Рішення № 89485741, 27.05.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1898/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Смокович В.І.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними і скасування вимог, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області у якому просив:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю протягом 2018-2020 років;

2) визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп.;

3) зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в картці особового рахунку шляхом виключення з неї нарахування єдиного соціального внеску за 2018-2020 роки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що із ІНФОРМАЦІЯ_1 серпня 2003 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак фактичної підприємницької діяльності не здійснював. Із 01 грудня 2014 року і до сьогодні працює машиністом холодильних установок у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Губин», тобто є застрахованою особою. У лютому 2020 року ОСОБА_1 отримав на свій запит від контролюючого органу вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп.

Із вказаними вимогами не погоджується, вважає їх протиправними, винесеними не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Зазначив, що згідно із положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок роботодавцем ТзОВ «Птахокомплекс «Губин». У 2017-2018 роках доходів як підприємець не отримував, а отже обов`язку сплачував єдиний соціальний внесок як у суб`єкта господарювання у нього немає.

Також вказує, що відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи із дня набрання чинності цим Законом. Згідно із пунктами 3-4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону yci юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статі 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб – підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Керуючись наведеним, позивач вважає, що із 2012 року він не є підприємцем, оскільки реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру державному реєстратору не надавав.

З огляду на вказане, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2019 року відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 35).

Від позивача ОСОБА_1 09 квітня 2020 року до суду надійшла заява про зміну позовних вимог у даній справі (арк. спр. 38-39), відповідно до якої на підставі статті 137 Кодексу України про адміністративні правопорушення, частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства він просив:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю протягом 2018-2020 років;

2) визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп.; № Ф-2173-56 від 06 березня 2020 року на суму 8 767 грн 90 коп.

3) зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в картці особового рахунку шляхом виключення з неї нарахування єдиного соціального внеску за 2018-2020 роки та припинити винесення вимог про сплату боргу (недоїмки) з того самого предмету і з тих самих підстав.

Отже, позивач фактично збільшив розмір позовних вимог: додатково просить визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2173-56 від 06 березня 2020 року на суму 8 767 грн 90 коп.; зобов`язати відповідача припинити винесення вимог про сплату боргу (недоїмки) з того самого предмету і з тих самих підстав.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог прийнято.

У відзиві на позов № 1768/03-20-08-02-10 від 01 квітня 2020 року відповідач позовних вимог не визнав (арк. спр. 45-48). Вказав, що недоїмка, яка визначена в оскаржених вимогах, нарахована ОСОБА_1 за 2017, 2018 роки, І, ІІ, ІІІ квартали, жовтень-листопад 2019 року як фізичній особі-підприємцю – платнику єдиного внеску та фізичній особі-підприємцю. Наголошує, що позивач, як фізична особа-підприємець був зареєстрований із 04 серпня 2003 року по 05 листопада 2019 року. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704 грн, а з 01 січня 2018 року – 819 грн 06 коп. Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 у перевіреному періоді перебував на обліку як фізична особа-підприємець у ГУ ДПС у Волинській області, однак обов`язку, передбаченого статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI, щодо сплати єдиного внеску не виконував. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Також зазначив, що згідно із пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10 грн, сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу. Нарахування єдиного внеску здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. При цьому вказує, що вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов`язання з єдиного внеску, натомість вона лише містить вимогу до платника сплатити загальну суму боргу з єдиного внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.

Представник відповідача звертає увагу на те, що позивач у перевіреному періоді перебував на обліку як платник єдиного внеску, а тому зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, підстав для звільнення від такої сплати не виявлено. Керуючись наведеним, вважає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу винесені ГУ ДФС у Волинській області у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.

У відповіді на відзив від 29 квітня 2020 року (арк. спр. 59-61) позивач повторно зазначив, що із березня 2012 року не може вважатись фізичною особою-підприємцем, оскільки не виконано вимог Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Вважає, що стягнення єдиного соціального внеску на підставі оскаржених вимог може спричини подвійну сплату зобов`язання, оскільки страхові внески за нього сплачує роботодавець.

Від відповідача 05 травня 2020 року до суду надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду на підставі статей 122, 123 КАС України у зв`язку із пропущенням строку звернення до суду (арк. спр. 64-65).

Позивач заперечив проти заявленого клопотання (арк. спр. 80-81) у зв`язку із тим, що ухвалою від 30 березня 2020 року питання про поновлення строку звернення до суду вирішено і такий строк поновлено.

Відповідно до частини другої статті 167 КАС України, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Суд акцентує, що при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі, судом також розглянуто заяву позивача від 20 березня 2020 року про поновлення пропущеного строку. За результатами такого розгляду, суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом із урахуванням того, що інший спосіб судового захисту не може бути використаний у спірних правовідносинах. Вказані висновки суду знайшли відображення в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі № 140/1898/20 від 30 березня 2020 року (арк. спр. 35).

Відтак, суд дійшов висновку про безпідставність заяви ГУ ДПС у Волинській області про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки мотивам, викладеним у такій заяві судом уже надано правову оцінку при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Керуючись частиною другою статті 167 КАС України, суд повертає таку заяву ГУ ДПС у Волинській області без розгляду.

У запереченні на відповідь на відзив № 2098/03-20-08-02-10 від 06 травня 2020 року (арк. спр. 74-75) ГУ ДПС у Волинській області повторно зазначив про обов`язок позивача сплачувати єдиний соціальний внесок у зв`язку із перебуванням у статусі фізичної особи-підприємця відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 незалежно від факту отримання доходу від підприємницької діяльності у перевіреному періоді.

