Рішення № 89486595, 27.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3128/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 43142370) про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №1-дс від 03.04.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначила, що дисциплінарне провадження провадилося неповно, необ`єктивно та упереджено, а його висновки, що оформлені поданням дисциплінарної комісії від 17.03.2020р., яке було підставою для прийняття оскаржуваного наказу, є немотивованими та необґрунтованими.

Позивач зазначає, що у мотивувальній частині Подання дисциплінарної комісії відсутні: факти, які б підтверджували вчинення позивачем дисциплінарного проступку та посилання на будь-які нормативно-правові акти; обставини, що призвели до вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку (є лише опис дій підлеглих); ступінь вини ОСОБА_1 (умисел або необережність); ступінь тяжкості дисциплінарного проступку, наявність тяжких наслідків; результати оцінювання службової діяльності позивача; інформація про будь-які клопотання, заяви, посилання на них, які надавалися Позивачем та її представником, а також рішення дисциплінарної комісії за результатами їх розгляду.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не визначено в чому саме полягало порушення з боку позивача. В Поданні дисциплінарної комісії посадові обов`язки, відповідальність за порушення яких покладається на позивача, не конкретизовані. Відповідачем, зроблено вірогідний висновок, який ніяким чином не пов`язані із запропонованим дисциплінарним стягненням у вигляді догани.

Також позивач зазначила, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам ст.77 Закону України «Про державну службу», не містить обґрунтування застосування саме такого виду стягнення та не містить визначеного формулювання порушення. В наказі взагалі відсутнє правове обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Разом з цим позивач зазначає, що застосування дисциплінарного стягнення має бути здійснене із обов`язковим врахуванням принципу індивідуалізації відповідальності. При цьому такий фактор, як наявність обставин, що пом`якшують відповідальність державного службовця, взагалі не враховано та цим обставинам не надано оцінку.

З огляду на зазначене позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 14.04.2020 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідача 06.05.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначено, що в діях начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС в Одеській області Григор`євої Світлани наявні ознаки здійснення дисциплінарного проступку, передбаченого п.5 ч.2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», а саме неналежне виконання службових обов`язків в частині незабезпечення належного рівня контролю за підлеглими, що призвело до недотримання підлеглими вимог Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31 липня 2014 року № 22 та неналежного виконання службових обов`язків, передбачених Посадовою інструкцією.

Відповідач зазначає, що застосоване дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 у вигляді оголошення догани є пропорційним відносно того, що позивачем неналежно виконувалися посадові обов`язки та як наслідок призвело до неналежного рівня контролю за підлеглими, що призвело до недотримання підлеглими вимог Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31.07.2014 № 22 та неналежного виконання службових обов`язків.

При цьому, відповідач зазначає, що таке дисциплінарне стягнення як догана є найбільш м`яким видом стягнення, серед решти, передбачених частиною 1 статті 66 Закону України «Про державну службу» стягнень.

Ухвалою суду від 12.05.2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління ДПС в Одеській області №584 від 17.02.2020р., відповідно до Закону України “Про державну службу”, Порядку здійснення дисциплінарних проваджень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1039 від 04.12.2019р., порушено дисциплінарне провадження стосовно начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській області ОСОБА_1 , в діях якої вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого п. 1, п. 2, п. 4, п. 5 ст. 65 Закону України «Про державну службу.

Згідно наказу Головного управління ДПС в Одеській області № 974 від 02.03.2020р. продовжено строк здійснення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 до 17.03.2020р.

За результатом розгляду дисциплінарної справи стосовно начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській області ОСОБА_1 , дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ ГУ ДПС в Одеській області 17.03.2020 року складено подання, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 не здійснила належний контроль за реалізацією матеріалів перевірки підприємства ВКП «ІВІК-ЮГ» у вигляді ТОВ її підлеглими, в частині внесення інформації в терміни, передбачені діючим законодавством, щодо процедури адміністративного оскарження до ІТС «Податковий блок», що призвело до виникнення у підприємства заборгованості та подальшого надходження скарги від генерального директора ВКП «ІВІК-ЮГ» у вигляді ТОВ. В діях начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування ГУ ДПС в Одеській області ОСОБА_1 наявні ознаки здійснення дисциплінарного проступку, передбаченого п.5 ч.2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», а саме неналежне виконання службових обов`язків в частині незабезпечення належного рівня контролю за підлеглими, що призвело до недотримання підлеглими вимог Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31 липня 2014 року № 22 та неналежного виконання службових обов`язків, передбачених Посадовою інструкцією. Враховуючи зазначене рекомендовано застосувати до начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани

Наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 20.03.2020 № 1278 дисциплінарне провадження стосовно начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській області ОСОБА_1 завершено. В п. 2 даного наказу зазначено, що начальник управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській області ОСОБА_1 перебуває на лікарняному, у зв`язку з чим питання щодо застосування до неї дисциплінарного стягнення розглянути після її виходу на роботу.

Наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 03.04.2020 року №1-дс, відповідно до вимог ст. ст. 65, 66 Закону України про державну службу, на підставі подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Головного управління ДПС в Одеській області від 17.03.2020 року та наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 20.03.2020 № 1278, за неналежне виконання обов`язків державного службовця, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», в частині незабезпечення належного рівня контролю за підлеглими, що призвело до недотримання підлеглими вимог Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС від 31 липня 2014 року № 22 та неналежного виконання службових обов`язків, передбачених Посадовою інструкцією, застосовано дисциплінарне стягнення до начальника управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській області ОСОБА_1 у вигляді догани.

Надаючи оцінку спірними правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з п.17 ч.2 ст.4 КАС публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про державну службу” державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про державну службу”, державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом. Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).

Пунктом 10. ч. 1 ст. 2 Закону України “Про Державну службу” передбачено, що службова дисципліна - неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання службових обов`язків та правил внутрішнього службового розпорядку.

Відповідно до ст.64 Закону України “Про державну службу”, за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

Згідно з положеннями ст. 65 Закону України “Про державну службу”, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.

Згідно ч. 1 ст. 66 Закону України “Про державну службу”, до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 66 Закону України “Про державну службу”, у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5 та 12 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

Статтею 68 Закону України “Про державну службу” визначено, що дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення. Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються), зокрема, на державних службовців, які займають посади державної служби категорій “Б” і “В”: зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Частиною 1 ст. 69 Закону України “Про державну службу” визначено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ,

Відповідно до ст. 71 Закону України “Про державну службу”, Порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначає, зокрема: 1) повноваження та порядок роботи дисциплінарної комісії; 2) порядок формування дисциплінарної комісії; 3) порядок здійснення дисциплінарного провадження у разі неможливості утворення або функціонування дисциплінарної комісії у державному органі.

Таким порядком є Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1039 від 04.12.2019 р. (далі – Порядок), який визначає процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.

Відповідно до пунктів 24, 25 Порядку, які кореспондуються з ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України “Про державну службу”, з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення ступеня вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Дисциплінарна справа повинна містити: дату і місце її формування; підстави для відкриття дисциплінарного провадження; характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та/або акт про відмову від надання таких пояснень; пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Відповідно до п. 33 Порядку, Комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання. Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.

Відповідно до окремих положень п. 34 Порядку, результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії. Пропозиція (подання) готується Комісією, дисциплінарною комісією після прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи та підписується усіма її членами, які брали участь у голосуванні. Пропозиція (подання) складається із вступної, мотивувальної та резолютивної частини. У разі наявності у діях державного службовця дисциплінарного проступку у мотивувальній частині зазначаються: факти, що підтверджують вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, з посиланням на положення відповідних нормативно-правових актів; обставини, що призвели до вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку; ступінь вини державного службовця; характер дисциплінарного проступку, ступінь його тяжкості, настання тяжких наслідків; відомості, що характеризують державного службовця, обставини, що пом`якшують чи обтяжують дисциплінарну відповідальність державного службовця, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та ставлення державного службовця до державної служби; заяви, клопотання, пояснення державного службовця та рішення, прийняті Комісією, дисциплінарною комісією за результатами їх розгляду.

