Ухвала суду № 89510934, 27.05.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 200/5376/13

Номер провадження 1-кп/201/1050/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року м. Дніпро

вул. Паторжинського, 18а

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі колегії суддів:

головуючого судді - Ополинської І.Г.,

суддів – Антонюка О.А., Демидової С.О.,

при секретарі судового засідання – Кінаші Я.А.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Чередник-Шевченко І.О.,

захисника обвинуваченого – адвоката Войтовича Є.М.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 грудня 2012 року за № 12012040640000342 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 грудня 2012 року за № 12012040640000342 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Під час підготовчого судового засідання прокурор Чередник-Шевченко І.О. висловила думку про можливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом. При цьому, зазначила, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 291 КПК України, підстави для його повернення прокурору відсутні, а тому вважала, що жодних перешкод для призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом не має.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Войтович Є.М. погодився із позицією прокурора та вважав за можливе призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію свого захисника з приводу обговорюваного питання у повному обсязі.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши зміст наданого суду обвинувального акту, колегія суддів приходить до висновку про неможливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 , з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Виходячи з тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Така позиція, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.

Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно ч. 2 ст. 1 КПК України, є частиною національного кримінального процесуального законодавства України, визначено, що обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення повинен бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52).

Отже, виходячи із змісту наданого суду обвинувального акту, вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прокурором не були виконані належним чином, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню поряд з іншими обставинами, подія злочину (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно до наданого суду обвинувального акту обвинуваченому ОСОБА_1 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) в особливо великих розмірах.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_1 інкримінується, що 27 березня 2012 року у невизначений слідством час, знаходячись в офісному приміщенні, розташованому по АДРЕСА_2 , потерпілий ОСОБА_2 , довіряючи ОСОБА_1 і не підозрюючи про його злочинні наміри, у присутності двох свідків, за усною домовленістю покласти грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 , у вказаний період часу передав ОСОБА_1 спортивну сумку із грошовими коштами в сумі 500 000 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 3 993 000 гривень, що становить 7442,68 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і є особливо великим розміром.

ОСОБА_1 , знаходячись в офісному приміщенні, розташованому по вул. Шевченка, 53 в м. Дніпропегровську, отримавши грошові кошти від потерпілого ОСОБА_2 в сумі 500 000 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить З 993 000 гривень, домовленості покласти грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 не виконав і таким чином шляхом обману і зловживання довірою, з корисливих мотивів, заволодів чужим майном, що належить потерпілому ОСОБА_2 , а саме: грошовими коштами в сумі 500 000 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 3 993 000 гривень, що становить 7442,68 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і є особливо великим розміром.

Відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню із подальшим обов`язковим викладенням в обвинуваченні такі фактичні обставини, як подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, інше), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета, тощо.

Також, згідно судового та доктринального тлумачення норми закону, передбаченої ст. 190 Кримінального кодексу України, зокрема, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 року, шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

При цьому, обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього.

Тобто, переконаність потерпілого щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно є результатом впливу шахрая, а саме, введення потерпілого в оману.

У той час, коли недобросовісне використання довіри з боку потерпілого з метою заволодіння його майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна, наприклад такі стосунки, що склались унаслідок дружніх або трудових відносин тощо.

Отримання ж майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання.

Таким чином, ретельно аналізуючи поняття шахрайство, у тому розумінні, як то передбачено законом і орієнтоване Пленумом Верховного суду України та виходячи із змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, колегія суддів дійшла до переконання щодо наявності суттєвих протиріч та неконкретності, що містяться в обвинуваченні.

Так, вчинення при шахрайстві заволодіння чужим майном або придбання право на таке майно, може бути здійснено двома способами, а саме обманом чи зловживанням довірою, як по окремості, так і разом.

Разом з цим, інкримінуючи в обвинувачені ОСОБА_1 обидва способи вчинення шахрайства, орган досудового розслідування взагалі не зазначив які саме дії вчинив обвинувачений з метою обману потерпілого ОСОБА_3 , тобто які саме неправдиві відомості ОСОБА_1 повідомив потерпілому або приховав певні відомості, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою ведення ОСОБА_3 в оману тощо, як і не зазначив, яким чином ОСОБА_1 безпосередньо сприяв передачі йому майна ОСОБА_3 , адже, згідно обвинувачення факт надання потерпілим доручення про покладення грошових коштів на банківський рахунок став відомий ОСОБА_1 лише безпосередньо при ініціюванні цього питання особисто ОСОБА_3 , який за власним бажанням без будь-яких спонукань з боку обвинуваченого відав йому своє майно.

Крім того, в обвинуваченні взагалі не зазначені обставини, які б розкривали інкримінований органом досудового розслідування ОСОБА_1 , такий спосіб заволодіння майном потерпілого ОСОБА_3 , як зловживання довірою останнього, адже про наявність конкретних довірчих стосунків між ними, які б наприклад випливали з дружніх або трудових відносин та були недобросовісно використанні обвинуваченим з метою заволодінням майном потерпілого чи правом на нього, у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення нічого не вказано.

Також, обвинувачення містить протиріччя стосовно моменту виникнення у ОСОБА_1 умислу на заволодіння майном ОСОБА_3 , зокрема, виходячи із такого викладу фактичних обставин кримінального правопорушення слідує, що ОСОБА_1 знаходячись в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , вже мав умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілого, тобто ще до безпосередньої передачі ОСОБА_3 грошових коштів мав бути обізнаним про такий намір останнього, проте, в обвинуваченні взагалі не відображені обставини при яких обвинуваченому стало відомо про такі наміри потерпілого і обставини, при яких у нього виник злочинний умисел, що, у свою чергу, суперечить твердженню органу досудового розслідування про наявність у ОСОБА_1 умислу на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 саме до передачі цих коштів.

Таким чином, виходячи із викладених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення саме у такому вигляді, без зазначення конкретного часу виникнення мети заволодіння та розкриття способу заволодіння майном потерпілого, вочевидь, вказує, що обвинувачення неконкретизоване, а отже, створює передумови до порушення права на захист обвинуваченого.

Тож, з урахуванням наведеного, колегія суддів позбавлена можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушене право обвинуваченого на захист під час досудового розслідування не може бути поновлене судом.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 грудня 2012 року за № 12012040640000342 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України повернути прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області Чередник-Шевченко І.О., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 42, 91, 291, 314, 369-372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 грудня 2012 року за № 12012040640000342 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України повернути прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області Чередник-Шевченко І.О., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала суду набирає законної сили після спливу семиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для її оскарження. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її проголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 15 годині 00 хвилин 29 травня 2020 року.

Головуючий суддя І.Г. Ополинська

Суддя: О.А. Антонюк

Суддя: С.О. Демидова