Рішення № 89486791, 28.05.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

28 травня 2020 р. справа № 520/4612/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А1451 (код ЄДРПОУ 08208941, 61018, м. Харків, вул. Дерев`янка, буд.3) про визнання протиправними дій та стягнення суми, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1451, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини А1451 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.04.2019 року включно;

- стягнути з військової частини А1451 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.04.2019 року включно в сумі 139553,67 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями ст.ст. 258, 262 КАС України, якою унормовано що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період з 29.08.2013 року по 23.04.2019 року він проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, у військовій частині А2019, яка зарахована на грошове забезпечення до військової частини А1451. У період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.12.2015 року по 23.04.2019 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення не була виплачена і при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини А1451. 20 грудня 2020 року позивачем було подано заяву до військової частини А1451 і проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. У відповіді військової частини А1451 було зазначено, що відповідно до телеграми ДФ МОУ від 26.03.2018 року №248/1485 військова частина А1451 не має підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.04.2019 року. Також позивач зазначив, що в період з 01.03.2018 року по 23.04.2019 відповідач не виплачував індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, який розраховано позивачем. Зазначені дії позивач вважає протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з адміністративним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає повністю і вважає, що вони не ґрунтуються на Законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Представник відповідача вказав, що відповідно до п. 8 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення, в тому числі індексація, виплачуються в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Оскільки, військова частина А1451 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Відповідно до п.7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням вищезазначених змін до Порядку №1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, у листі Мінсоцполітики від 09.06.2016 №252/10/136-16с до Департаменту фінансів Міністерства оборони України зазначено, що нарахування сум індексації здійснюється у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Роз`ясненнями директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 №248/1485 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютому 2018 року у Міноборони не було. Відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24.09.2018 № 248/8294, щодо індексації грошового забезпечення за 2016 - 2017 роки та листа Мінсоцполітики №220/5140 від 04.07.2017, проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Вищезазначений порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на ці цілі та механізм не передбачає нарахування виплати індексації працівникам за попередні періоди. Отже, військова частина А1451 з незалежних від неї обставин не може виплатити індексацію грошового забезпечення за рахунок інших коштів (заробітної плати працівників, грошового забезпечення військовослужбовців). Крім цього, згідно роз`яснень Мінсоцполітики від 08.08.2017 року №48/0/66-17 (про індексацію грошових доходів) «Порядок виплати сум індексації грошових доходів не передбачає механізм нарахування та взагалі виплат індексації за попередні роки». Тобто в чинному законодавстві відсутній механізму виплати сум індексації грошових доходів за попередні роки, а виплата індексації грошового забезпечення за попередні роки, за відсутності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (зокрема бюджет Міністерства оборони України на 2016-2017 роки), взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Також представник відповідача вказав, що індексацію грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року військова частина А1451 виплачувала згідно вимог Порядку №1078. З огляду на викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимогу у повному обсязі.

Представник відповідача 26.05.2020 року надав до суду клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, мотивоване тим, що ОСОБА_1 про порушення, на його думку, своїх прав щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.04.2019 рік дізнався - 23 квітня 2019 року, коли отримав витяг з наказу №91 від 23.04.2019 року. В свою чергу, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду тільки 28 березня 2020 року, тобто з порушенням встановленого законодавством (ст.122 КАС України) місячного строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з положеннями ч.3 ст.9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

З огляду на наведене та приписи чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є його складовою.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому позовні вимоги в межах даної справи охоплюються застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року у справі №820/4748/17, від 22 травня 2020 року у справі №808/3200/17.

Таким чином, позивач, в межах заявлених позовних вимог не обмежується будь-яким процесуальним строком.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду внаслідок пропущення позивачем строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, вказане підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 12.02.2016 року.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини А1451 (по стройовій частині) від 23.04.2019 року №91, молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас через службову невідповідність наказом командира військової частини А1451 від 18.04.2019 року №11-РС, з 23.04.2019 року виключено зі списків особового складу частини.

20 грудня 2020 року позивач звернувся із заявою до військової частини А1451 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 23.04.2019 року в сумі 86054,90 грн., провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки, нарахувати та виплатити середній заробіток з 24.04.2019 року по дату повного розрахунку.