У разі наявності у діях державного службовця дисциплінарного проступку у резолютивній частині зазначаються: висновок про наявність у діях державного службовця дисциплінарного проступку, передбаченого відповідним пунктом частини другої статті 65 Закону, та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; вид дисциплінарного стягнення, рекомендованого до застосування, передбачений відповідною частиною статті 66 Закону, або обставини, що виключають можливість накладення дисциплінарного стягнення.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.75 Закону України “Про державну службу”, перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.77 Закону України “Про державну службу”, рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Аналіз вищевказаних положень законодавства дає підстави зробити висновок, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця, а також бути застосованим тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.

Як вбачається зі змісту подання від 17.03.2020 року, яке було підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, в ньому відсутні факти, які підтверджують вчинення позивачем дисциплінарного проступку, з посиланням на положення відповідних нормативно-правових актів.

Також у зазначеному поданні наявний опис дій підлеглих ОСОБА_1 , проте не зазначено обставин, що призвели до вчинення саме ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Крім того, у поданні не зазначено ступінь тяжкості дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , обставини що пом`якшують дисциплінарну відповідальність ОСОБА_1 , результати оцінювання її службової діяльності, наявність заохочень.

Разом з цим, в мотивувальній частині Подання приведено значну кількість пунктів з Положення про управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС в Одеській, затвердженого наказом ГУ ДПС в Одеській області №11 від 30.08.2019 року, однак в Поданні жодним чином не зазначено, який саме службовий обов`язок (пункт положення) не було виконано Позивачем, що слугувало підставою для висновку про не здійснення належного рівня контролю, та, як наслідок, притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, Дисциплінарною комісією встановлено наявність ознак здійснення дисциплінарного проступку, а не зроблено висновок про наявність у діях державного службовця дисциплінарного проступку, як того вимагає п. 34 Порядку.

При цьому суд зазначає, що «незабезпечення належного рівня контролю за підлеглими» є оцінюючим поняттям, а відтак застосування такого терміну надає широкий простір для суб`єктивного відношення до державного службовця та створює ситуацію правової невизначеності, що в силу приписів ст. 19 Конституції України є неприпустимим.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності «за неналежне виконання обов`язків державного службовця, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу». Проте суд зазначає, що наведена норма не містить жодних обов`язків державного службовця. Положеннями цієї норми встановлено види дисциплінарних проступків, а не обов`язки державного службовця. При цьому оскаржуваний наказ не містить посилання на конкретні посадові обов`язки (встановлені посадовою інструкцією або положенням про структурний підрозділ), які було порушено Позивачем.

Суд зазначає, що посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні виду дисциплінарного стягнення, а також ненаведення обставин вчинення дисциплінарного проступку, не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.08.2019 року по справі №1340/4847/18.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що наказ №1-дс від 03.04.2020 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », є протиправним та належить до скасування.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Стосовно витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача були надано договір про надання правової допомоги №2712/19 та розрахунок витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, зазначивши, що відсутні документально підтверджені витрати на правову допомогу.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №815/1479/18 (провадження № №К/9901/23194/19) зазначено, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд зазначає, що належне обґрунтування стягнення судових витрат на правничу допомогу відсутнє, оскільки не надано жодних доказів на підтвердження таких витрат, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості оцінити співмірність наданих послуг заявленим до стягнення коштам.

З огляду на викладене суд дійшов висновку що у стягненні витрат на правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 43142370) про визнання протиправним та скасування наказу – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №1-дс від 03.04.2020 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, ідентифікаційний код 43142370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. та 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.