Рішення № 89486929, 27.05.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/705/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Альошиній І.В.,

за участю:

представника позивача - Сафонова О.В.,

представника відповідача - Щербини Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1836 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Військової частини А1836 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1836 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2019 р.

- зобов`язати Військову частину А1836 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2019 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині А1836. Наказом командира військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби у запас за закінченням строку контракту, його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Водночас відповідач протиправно не здійснив усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, що передбачена ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Ухвалою від 19.03.2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 13.04.2020 р. о 13:00 год.

27.03.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач протягом 2015-2016 років проходив військову службу у Військовій частині А2962, яка має власну правосуб`єктність. До Військової частини А1836 Шепель В.О. прибув із Новокаховського МВК, тобто із запасу, а не переведенням з однієї частини до іншої. Тому позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки ОСОБА_1 повинен пред`являти до Військової частини А2962. Позивач, будучи учасником бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але, в той же час, оскільки позивач в спірному періоді продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цією пільгою, так як п.19 ст.10-1 Закону № 2011-XII забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Що стосується грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, зазначає, що ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачає лише один вид додаткової відпустки - військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я. Саме дні невикористаної цієї додаткової відпустки відповідно до п.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII у разі звільнення військовослужбовця підлягають грошовій компенсації.

01.04.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що викладені у відзиві обставини суперечать вимогам законодавства. Зокрема, у разі звільнення військовослужбовця його право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є абсолютним та таким, що реалізується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів Міністерства оборони України і не обмежується періодом проходження служби у останній перед звільненням військовій частині. До того ж, заперечуючи право військовослужбовця на отримання компенсації за період 2015-2016 років, відповідач не враховує того, що відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік, не пов`язане з тривалістю військової служби у кожному поточному році, а у 2016 році ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А1836. Решта викладених у відзиві доводів спростовується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.08.2019 р. по справі № 620/4218/18.

13.04.2020 р. від відповідача надійшли заперечення, у яких відповідач наполягає на тому, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки позивач має вимагати від Військової частини А2962. При звільненні з військової служби з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням діючого законодавства.

Ухвалами від 13.04.2020 р. відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, відкладено розгляд справи на 15.05.2020 р. на 13:00 год.

Ухвалою від 15.03.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, за клопотаннями сторін відкладено розгляд справи на 27.05.2020 р. на 14:30 год.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з викладених у позовній заяві та відповіді на відзив підстав.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 13.06.2015 р. по 15.07.2016 р. ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" проходив військову службу у Збройних Силах України та брав безпосередню участь в антитеррористичній операції.

29.08.2016 р. прийнятий у Збройні Сили України на військову службу за контрактом.

Наказом командира військової частини від 23.08.2016 р. № 203 ОСОБА_1 з 23.08.2016 р. зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини А1836 від 23.09.2019 р. № 206 (по стройовій частині) сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини А1836 (по особовому складу) від 01.09.2019 р. № 22-РС з військової служби у запас за пп."а" (у зв`язку із закінченням контракту) відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено з 23.09.2019 р. зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Новокаховського МВК Херсонської області.

11.02.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, в задоволенні якої командир Військової частини А1836 відмовив листом від 04.03.2020 р. № 170/ф.

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 р. (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно п.12 ст.12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 05.11.1996 р. (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Приписами п.8 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 р. та "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991 р. (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно ст.1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін "особливий період" як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З викладеного слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону № 3551-XII, п.8 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст.16-2 Закону № 504/96-ВР.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 р. у справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за 2015-2019 роки, що не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Між тим суд зауважує, що позивач був призваний на військову службу 22.04.2015 р. на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 р. № 15/2015 та проходив військову службу у Військовій частині А2962, наказом командира якої від 15.07.2016 р. № 191 ОСОБА_1 було звільнено у запас у зв`язку з демобілізацією, про що свідчать записи у військовому квитку НОМЕР_1 .

В подальшому, 29.08.2016 р. позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України і наказом командира військової частини від 29.08.2016 р. № 203 його зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Тобто, у Військовій частині А1836 ОСОБА_1 проходив військову службу з 29.08.2016 р. по 23.09.2019 р.

Як абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, так і п.3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, передбачено виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у рік звільнення. При цьому за змістом п.6 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошова компенсація за невикористані дні відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячного забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Згідно ст.3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Таким чином, оскільки позивача було звільнено з військової служби наказом командира Військової частини А2962 від 15.07.2016 р. № 197, то саме Військова частина А2962 повинна сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.07.2016 р.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1836 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію саме Військову частину А1836, в той час як суд встановив, що у 2015 році позивач проходить військову службу та був звільнений в запас з Військової частини А2962, то в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Зі змісту наказу від 23.09.2019 р. № 206 вбачається, що на час його прийняття, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-XII, за 2016-2019 роки. Даний факт не заперечується відповідачем.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.09.2019 р.

З урахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242- 246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини А 1836 (73009, м.Херсон, вул.Пестеля, 1, код ЄДРПОУ 07738045) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1836 (73009, м.Херсон, вул.Пестеля, 1, код ЄДРПОУ 07738045) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2019 р.

Зобов`язати Військову частину А 1836 (73009, м.Херсон, вул.Пестеля, 1, код ЄДРПОУ 07738045) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.09.2019 р.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28 травня 2020 р.

Суддя О.І. Бездрабко

кат. 106030000