Рішення № 89510575, 18.05.2020, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9486/18

(2/199/647/20)

РІШЕННЯ

Іменем України

18.05.2020

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання – Перетятько А.В.,

за участі представника відповідача-1 – адвоката Нестеченка Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , де третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом та заявленою в ньому вимогою (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 28.01.2020 р.) в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № СNL-302/364/2006 від 16.08.2006 року, укладеного з Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», у загальній сумі 474 561,93 грн. (чотириста сімдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят одна гривня дев`яносто три копійки), з яких: 306 960,88 грн. - основний борг по кредиту, 120 212,65 грн. - відсотки за користування кредитом, 47 388,40 грн. - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №8296, посвідченим 30 жовтня 2006 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , технічний опис майна: літ. А-1 - житловий будинок, шл/бет., загальною площею 80,9 кв.м., житловою площею 55,0 кв.м., літ. Б — літня кухня, літ. В - вбиральня, літ. Г - сарай, літ. Д - сарай, літ. Е - душ, літ. Ж - вольєр, 1 - колодязь, 2-7,9 - огорожа, 8 - зливна яма, І - мостіння, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та заявленою вимогою про передачу в управління іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» предмет іпотеки - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання права Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, заміни замків, а також укладання договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16 серпня 2007 р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №СNL-302/364/2006, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 39 960,00 дол. США.

16 серпня 2007 р. з метою забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між АКБ ««Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № РСL-302/364/2006, за яким останні передали банку в іпотеку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, виданим 22.03.1986 р. Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-820, а також свідоцтвом про право на спадщину, виданим 02.06.2001 р. Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-756.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2011 року по справі № 2-2555/11, яке набрало законної сили 05 лютого 2012 року, позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна» суму боргу за кредитним договором № СNL- 302/364/2006 від 30 жовтня 2006 року у розмірі 474 561,93 грн.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, 12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно умов якого банк відступив, а позивач прийняв право вимоги за кредитним договором №СNL-302/364/2006 від 30 жовтня 2006 р. Також 12 листопада 2010 р. між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права та обов`язки за договором іпотеки № PCL-302/364/2006 від 16 серпня 2007 року; іпотеки № РМ-SМЕ300/168/2007/2 від 16 серпня 2007 р.

Таким чином, до позивача перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Позивач вказує, що відповідач-2 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно листа Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 12.11.2019 р. вих. № 4634 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини № 833, 16.04.2019 року було відкрито спадкову справу № 280/2019 (реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 64063489). Станом на 12.11.2019 року свідоцтва про право на спадщину не видавались.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до п. 6.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин:

несплати боржником позивачу будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі;

порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань за ст. 5 договору іпотеки;

інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

Жодне положення цього договору не може тлумачитись як таке, що обмежує права іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 6.3. іпотечного договору).

Оскільки один із майнових поручителів - ОСОБА_3 померла, а інший майновий поручитель - ОСОБА_1 фактично прийняв спадщину після померлої та оскільки зобов`язання за кредитним договором були порушені та не припинені на даний момент, то зобов`язання за іпотечним договором також є чинними та входять до спадкової маси, а отже, позивач має законне право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто, позивач змінює підстави позову в частині звернення стягнення на частину предмета іпотеки, яка належала на праві власності померлій - ОСОБА_3 , зокрема, правовою підставою позову в цій частині є ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до поданого відповідачем ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву останній позов не визнав повністю, зазначив про наступне.

Згідно витягу №9764096 про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек строк виконання зобов`язання за кредитним договором закінчився 30.10.2013 р., але позивач, порушуючи строки позовної давності, подає позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 20 вересня 2011 р. у справі «ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду».

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в Закону України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс 16, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16.

Як вбачається з практики Верховного Суду, якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

Також у відзиві на позов звернуто увагу на те, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вбачається з договору іпотеки №PCL-302/364/2006 площа домоволодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , становить 80,9 кв.м. Отже, на переконання відповідача, позивач не може застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку зі спливом строків позовної давності, які складають три роки і сплинули 31.10.2016 р., а також у зв`язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У відповіді на відзив позивач не погодився із відзивом відповідача, зазначив, що іпотека є похідною від основного зобов`язання, яке не виконано божником до цього часу, у зв`язку з чим іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

На переконання позивача, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не перешкоджає ТОВ «ОТП Факторинг України» реалізувати своє права звернення до суду для задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в майбутньому; не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки правовими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Представник позивача не скористався правом брати участь у судових засіданнях, в окремо поданій заяві просив розглядати справу у його відсутність та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні; не скористався правом брати участь у судовому засіданні, в окремо поданій заяві просив розглядати справу у його відсутність та відмовити в задоволенні позову, наполягаючи на застосуванні строків позовної давності.

Третя особа не скористалася правом брати участь у судових засіданнях.

Процесуальні дії у справі наступні:

-ухвалою суду від 22.04.2019 за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника;

-ухвалою суду від 22.11.2019 р. провадження у справі поновлено.

Судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, встановлено, що 16 серпня 2007 р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №СNL-302/364/2006, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 39 960,00 дол. США.

16 серпня 2007 р. з метою забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між АКБ ««Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № РСL-302/364/2006, за яким останні передали банку в іпотеку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2011 р. по справі № 2-2555/11, яке набрало законної сили 05 лютого 2012 р., позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна» суму боргу за кредитним договором № СNL- 302/364/2006 від 30 жовтня 2006 року у розмірі 474 561,93 грн.

12 листопада 2010 р. між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно умов якого банк відступив, а позивач прийняв право вимоги за кредитним договором № СNL-302/364/2006 від 30 жовтня 2006 року. Також 12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права та обов`язки за договором іпотеки № PCL-302/364/2006 від 16 серпня 2007 року; іпотеки № РМ-SМЕ300/168/2007/2 від 16 серпня 2007 року.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно листа Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 12.11.2019 року вих. № 4634 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини № 833, 16.04.2019 року було відкрито спадкову справу № 280/2019 (реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 64063489); станом на 12.11.2019 року свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Правовідносини між сторонами в даній справі виникли з договірних правовідносин (за кредитним договором № СNL-302/364/2006 від 16.08.2007 р. та договором іпотеки №РСL-302/364/2006 від 16.08.2007 р.).

Дослідив докази в межах заявлених суду вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Згідно з вимогами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

З огляду на вищенаведене, вочевидь порушення прав позивача з боку позичальника ОСОБА_2 : як встановлено судом та було зазначено в даному судовому рішенні, з боку ОСОБА_2 було допущено порушення умов виконання зобов`язання, що встановлено на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2011 р. по справі № 2-2555/11, яке набрало законної сили 05 лютого 2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідач просив суд застосувати строки позовної давності, посилаючись на те, що строки позовної давності, які складають три роки, сплинули 31.10.2016 р.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд погоджується із слушністю доводів відповідача щодо пропуску строку позовної давності з боку позивача.

Позивач скористався правом дострокового виконання боргових зобов`язань за ініціативою банку (п. 1.9 кредитного договору від 30.10.2006 р.), та рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2011 р. по справі № 2-2555/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили 05 лютого 2012 р., стягнуто заборгованість, розмір якої станом на 03.08.2010 р. становить 474 561,93 грн. (60 130,50 дол. США).

При укладенні договору сторони передбачили дату остаточного повернення кредиту 30.10.2013 р.

Велика Палата Верховного Суду у п. 92 своєї постанови від 28.03.2018 (справа №444/9519/12 провадження №14-10цс18) вказала, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Укладаючи договір іпотеки, сторони за ним погодили (п. 6.2) право іпотекодержателя задовольнити вимоги із вартості предмета іпотеки негайно після виникнення будь-якої із таких обставин:

-несплати боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі;

-порушення іпотекодавцем будь-якого із його зобов`язань за ст. 5 цього договору;

-інших обставин, передбачених чинним законодавством України, кредитним договором та цим договором.

Суду позивачем не було надано графіку погашення позичальником зобов`язань за кредитним договором, що надало би суду змогу визначитися із датою, з настанням якої починається перебіг строку позовної давності, тобто дати несплати боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з настанням якої у іпотекодержателя виникає право негайно задовольнити вимоги із вартості предмета іпотеки.

Втім, з огляду на встановлені рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, обставини, зокрема, прострочення відповідачем виконання взятих на себе перед позивачем зобов`язань, утворення заборгованості за кредитним договором, розмір якої станом на 03.08.2010 р. становить 474 561,93 грн. (60 130,50 дол. США), вочевидь пропущення з боку позивача строку позовної давності.

Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 11 своєї постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності, в межах якого, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позивач мав право звернутися до суду із вимогами, сплинув.

Щодо посилання відповідача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; та загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку, то дані посилання є слушними, втім, зазначене не є підставою для відмови в задоволенні позову.

З приводу розподілу судових витрат (п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України), то згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 23, ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , де третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 28.05.2020 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї