Рішення № 89487004, 27.05.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року Чернігів Справа № 620/1101/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України (вул. Квітнева, 3-в, м. Чернігів, 14026), Краматорського прикордонного загону (військової частини 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України (далі – відповідач-1), Краматорського прикордонного загону (військової частини 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправними дії Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 02.02.2019;

- визнати протиправними дії Краматорського прикордонного загону (військової частини 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік в кількості 14 днів у зв`язку із звільненням з військової служби в запас;

- зобов`язати Чернігівській прикордонний загін (військову частину 2253) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби 01.01.2015 по 02.02.2019 року включно;

- зобов`язати Краматорський прикордонний загін (військову частину 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік в кількості 14 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 01.08.2019.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем-1 протиправно не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби з 01.07.2015 по 02.02.2019, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства України щодо соціальних стандартів і нормативів. Крім того, зазначає, що відповідачем-2 протиправно не нарахована та не виплачена йому грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019 рік, у той час як статус учасника бойових дій позивач набув 2019 року, додаткову відпустку, як учасник бойових дій, не використав, у зв`язку з чим має право на компенсацію.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Відповідач-1 у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши, що виплата індексації грошового забезпечення не проводилась, оскільки до фонду грошового забезпечення військовослужбовців не закладалась і відповідно не здійснювалось фінансування такої виплати з 01.07.2015 по 28.02.2018. Крім того, за період з 01.03.2018 по 28.02.2019 нарахована індексація становить 213,24 грн., що відображено в довідці про доходи позивача від 08.04.2020 №136.

Відповідач-2 у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши, що виплатити грошову компенсацію при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності відповідних статей кошторису, не може бути виконано, оскільки відповідач не має такої можливості.

Позивачем надіслано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначив, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018. Також вказав, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому за невикористані дні додаткової відпустки.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Чернігівському прикордонному загоні (військова частина 2253) Державної прикордонної служби України з 06.08.2014 по 02.02.2019, а з 04.03.2019 по 30.07.2019 – у Краматорському прикордонному загоні (військова частина 2382) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України та має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 03.05.2019 (а.с.17 зворот).

Згідно наказу начальника 11 прикордонного загону (військова частина 2382) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30.07.2019 №253-ОС ОСОБА_1 , звільненого в запас наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.07.2019 №213-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пунктом 2 частини 5 статтею 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.10).

Відповідно до довідок Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України від 08.04.2020 №137 та від 08.04.2020 №136 за період з 01.03.2018 по 28.02.2019 (за грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року) ОСОБА_1 нарахована та виплачена індексація в розмірі 213,24 грн (а.с.36, 37).

Надаючи правову оцінку обставинам справи щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 4, 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018, відсутні. В свою чергу, в силу наведених обставин, обчислення позивачу індексу споживчих цін для проведення індексації в період з 01.07.2015 по 30.11.2018 не здійснювалось, що на думку суду, є протиправним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про бездіяльність відповідача-1 в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 30.11.2018.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням його права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Позовна вимога про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період грудень 2018 та січень-лютий 2019 року не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до наданих відповідачем-1 доказів кошти позивачу були нараховані та виплачені, що підтверджується довідками Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України від 08.04.2020 №137 та від 08.04.2020 №136 за період з 01.03.2018 по 28.02.2019 (за грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року) (а.с.36, 37).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем-1 не доведено правомірності не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 служби у Чернігівському прикордонному загоні (військова частина 2253) Державної прикордонної служби України з підстав не передбачення кошторисними призначеннями виплати індексації грошових доходів персоналу, а позовні вимоги позивача за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Так, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).

У свою чергу, відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі – Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У свою чергу, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Згідно з пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В силу пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 6.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідач-2 не довів правомірність не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2019 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці” такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги від 05.03.2020, акт наданих послуг за договором від 23.04.2020 на загальну суму 4000,00 грн, рахунок-фактура від 23.04.2020 на загальну суму 4000,00 грн та квитанцію від 23.04.2020.

Таким чином, позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. Отже, позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України, Краматорського прикордонного загону (військової частини 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України (вул. Квітнева, 3-в, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ 14321765) щодо невиплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 30.11.2018.

Визнати протиправними дії Краматорського прикордонного загону (військової частини 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 14321883) щодо не виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік у зв`язку із звільненням з військової служби в запас.

Зобов`язати Чернігівський прикордонний загін (військова частина 2253) Державної прикордонної служби України (вул. Квітнева, 3-в, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ 14321765) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби 01.01.2015 по 30.11.2018.

Зобов`язати Краматорський прикордонний загін (військова частина 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 14321883) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського прикордонного загону (військової частини 2253) Державної прикордонної служби України (вул. Квітнева, 3-в, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ 14321765) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 14321883) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 травня 2020 року.

Суддя О.Є. Ткаченко