Рішення № 89487074, 27.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року м. Київ № 640/24661/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді,

стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі по тексту - відповідач, ВККС) з наступними позовними вимогами:

- визнати неправомірним звільнення позивача, скасувавши наказ про звільнення від 06 листопада 2019 року № 570-к/тр;

- поновити позивача на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату ВККС з 07 листопада 2019 року;

- стягнути з ВККС на користь позивача моральну шкоду, завдану неправомірним звільненням, у розмірі 1000000,00 грн.;

- стягнути на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно звільнив позивача у період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ВККС про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з викликом сторін.

Від відповідача надійшов відзив, з якого вбачається про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки під час звільнення ОСОБА_1 дотримано вимоги, передбачені КЗпП України та Закону України «Про державну службу».

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що положення Закону України «Про державну службу» не мають зворотної дії в часі стосовно позивача та діє в редакції, чинній на дату прийняття її на державну службу; позивача протиправно звільнено у період перебування її у декретній відпустці.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом від 17 грудня 2013 року №561-к/тр ОСОБА_1 призначено на посаду дисциплінарного інспектора служби дисциплінарних інспекторів секретаріату Комісії тимчасово, на час перебування основного працівника у відпустці для догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку за переведенням з Господарського суду міста Києва.

Наказом від 17 грудня 2013 року №561-к/тр позивачу присвоєно 7 ранг державного службовця.

Наказом від 16 вересня 2015 року №409-к/тр ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора служби інспекторів із збереженням раніше присвоєного рангу державного службовця.

Наказом від 02 грудня 2015 року №536-к/тр позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця.

Наказом від 25 квітня 2016 року №32 службу інспекторів введено до складу секретаріату Комісії.

Наказом від 23 серпня 2016 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку строком з 29 серпня 2016 року по 23 червня 2019 року.

Наказом від 08 червня 2017 року №168-к/тр позивач вважається такою, що продовжує роботу на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Комісії на умовах патронатної служби на строк повноважень члена комісії ОСОБА_2 .

Наказом від 11 червня 2019 року №238-к/тр позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку строком з 24 серпня 2019 року по 21 грудня 2021 року.

Наказом від 06 листопада 2019 року №570-к/тр ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Вважаючи спірний наказ необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Особливості патронатної служби визначено положеннями статті 92 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, у силу яких до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.

Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.

На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41 - 43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 18 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.

Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, який набрав чинності з 05 січня 2017 року, доповнено статтею 103 Закон України «Про судоустрій і статус суддів», якою встановлено, що інспектори ВККС не є державними службовцями.

Відповідно до Положення про службу інспекторів ВККС, затвердженого наказом голови Комісії від 07 квітня 2017 року №25 та Положення про інспектора ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 17 квітня 2017 року №30/зп-17, посаду інспектора віднесено до патронатної служби.

З аналізу наведених законодавчих положень у редакції, яка діє станом на момент виникнення спірних правовідносин, посада інспектора не відноситься до посад державної служби, а є працівником патронатної служби, який, у силу спеціальних правових норм, які регулюють правовідносини у сфері судочинства (правосуддя), звільняється із займаної посади з обов`язковим дотриманням гарантій, передбачених законодавством, у тому числі з дотриманням вимог законодавства про працю.

На підставі викладеного, а також з урахуванням того, що спеціальними правовими нормами у сфері регулювання правовідносин патронатної служби у сфері судочинства (правосуддя), які наведено вище, не врегульовано питання щодо звільнення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, застосуванню підлягає законодавство про працю (за винятком обмежень, передбачених ст. 92 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, а саме: крім статтей 39-1, 41 - 43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України).

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Слід також зазначити, що позивач згідно наказу від 11 червня 2019 року №238-к/тр перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку строком з 24 серпня 2019 року по 21 грудня 2021 року відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки», що не спростовувалось відповідачем під час судового розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такий вид відпустки, як соціальна відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

Оскільки повноваження члена Комісії ОСОБА_2 припинено в період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, трудові відносини між відповідачем та позивачем повинні були тривати до закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення жінок, зазначених у абзаці 3 статті 184 КЗпП має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_1 було припинення повноважень члена Комісії ОСОБА_2 , а відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених фактичних обставин, враховуючи, що позивача звільнено в порушення положень законодавства в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд дійшов до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування спірного наказу.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00 грн. є необґрунтованою, оскільки розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, або інших негативних явищ, заподіяних їй незаконними діями з боку відповідача позивачем жодним доказом не доведений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність дій щодо звільнення ОСОБА_1 та спірного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій і другій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, позивачем надано в матеріали справи копії договору про надання правничої допомоги від 21 листопада 2019 року №297, рахунок на оплату, квитанцію, ордер про надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, з яких вбачається, що позивачем сплачено 5000,00 грн. за складену адвокатом позовну заяву.

Частинами п`ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки відповідачем не заперечується розмір та співмірність витрат на правову допомогу, заявлену позивачем, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06 листопада 2019 року №570-к/тр.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 07 листопада 2019 року.

4. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 37316378).

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова