Ухвала суду № 89496051, 27.05.2020, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/4140/17

Провадження № 1-кп/442/92/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої- судді : Гарасимків Л.І.

з участю секретаря – Петрів В.М.

за участю прокурора – Бунь А.Я.

за участю обвинуваченої – ОСОБА_1

захисника : Гошовської О.В.

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілого -адвоката Волощук Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140110000016 від 05.01.2017р. про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Костопіль, Рівненської області, громадянки України, з середньою освітою, не працюючої, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 171, частиною 2 статті125 КК України, -

в с т а н о в и в :

Обвинувачена ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 04 січня 2017 року приблизно о 16 год. 00 хв., ОСОБА_2 , будучи членом Національної спілки журналістів України, відповідно до членського квитка №27572 від лютого місяця 2015 року, та працюючи головним редактором Інтернет порталу «Медіа Лайф», прибувши у приміщення КП «Туристичний комплекс «Дрогобич», що по вул. Т.Шевченка,1 в м.Дрогобичі Львівської області, проводячи журналістське розслідування за фактом опечатування офісу №2, який належить адвокату ОСОБА_3 , із використанням своєї особистої відеокамери, розпочала відеозйомку. Проводячи вказане журналістське розслідування, ОСОБА_2 , з відеокамерою в руках та в присутності інших учасників даного розслідування увійшли до приміщення бухгалтерії, де на той час знаходився головний бухгалтер КП «Туристичний комплекс Дрогобич» ОСОБА_1 та юрист вказаного комунального підприємства ОСОБА_4 з метою отримання інтерв`ю. Будучи невдоволеною такими діями журналіста ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вставши із-за столу та наблизившись до ОСОБА_2 , правою рукою відібрала у неї фотоапарат та вдарила ним по столу, після чого нанесла їй декілька ударів кулаком по голові та обличчі. Поряд з цим, ОСОБА_1 , наблизившись до ОСОБА_2 впритул, умисно наступила каблуком взуття на ногу останній, внаслідок чого заподіяла їй тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, садна на слизовій оболонці нижньої губи, в ділянці лівої стопи, які згідно висновку судово-медичної експертизи №13 від 10.01.2017 відносяться до категорії легкого ступення тілесних ушкоджень, як такі, що викликали короткочасний розлад здоров"я., чим умисно перешкоджала її законній професійній діяльності як журналіста, що в подальшому призвело до вимушеного припинення ОСОБА_2 журналістського розслідування.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними і протиправними діями, що виразились в перешкоджанні законній професійній діяльності журналіста обвинувачується

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 171 КК України.

Окрім цього, встановлено, що 04 січня 2017 року приблизно о 16 год. 00 хв., під час проведення журналістом ОСОБА_2 журналістського розслідування за фактом опечатування офісу №2, який належить адвокату ОСОБА_3 , який розташований в приміщенні КП «Туристичний комплекс Дрогобич», що по вул. Т.Шевченка, 1 в м.Дрогобичі Львівської області, із використанням відеокамери розпочала відеозйомку. При цьому, рухаючись з відеокамерою в руках ОСОБА_2 разом з іншими учасниками журналістського розслідування увійшла до приміщення буххгалтерії, де на той час знаходився головний бухгалтер КП «Туристичний комплекс Дрогобич» ОСОБА_1 та юрист вказаного комунального підприємства ОСОБА_4 з метою отримання інтерв`ю. Будучи невдоволеною такими діями журналіста ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вставши із-за столу та наблизившись до ОСОБА_2 , правою рукою відібрала у неї фотоапарт та вдарила ним по столу, після чого нанесла їй декілька ударів с кулаком по голові та обличчі. Поряд з цим, ОСОБА_1 , наблизившись до ОСОБА_2 , впритул, умисно наступила каблуком взуття на ногу останній, внаслідок чого заподіяла їй тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, садна на слизовій оболонці нижньої губи, в ділянці лівої стопи, які згідно висновку судово-медичної експертизи №13 від 10.01.2017 відносяться до категорії легкого ступеня тілесних ушкоджень, як такі, що викликали короткочасний розлад здоров"я.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними і протиправними діями, що виразилися в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, що викликало короткочасний розлад здоров"я, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 заявила клопотання про закриття кримінального провадження, у якому просить звільнити її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в порядку вимог статті 49 КК України.

