Рішення № 89493424, 14.05.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4482/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участі секретаря судового засідання Торчинович Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в інтересах якого діє представник Савіхіна Анастасія Миколаївна, до першого відповідача - ОСОБА_1 , другого відповідача - ОСОБА_2 , третього відповідача - ОСОБА_3 , четвертого відповідача - ОСОБА_4 , п`ятого відповідача - ОСОБА_5 , про виселення зі зняттям з реєстрації місця проживання,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 14 травня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 22 травня 2020 року.

ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про звернення стягнення, виселення відповідачів.

В позові зазначають, що відповідно до укладеного № MKMOGI0000004866 від 11.03.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 252 500,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.03.2028 року.

В порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідача станом на 13.03.2014 року має заборгованість 1 149 334,36 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 13.03.2008 року. Згідно з договором іпотеки відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 71,00 м2., житловою площею 46,00 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності на підставі свідоцтва про право власності відповідачам.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконує, позивач просить суд, у зв`язку з порушенням виконання зобов`язань за договором з боку відповідача, звернути стягнення на майно, що належить відповідачам на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк", виселити відповідачів з даної квартири, а також судові витрати.

24.04.2014 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відкрито провадження у справі, справа призначена до судового розгляду.

30.09.2015 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено заочне рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк».

22.01.2016 відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30.09.2015.

13.10.2017 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30.09.2015 задоволено, заочне рішення скасовано, призначено судове засідання у справі.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №703 від 23.08.2018 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи, матеріали вказаної справи підлягають повторному автоматизованому перерозподілу у зв`язку із довготривалим лікуванням судді Лемак О.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2018 головуючим суддею визначено суддю Фазикош О.В. та передано дані матеріали для розгляду.

03 червня 2019 року представник позивача АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з заявою про уточнення позовної заяви до першого відповідача - ОСОБА_1 , другого відповідача - ОСОБА_2 , третього відповідача - ОСОБА_3 , четвертого відповідача - ОСОБА_4 , п`ятого відповідача - ОСОБА_5 , , згідно якої просив виселити відповідачів: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,; 4. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 5. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі /житловому будинку , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації - виконавчому органі сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Позов обгрунтований тим, що 18.08.2016 АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 71,00 кв.м., житловою площею 46,30 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 13.03.2008, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О.В. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 447. Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення даних дій стала реєстрація та проживання в ньому відповідачів, які на його думку підлягають виселенню з вказаної квартири без надання іншого приміщення.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявна письмова заява представника позивача, відповідно якої представник просив розглянути справу за його відсутності, у якій також зазначив, що уточненні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення судом не заперечує.

Відповідачі в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, будь-яких заяв/клопотань, в тому числі відзиву на позовну заяву, на адресу суду не надходило. Окрім того, слід зазначити, що оголошення про виклик сторін по справі в судове засідання на розгляд справи неодноразово розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: https://court.gov.ua/fair/sud0712.

Отже, суд вжив усі можливі способи сповіщення сторін по справі.

На підставі наведеного суд керуючись ч.4 ст.223, 280-281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд вирішив розгляд справи проводити у відсутності відповідачів, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи не встановлено.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, відповідно до укладеного кредитного договору №MKMOGI0000004866 від 11.03.2008 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 252 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.03.2028 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки між ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачами по даній справі від 13.03.2008 року №МКМОGI0000004866. Відповідно умов договору іпотеки відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 71,00 м2., житловою площею 46,00 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності на підставі свідоцтва про право власності відповідачам.

Так, п.п. 1.2 п. 1 Іпотечного договору №МКМОGI0000004866 від 13.03.2008 встановлено, що предмет іпотеки належить Іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності від 26.12.01 року №242, виданого Ужгородським МВК, зареєстрованого в КП «БТІ м. Ужгорода», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , підставою виникнення права власності є договір іпотеки, серія та номер 447, виданий 13.03.2008, видавник: приватний нотаріус Ужгородського МНО Капітула Г.Д., повідомлення, серія та номер 30.1.0.0/2-83CDNLFZ0IXG9, виданий 06.02.2014 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Іпотекодавці: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер - 31019727 від 19.08.2016, приватний нотаріус Парамонов Олександр Вікторович, Ужгородський міський нотаріальний округ).

Згідно відповідей отриманих судом на запити за відомостями відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Закарпатській області, за адресою АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

08.04.2019 АТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідачів направлено претензію згідно якої вимагав від відповідачів з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями протягом 30 днів з моменту отримання даної претензії, добровільного звільнення зазначеного приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку, про що свідчить копія долученої до матеріалів справи претензії від 08.04.2019.

Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку встановленому законом і ніким не оспорюються.

Між сторонами виник спір з приводу виселення з майна, переданого в іпотеку в зв`язку з набуттям права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем.

Відповідно до частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За правилами частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Таким чином, основною обставиною, яку слід було з`ясувати при розгляді цієї справи, є те, чи придбано будинок, який став предметом іпотеки , за кредитні кошти, чи ні. Саме від цього залежить можливість виселення відповідачів з іпотечного житла з наданням чи без надання іншого жилого приміщення.

Суд не приймає до уваги твердження представника позивача в частині того, що саме на державу покладено обов`язок надання житла відповідно до Закону, який не встановлює пряму залежність виселення від надання іншого постійного жилого приміщення як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

До вказаних правовідносин застосовуються норми права на час виникнення правовідносин, які закріплені в Цивільному кодексі України та Житловому кодексі УРСР.

Відповідно до ч.1 ст. 575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно вимог ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України, передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 цього Закону, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою та другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином частина 2 статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1019цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1982цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 303/1590/15-ц.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Разом з тим з усталеної практики Верховного Суду України вбачається, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Отже квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка відповідачами передана в іпотеку, не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, оскільки позивачем не доведено протилежне. Так, квартира з якої позивач просить виселити відповідачів була придбана до укладення кредитного договору, за яким виникли зобов`язання відповідачів, про що свідчать відомості довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, умови іпотечного договору від 13.03.2008, та умови кредитного договору №MKMOGI0000004866 від 11.03.2008. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що вказана квартира придбана на кредитні кошти.

Саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселенні, а не факт наявність у них іншого житла.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).

Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Відповідно до статті 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо позовних вимог в частинні зняття відповідачів з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації, то суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація та зняття з реєстрації місця проживання/ перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється органом реєстрації, яким є зокрема, виконавчий орган міської ради, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної міської ради.

Тобто, питання щодо зняття з реєстрації місця проживання особи вирішується органами реєстрації. Оскільки, позивач не звертався до органу реєстрації про зняття відповідача з реєстрації і відповідної відмови не отримував, тому дана позовна вимога про зобов`язання відповідного органу зняти відповідачів з реєстрації на даний час є передчасною.

Також, зняття з реєстрації місця проживання відповідачів є похідною вимогою від основної та може бути здійснено на підставі судового рішення,яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а його відсутність унеможливлює таке зняття.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог позивача АТ КБ «ПриватБанк» про виселення відповідачів зі зняттям з реєстрації місця проживання відсутні, тому, в задоволенні позову позивача, слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 4, 12, 13, 76, 78, 79, 80, 81, 82, 223, 259, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.575, 589, 590 ЦК України, ст.ст. 109 ЖК УРСР ст.ст.1, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в інтересах якого діє представник Савіхіна Анастасія Миколаївна, до першого відповідача - ОСОБА_1 , другого відповідача - ОСОБА_2 , третього відповідача - ОСОБА_3 , четвертого відповідача - ОСОБА_4 , п`ятого відповідача - ОСОБА_5 , про виселення зі зняттям з реєстрації місця проживання - відмовити.

Повторне заочне рішення відповідно до ч. 3 ст. 288 ЦПК України може бути оскаржено в загальному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 д, адреса для листування: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 143605701).

Відповідач 1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 06.03.1997, РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач 2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 20.09.2001, РНОКПП - НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач 3: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 28.12.2006, РНОКПП - НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач 4: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_8 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 23.09.2001, РНОКПП - НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач 5: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серії НОМЕР_10 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області від 06.03.1997, РНОКПП - НОМЕР_11 , місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош