Рішення № 89486670, 28.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року м. Одеса Справа № 420/3280/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач – 1), Державної казначейської служби України (відповідач – 2) про визнання протиправними дії відповідача - 1 щодо перерахунку і виплати позивачу пенсії в розмірі 70 % суми грошового забезпечення з квітня 2018 року; зобов`язання відповідача - 1 провести позивачу перерахунок пенсії за період з 01.01.2016 року з врахуванням розміру 90 % з відповідної суми грошового забезпечення на підставі довідки від 21.03.2018р. № 19662, про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, станом на 01.01.2016 року, яка видана заступником голови ліквідаційної комісії ГУ УМВС України в Одеській області Голубенко Д.І.; стягнення з відповідача - 1 на користь позивача заборгованість по сплаті пенсії в розмірі 42 242,33 (сорок дві тисячі двісті сорок дві) гривні 33 копійки; стягнення з відповідача – 2 на користь позивача шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 10 000 (десять тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначено пенсію за вислугу років в розмірі 90% грошового забезпечення. Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу проведено перерахунок пенсії та здійснено її виплату, починаючи з 01.01.2016 року. Однак, при здійснення даного перерахунку відповідачем було протиправно зменшено основний розмір пенсії позивача з 90% на 70% грошового забезпечення.

При цьому позивачем також зазначено, що з 01.01.2019 року з підстав переходу позивача на інший вид пенсії відповідачем-1 здійснено перерахунок його пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення без врахування статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової частини, та деяких інших осіб».

Не погоджуючись із вищезазначеними діями відповідача ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.

Також позивач зазначає, що в наслідок триваючих протиправних дій відповіда-1, оскільки він не отримував понад два роки гарантовані йому державою пенсійні виплати – це призвело до сильних душевних страждань та емоційних переживань, на підставі чого позивач вважає, що є необхідність стягнення з Державного бюджету України на його користь коштів за відшкодування моральної шкоди.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало до суду відзив на адміністративний позов, який мотивований тим, що 01.04.2014 року набрав чинності Закон України від 27.03.2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України», яким встановлено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. На підставі вищезазначеного відповідачем, на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 року, у квітні 2018 року проведено перерахунок пенсії позивача, починаючи з 01.01.2018 року з урахуванням 70-відсоткового розміру грошового забезпечення.

Також представником відповідача-1 зазначено, що відповідно до статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової частини, та деяких інших осіб» пенсії по інвалідності військовослужбовцям призначаються, зокрема особам з інвалідністю II – групи у розмірі 80%, тобто перерахунком від 01.03.2019 року жодним чином не порушено права позивача на отримання ним відповідних сум його пенсії.

Представник Головного управління державної Казначейської служби України в Одеській області надало до суду відзив на адміністративний позов, який обґрунтований тим, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі та боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України).

Представник відповідача-2 зазначає, що держава в даному випадку бере участь у справі через відповідний орган державної влади, тобто через Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

При цьому орган ДКСУ діятиме лише як орган, що здійснює безспірне списання коштів.

Таким чином кошти на відшкодування моральної шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Також ухвалою суду від 21.04.2020 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в строк для надання відзиву надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 .

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка була йому призначена з 03.06.2004 року у розмірі 90% від суми грошового забезпечення.

Також ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.11).

Суд встановив, що відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) від 21.03.2018 року №19662, яка видана ОСОБА_1 начальнику відділу швидкого реагування «Сокіл» УБОЗ УМВС України в Одеській області, його посадовий оклад – 3100,00 грн., оклад за військовим званням – 2400,00 грн., надбавка за стаж служби (50%) – 2750,00 грн. надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) – 465,00 грн., премія (10,79%) – 940,35 грн., всього 9655,35 грн. (а.с.21).

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, в квітні 2018 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було проведено позивачу перерахунок пенсії та здійснено її виплату з 01.01.2016 року.

Водночас, під час проведення вищезазначеного перерахунку, відповідачем було зменшено ОСОБА_1 основний розмір пенсії за вислугу років з 90% до 70% від розміру грошового забезпечення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 14.02.2019 року позивач надав до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області заяву відповідно до якої просив перевести його з одного виду пенсії на інший, а саме на пенсію по інвалідності, як інваліда другої групи.

Судом встановлено, що на підставі вищевказаного з 01.03.2019 року ОСОБА_1 було здійснено перерахунок пенсії у зв`язку з переходом на інший її вид, а саме «по інвалідності», що передбачає виплату пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення.

Дослідивши адміністративний позов, відзиви ГУ ПФУ в Одеській області, Державної казначейської служби України інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Як встановлено судом, спір у даній справі виник з приводу зменшення позивачу основного розміру пенсії за вислугу років з 90% до 80% та 70% від розміру грошового забезпечення у відповідності до умов, передбачених частиною другою статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (далі Закон №2262-ХII).

Цей закон є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ та Національній поліції.