Адвокат обвинуваченої Гошовська О.В. в судовому засіданні підтримала клопотання обвинуваченої та суду пояснила, що враховуючи правові позиції, які закріплені Постановою Верховного суду Касаційного кримінального суду від 26.03.2020 року у справі № 730-/67/16-к, просить звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в порядку вимог статті 49 КК України.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник - адвокат Волощук Б.І., проти задоволення клопотання заперечили, вважають, що згідно чинного законодавства суд може відступити від правових висновків, а тому просять відмовити у задоволенні такого.

Прокурор Бунь А.Я. в судовому засіданні не заперечив проти задоволення заявленого клопотання, вважає, що є всі правові підстави, які передбачені законом про кримінальну відповідальність, для звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, у зв`язку із закінченням строків давності, в порядку статті 49 КК України.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 1 КПК України передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення (ч. 1 ст. 5 КПК).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК).

Відповідно до п. 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Аналогічна норма закріплена у статті 62 Конституції України, відповідно до частини першої якої передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тобто встановлювати вину особи можна виключно в обвинувальному вироку суду.

Відповідно до частини 1 статті 285 Кримінального процесуального кодексу особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Згідно з пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває провадження.

У частині 4 статті 286 КПК України визначено: якщо під час судового розгляду сторона в кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 своїми умисними і протиправними діями, що виразились в перешкоджанні законній професійній діяльності журналіста обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 171 КК України та своїми умисними і протиправними діями, що виразилися в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, що викликало короткочасний розлад здоров"я, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України.

Згідно вимог статті 12 КК України визначено, що злочин, передбачений частиною 1 статті 171 КК України та частиною 2 статті 125 КК України за ступенем тяжкості є злочинами невеликої тяжкості.

Події кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 мали місце, 04 січня 2017 року, тобто на даний час минуло більше трьох років, що є підставою для застосування положень ч. 1 ст. 49 КК України.

В силу вимог п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Таке звільнення є обов`язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК України.

У частині 3 статті 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістом ст.ст.284—288 КПК, підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положень ст.63 Конституції та ст.18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Виходячи із цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже, невизнання вказаними.

У справі «Грабчук проти України» Європейський суд з прав людини визнав порушення ч. 2 ст. 6 (презумпція невинуватості) та наголосив, що при закритті провадження у суді за строками давності суд не повинен висловлюватись у термінах, які не залишають сумніву щодо погляду на те, що заявниця вчинила злочин. Зокрема, у рішенні від 4 грудня 2000 року слідчий використав слова: «в діях [заявниця] є склад злочину» та «моменту, коли [заявниця] вчинила злочин», а суд зазначив, що в діяннях заявниці «вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 167 КК України. Такі твердження суперечать презумпції невинуватості, а тому дії українського суду ЄСПЛ визнав такими, що порушують Конвенцію з прав людини.

Разом з тим звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК у зв`язку із закінченням строків давності не позбавляє потерпілого можливості звернутися до суду із цивільним позовом про відшкодування заподіяної внаслідок кримінального правопорушення шкоди в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, строки давності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 171 КК України та частиною 2 статті 125 КК України закінчились, обвинувачена не заперечує проти звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі положень статті 49 КК України та закриття кримінального провадження щодо неї, а обставини щодо вчинення обвинуваченою протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості чи ухилення обвинуваченої від слідства або суду не виявлено, строки давності, їх перебіг не зупинявся і не переривався, що є підставою для звільнення її від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, на що остання надала свою згоду, у зв`язку із чим клопотання підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 284, 285, 286, 372 КПК України, ст. 49 КК України, суд, –

п о с т а н о в и в :

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 171 КК України та частиною 2 статті 125 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.

Кримінальне провадження №12017140110000016 від 05.01.2017р. про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 171 КК України та частиною 1 статті 125 КК України - закрити.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Гарасимків Л.І.