Рішення № 89486989, 27.05.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року справа № 580/935/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради про визнання протиправною відмови зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради у погодженні документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0267 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), викладену у листі від 21.02.2020 №12553;

- зобов`язати Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради повторно розглянути заяву приватного підприємства «Геотоп-Сервіс» від 13.02.2020 №12553 та погодити документацію із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0267 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що листом відповідача від 21.02.2020 позивачу відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), оскільки відповідно до генерального плану міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 29.12.2011 №3-505, земельна ділянка належить до території громадських центрів та закладів. Відповідно до плану зонування території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 №2-513, земельна ділянка належить до торгової зони «Г-5», в якій не передбачене розміщення садибної житлової забудови».

Позивач стверджує, що задовго до розробки та на момент затвердження Генерального плану міста Черкаси (рішення Черкаської міської ради від 29.12.2011 №3-505), і тим більше Плану зонування території міста Черкаси (рішення Черкаської міської ради від 04.12.2014 №2-513), за адресою АДРЕСА_1 був розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і вказана земельна ділянка була та залишалася призначеною саме для будівництва і обслуговування цих жилого будинку, господарських будівель і споруд. Однак під час складання Генерального плану і Плану зонування території міста Черкаси та віднесення земельної ділянки за вказаною адресою до території громадських центрів та закладів не було враховано наявність на ній житлового будинку, що належить на праві приватної власності громадянам.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

08.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до Генерального плану м. Черкаси спірна земельна ділянка належить до території громадських закладів, крім того, відповідно до Плану зонування території міста Черкаси ця земельна ділянка знаходиться в межах функціональної зони Г-5 – торговельна зона, межі зон регулювання забудови.

Таким чином, розроблена на замовлення позивача документація із землеустрою безпосередньо суперечить містобудівній документації - Генеральному плану м. Черкаси та Плану зонування території міста Черкаси, що відповідно до ч. 6 ст. ст. 186-1 Земельного кодексу України є підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою.

На підставі наведеного відповідач стверджує, що підстави для задоволення позову відсутні.

У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідача, вказавши про їх безпідставність та наполягав на задоволенні позову.

У запереченні на відповідь відповідач звернув увагу на відсутність порушень вимог Земельного кодексу України з його боку та просив відмовити в задоволенні позову.

Вивчивши доводи позивача та відповідача, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Позивач на підставі договорів купівлі-продажу частки житлового будинку від 29.08.2017 та 30.08.2017 по 67/200 за кожним, є власником 67/100 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований у АДРЕСА_1 .

22.03.2019 позивач звернулась до Черкаської міської ради через Центр надання адміністративних послуг із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку технічної документації (проекту) із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з описом прийняття документів №23737-3.

Не отримавши в місячний строк з дня реєстрації клопотання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні, 07.05.2019 позивач замовила розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що повідомила Черкаську міську раду 08.05.2019, додавши до листа копію договору з ПП «Геотоп-Сервіс» від 07.05.2019.

Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради листом від 20.06.2019 №23737-з повернув вищевказану заяву від 22.03.2019 з доданими до неї документами, повідомивши, що проект землеустрою, розроблений та погоджений всіма необхідними службами міста, як того вимагає ст. 186, 186-1 Земельного Кодексу України, є підставою для підготовки проекту рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки та винесення питання на розгляд сесії Черкаської міської ради.

ПП «Геотоп-Сервіс» 13.02.2020 листом №12553 звернулося до відповідача за погодженням технічної документації із землеустрою щодо відведення позивачу у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0267 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Листом №12553 від 21.02.2020 відповідач відмовив у погодженні документації із землеустрою, посилаючись на те, що відповідно до генерального плану міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 29.12.2011 №3-505, земельна ділянка належить до території громадських центрів та закладів. Відповідно до плану зонування території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 №2-513, земельна ділянка належить до торгової зони «Г-5», в якій не передбачене розміщення садибної житлової забудови».

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 6 статті 186 Земельного кодексу України визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У відповідності до положень частини 2 статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Частинами 4 та 5 статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного у частинах другій і третій цієї статті, завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно вимог частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

З аналізу наведених норм Земельного кодексу України слідує висновок, що виконавчий орган міської ради у сфері містобудування та архітектури уповноважений погоджувати проекти землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у межах населеного пункту.

При цьому, однією з підстав відмови у погодженні проекту землеустрою невідповідність його положень вимогам містобудівної документації.

Пунктами 3 і 9 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено терміни, зокрема детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації (частина 1, 2 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

З вищенаведених вимог законодавчих актів слідує висновок, що план зонування території міста розробляється з урахуванням попередніх рішень щодо планування і забудови території та повинен відображати існуючу забудову територій.

Орган місцевого самоврядування приймаючи рішення від 04 грудня 2014 року № 2-513 яким затвердив План зонування території м. Черкаси, не звернув увагу на ті обставини, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 вже розміщена існуюча забудова – житловий будинок, право власності на частину якого виникло вперше у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого другою Черкаською державною нотаріальною конторою 31.07.1985 №1-3787. Дана обставина підтверджена довідкою КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 26.07.2017.

В подальшому позивач – ОСОБА_1 , набула право власності на частину існуючої забудови на 67/200 домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2017 укладеного з ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Фіщук С.О. та зареєстрованим за №3276 (в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.08.2017 номер запису 22088088), а також на 67/200 домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2017 укладеного з ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Фіщук С.О. за №3213 (в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.08.2017 номер запису 22068077).

Отже, земельна ділянка на якій розміщена жтлова забудова не може бути включена до земель, визначених до території громадських центрів та закладів.

Посилання відповідача на невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, суд вважає безпідставними так, як на час затвердження плану зонування території м. Черкаси на земельній ділянці вже існувала забудова – житловий будинок.

За таких обставин, суд вважає, що відмова позивачу у затвердженні проекту землеустрою є порушенням його конституційного права, так як звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є принцип правової визначеності.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття “законні очікування” (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та “юридичної визначеності” (legal certainty).

Так, згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що визнається в Україні джерелом права (ст. 17 Закону “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”), зокрема, рішення у справах “Реквеньї проти Угорщини”, “Санді Таймс” проти Сполученого Королівства”, “Коккінакіс проти Греції”, “Бесарабська Митрополія проти Молдови”) однією з вимог, що випливає зі слів “встановлений законом”, є вимога передбачуваності: норма не може вважатися “законом”, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях.

Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

У матеріально-правовому сенсі легітимні очікування суб`єктів мають захищатися від непередбачуваних змін законодавства, яким встановлено відповідний правовий режим (власності, інвестиційної діяльності тощо). У процедурному ж сенсі легітимні очікування стосуються однакової та послідовної правозастосовної практики.

З огляду на зазначене, суд переконаний, що у випадку відмови позивачу в погодженні документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, має місце порушення права на мирне володіння своїм майном, оскільки позивач позбавляється законних очікувань на отримання у власність земельної ділянки, на якій розміщена житлова забудова, право власності на яку набуто до затвердження рішенням Черкаської міської ради від 04 грудня 2014 року № 2-513 Плану зонування території міста Черкаси.

За ч. 3, 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Єдиною законодавчо визначеною підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Судом встановлено безпідставність посилань відповідача щодо невідповідності поданого розробником проекту землеустрою положенням законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Інших підстав для відмови в погодженні проекту землеустрою відповідач не зазначив.

Таким чином, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16 та від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17.

Враховуючи, що відповідачем відмовлено у погодженні документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0267 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з підстав, які визнані судом неправомірними, а інших підстав для відмови у погодженні документації із землеустрою не передбачено, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради погодити документацію із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0267 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд враховує, що у відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З наведених норм процесуального закону слідує висновок, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду та використовується за умови наявності підстав вважати, що відповідачем свідомо вживаються заходи чи бездіяльність, спрямовані на невиконання рішення суду. Натомість позивач не зазначив доводів та міркувань щодо можливого невиконання рішення суду відповідачем, тому суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що належить задовольнити повністю.

Відповідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради у погодженні документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0267 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), викладену у листі від 21.02.2020 №12553.

3. Зобов`язати Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради погодити документацію із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0267 га по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

5. Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення, з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради (вул. Б. Вишневецького, 36, м. Черкаси, Черкаська обл., 18000, код ЄДРПОУ 38715770).

Суддя О.А. Рідзель