Листом від 22.01.2020 року №225/11/52 командир в/ч А1451 відмовив позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення, посилаючись на те, що відповідно до телеграми ДФ МОУ від 26.03.2018 року №248/1485 військова частина А1451 не має підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Позивачем самостійно здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.04.2019 року в розмірі 139553,67 грн.

Зі змісту наданих до суду довідок про доходи за 2016, 2017, 2018, 2019 роки не вбачається факту нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Однак, зі змісту адміністративного позову та відзиву на позов вбачається що за період з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року відповідачем здійснювалось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, відповідно вказаний факт визнано сторонами та в силу приписів ч.1 ст.78 КАС України не потребує доказування. Позивач вважає, що за вказаний період індексація нараховувалась не в повному обсязі, оскільки величина приросту індексу споживчих цін повинна була складати 241,70%, з розрахунку базового місяця - січень 2008 року.

Відповідно, за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, представником відповідача не надано та матеріали справи не містять жодного доказу, що у вказаний період проходження служби позивачу була виплачена індексація. Окрім цього, відповідачем не надано до суду доказів відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Як вбачається із матеріалів справи, індексація грошового забезпечення за спірний період позивачу не виплачувалась, доказів зворотнього відповідачем до суду не надано.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п.2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Стосовно посилання відповідача на відсутність достатнього об`єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

При цьому судом встановлено, що з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року відповідачем здійснювалось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.

З приводу тверджень, що за вказаний період індексація нараховувалась не в повному обсязі, оскільки величина приросту індексу споживчих цін повинна була складати 241,70%, з розрахунку базового місяця - січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Позивач посилається, що пунктом 14 Порядку №1078 визначено, що єдиним органом, який мас право надавати роз`яснення щодо порядку нарахування індексації грошових доходів населення є Мінсоцполітики. Мінсоцполітики у своєму листі від 29.12.2017 року №122/0/66-17 зазначає, що посадові оклади військовослужбовців востаннє підвищувались у січні 2008 року, цим же листом визначено, що сума індексації у грудні 2017 року становить 4258,75 грн. (1762 (прожитковий мінімуму) X 241,7 (коефіцієнт індексації) / 100).

Однак, дослідивши зміст листа Мінсоцполітики від 29.12.2017 року №122/0/66-17, судом встановлено, що якщо посадові оклади військовослужбовців востаннє підвищувались у січні 2008 року, то сума індексації у грудні 2017 року становить 4258,75 грн. У разі, коли посадовий оклад військовослужбовцю встановлювався у лютому 2009 року, сума індексації у грудні 2017 року становить 3087,02 грн. Для військовослужбовців, яких було прийнято на військову службу у грудні 2015 року, лютому 2016 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватись з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець. Також у вказаному листі зазначено, що листи Мінсоцполітики не є нормативно-правовими актами, вони носять інформаційний, роз`яснювальний та рекомендацій характер.

З огляду на те, що позивача було зараховано до списків особового складу військової частини 29.08.2013 року та посадовий оклад позивача у січні 2008 року не підвищувався, твердження позивача, що січень 2008 року є базовим та сума індексації у грудні 2017 року становить 4258,75 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, протирічать листу Мінсоцполітики, на який посилається позивач, відповідно підстави, якими обґрунтовано невірний розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року не підтверджені документально, як наслідок, адміністративний позов в цій частині не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій Військової частини А1451 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення виключно за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно вимоги, щодо стягнення з військової частини А1451 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 23.04.2019 року включно в сумі 139553,67 грн., суд вважає її передчасною, оскільки відповідачем не здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період, підстави для сплати відповідачем не настали, відповідно вищезазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача шляхом зобов`язання Військової частини А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно. З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог зазначеним способом, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А1451 (код ЄДРПОУ 08208941, 61018, м. Харків, вул. Дерев`янка, буд.3) про визнання протиправними дій та стягнення суми - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1451 (код ЄДРПОУ 08208941, 61018, м. Харків, вул. Дерев`янка, буд.3) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.

Зобов`язати Військову частину А1451 (код ЄДРПОУ 08208941, 61018, м. Харків, вул. Дерев`янка, буд.3) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28.05.2020 року.

Суддя Біленський О.О.