУ ДФС у Миколаївській області безпідставно здійснювало нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 року № Ф-72494-17У є протиправною та підлягає скасуванню.

Позов задовольнити.

Оскільки на час розгляду справи ГУ ДФС у Миколаївській області перебуває в стані припинення, то відповідно до розпорядження КМУ від 21.08.2019 № 682-р "Питання державної податкової служби", сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1471,40 грн. підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

ОСОБА_1 у позовних вимогах просить суд відшкодувати понесені ним судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 02.03.2020 року, квитанцію про сплату послуг у сумі 8000 грн., розрахунок витраченого адвокатом часу та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1012119 від 18.03.2020 року.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Положеннями ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні правові позиції викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 та від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Досліджуючи надані представником позивача документи, судом встановлено, що згідно Договору сторони домовились, що вартість послуг з надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Миколаївському окружному адміністративному суді щодо визнання протиправною та скасування вимоги № Ф - 72494-17У від 14.08.2019 є фіксованою та становить 8000 гривень.

Як вже зазначалось вище, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

В даному випадку в матеріалах справи не містяться докази фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн та її співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Позивачем надано розрахунок витраченого адвокатом часу, згідно якого загальна кількість витраченого часу становить 7 годин, однак не визначено розрахунки за кожну послугу. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, тому адвокат по справі не брав участі у судових засіданнях. Крім того, предметом розгляду даної справи є оскарження вимоги про сплату боргу, нарахованого з підстав несплати позивачем єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування. З цього приводу існує численна практика щодо вирішення вищезазначеного спору, а також Верховний Суд вже висловив свою позицію відносно подібних правовідносин.

З системного аналізу подібних справ, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн є неспівмірними зі складністю справи, встановлення їхньої дійсності та необхідності, розумності гонорару адвоката з обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності та пропорційності, у розмірі 500 грн.

Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області від 14.08.2019 за № Ф-72494-17У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 23785,08 гривень.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1971,40 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят одна грн сорок коп.) гривень

4. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено у повному обсязі 28.05.2020.