Відповідно до положень цього закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно із ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 цього Закону. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій, звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції чинній на момент призначення пенсії позивачу) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Статтею 18 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Згідно до ст.21 вищенаведеного Закону Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах:

а) особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);

б) іншим особам з інвалідністю I групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Відповідно до ст.23 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в разі наявності у особи з інвалідністю з числа осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років (пункт "а" статті 12), пенсія по інвалідності може призначатися їм у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги (пункт "а" статті 13).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, суд вказує на те, що відповідач при перерахунку пенсії позивачу з 01.03.2019 року на підставі його заяви від 14.02.2019 року про перехід з одного виду пенсії на інший (по інвалідності), повинен був враховувати приписи ст.23 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

При цьому суд зазначає, що при призначенні пенсії за вислугу років позивачу встановлювалось 90% відповідних сум грошового забезпечення згідно законодавства чинного на момент призначення.

Отже при здійсненні переходу з одного виду на інший має враховуватись відсоток, відповідно до якого призначалась пенсія позивачу.

Пунктом 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-17), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року та пунктом 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" було внесено зміни та цифри "90" замінено цифрами "80", а цифри "80" замінено цифрами "70" відповідно.

Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.

Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Таким чином, зміна максимального відсоткового розміру пенсії, що відбулася у ч.2 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вже після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення йому вже призначеної пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2018 року.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що при перерахунку пенсії позивачу відповідач повинен був застосувати норми частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, якою максимальний розмір грошового забезпечення для призначення пенсії встановлювався не більше 90% від розміру грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні пенсії.

При цьому суд наголошує, що внесені Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" зміни до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо розміру пенсії у відсотках стосуються лише порядку призначення пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяких інших осіб у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, та в жодному разі не перерахунку вже призначеної пенсії. На думку суду, процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 року у зразковій справі №240/5401/18.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Додатково суд зазначає, що частиною 3 статті 1-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Однак Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" також не передбачено зменшення встановленого на момент призначення пенсії відсотку основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.

Отже суд зазначає, що оскільки перерахунок пенсії позивачу був пов`язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, при визначенні її відсоткового розміру не може застосовуватися законодавство, яке було прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. The United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини) Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Також Європейський суд зазначив, що якщо розмір пенсії зменшено або призупинено її виплати, і це не було пов`язано з будь-якими змінами в особистих обставинах заявника, а внаслідок змін в законодавстві або його правозастосовній практиці, це може призвести до втручання в права, передбачені статтею 1 Протоколу № 1 (BelaneNagy v. Hungary [ВП], § 86).

Отже враховуючи зазначені висновки Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що позивач мав обґрунтовані підстави для «законного очікування» виплати пенсії з розміром відсотків від грошового забезпечення, які йому визначили при виходу на пенсію та такі «законні очікування» підлягають правовому захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності дій щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії за вислугу років з 90% на 70% від грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії позивачу з 01.01.2016 року та з 90% на 80% від грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії позивачу з 01.03.2019 року.

З огляду на наведене суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку і виплати позивачу пенсії в розмірі 70 % суми грошового забезпечення з квітня 2018 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області на його користь заборгованості по сплаті пенсії у розмірі 42 242,33 грн., суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Разом з цим, в даному випадку, розрахунок заборгованості по сплаті пенсії є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач знаходиться на обліку як пенсіонер та яким йому нараховується та виплачується пенсія. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі сплати пенсії.

Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені, в той час як з матеріалів справи не вбачається, що заборгованість по сплаті пенсії позивачу нараховувалась.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем протиправно перераховано та виплачено пенсію позивачу в розмірі 70% за період з 01.01.2016 року, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту в даному випадку є зобов`язання відповідача-1 провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за період з 01.01.2016 року з врахуванням розміру 90% з відповідної суми грошового забезпечення на підставі довідки від 21.03.2018р. № 19662, про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, станом на 01.01.2016 року, яка видана заступником голови ліквідаційної комісії ГУ УМВС України в Одеській області Голубенко Д.І. та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2016 року з врахуванням вже виплачених сум.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету на його користь відшкодування моральної шкоди, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 10 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Всупереч вимог ст. 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не доведено обставин зазнання ним моральної шкоди від вчинених відповідачем дій та обґрунтованості розміру її визначення, через що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Що стосується клопотання позивача про зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є інвалідом II групи, а отже й підстави для розподілу судового збору відсутні.

Разом з тим, суд враховує заяву про подання доказів на підтвердження судових витрат від 05.05.2020 року (вх.№ЕА/6447/20) згідно якої представник позивача просить суд надати йому п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення суду по справі №420/3280/20 для подання доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку і виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі 70% суми грошового забезпечення з квітня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за період з 01.01.2016 року з врахуванням розміру 90% з відповідної суми грошового забезпечення на підставі довідки від 21.03.2018 року № 19662, про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, станом на 01.01.2016 року, яка видана заступником голови ліквідаційної комісії ГУ УМВС України в Одеській області Голубенко Д.І. та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2016 року з врахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.