У відповіді на заперечення від 15 травня 2020 року (арк. спр. 84-85) позивач повторно вказав про порушення його законних прав, свобод та інтересів, посилаючись на фактичні обставини і норми права, які є аналогічними, що зазначені у позові.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із 04 серпня 2003 року по 05 листопада 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в контролюючому органі як платник податків та зборів (арк. спр. 23, 24).

З 01 грудня 2014 року та станом на 29 січня 2020 року працював машиністом холодильних установок на ТзОВ «Птахокомплекс «Губин». Вказані обставини стверджуються копіями трудової книжки серії НОМЕР_1 (арк. спр. 21), довідки, виданої ТзОВ «Птахокомплекс «Губин» від 29 січня 2020 року (арк. спр. 22).

ГУ ДФС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018 роки, І, ІІ, ІІ квартали, жовтень-листопад 2019 року: № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп. (арк. спр. 10-16).

Позивач, не погоджуючись із такими вимогами, звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, позивач 04 серпня 2003 року зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності.

Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Скасування ж державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру.

Між тим, з 01 липня 2004 набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15 травня 2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (надалі Закон №755-IV).

Згідно зі статями 4, 16, 17 Закону №755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Першого липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI, який набрав чинності 10 лютого 2011 року.

Відповідно до пунктів 2 - 4, 7 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 8 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, встановлений пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершився 10 лютого 2012 року.

Судом установлено, що позивач, який був зареєстрований фізичною особою-підприємцем до 01 липня 2004, у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, не ініціював включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Такі відомості були включені до цього реєстру 20 вересня 2012 року (арк. спр. 87-89).

Доказів того, що позивачем на той час порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності та про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності, суду не надано.

Чинним Законом №755-IV встановлена окрема процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, яка зокрема передбачає, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 8 статті 4 Закону №755-IV).

Як свідчать матеріали справи, такий запис внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 05 листопада 2019 року (арк. спр. 88).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №755-IV, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону №755-IV відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, з огляду на те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про те, що позивач у період із 04 серпня 2003 року по 05 листопада 2019 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, тому ці відомості вважаються достовірними та можуть бути використані у даному спорі.

Наведеним спростовано доводи позивача щодо припинення його підприємницької діяльності у 2012 році.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”. У силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774- VIІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).

Тобто, із 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” це положення має таку редакцію: “У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску”.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704 грн на місяць (3 200 грн х 22%, де 3 200 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819 грн 06 коп. на місяць (3 723 грн х 22%, де 3 723 грн – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918 грн 06 коп. на місяць (4 173 грн х 22%, де 4 173 грн – розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі – Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області соціальний внесок було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю за 2017, 2018 роки, І, ІІ, ІІ квартали, жовтень-листопад 2019 року (вимоги про сплату боргу № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп.).

Разом з тим, судом установлено та підтверджено письмовими доказами, що ОСОБА_1 із 01 грудня 2014 року та станом на 29 січня 2020 року (дата видачі довідки на підтвердження трудових взаємовідносин) працював машиністом холодильних установок на ТзОВ «Птахокомплекс «Губин».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як установлено на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , що містяться у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (арк. спр. 25, зворот), у 2017-2020 роках страхові внески із нарахованої заробітної плати сплачені, страховий стаж зараховано.

Отже, роботодавець ТзОВ «Птахокомплекс «Губин», нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього, як страхувальник, єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами.

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017– 2020 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки “пропорційності” ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки у даній справі оскаржуються вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та дії щодо їх прийняття, вчинені та винесені відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи вчинені і постановлені вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Волинській області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Волинській області, приймаючи оскаржені вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, діяло протиправно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані такі рішення.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів повноти податкового правопорушення, а його відсутність у спірних правовідносинах доводить протиправність спірних вимог та відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами та з врахуванням позицій Верховного суду, дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю протягом 2018-2020 років є протиправними; вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп., № Ф-2173-56 від 06 березня 2020 року на суму 8 767 грн 90 коп. є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків суд зазначає наступне.

Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 (далі – Порядок №422).

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Положеннями пункту 3 розділу І Порядку №422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Аналіз наведених положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відтак вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок сум коштів по сплаті єдиного внеску є належним способом захисту порушеного права позивача. Враховуючи наведене, позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що одна із вимог позивача – зобов`язання припинити винесення вимог про сплату боргу (недоїмки) з того самого предмету і з тих самих підстав фактично є встановленням порядку виконання судового рішення на майбутнє, що є неприпустимим, відтак не може бути задоволена судом.

Керуючись наведеним, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 840 грн 80 коп. судового збору, сплаченого за подання до адміністративного суду позовної заяви, відповідно до квитанції від 25 лютого 2020 року (арк. спр. 6).

Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправними дій, визнання протиправними і скасування вимог задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Волинській області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю протягом 2018-2020 років.

Визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2173-56 від 07 листопада 2018 року нa суму 15 819 грн 54 коп., № Ф-2173-56 від 08 лютого 2019 року на суму 18 276 грн 72 коп., № Ф-2173-56 від 13 травня 2019 року на суму 21 030 грн 90 коп., № Ф-2173-56 від 08 серпня 2019 року на суму 23 785 грн 08 коп., № Ф-2173-56 від 13 листопада 2019 року на суму 25 486 грн 70 коп., № Ф-2173-56 від 05 грудня 2019 року на суму 11 758 грн 23 коп., №Ф-2173-56 від 14 січня 2020 року на суму 10 619 грн 73 коп., № Ф-2173-56 від 06 березня 2020 року на суму 8 767 грн 90 коп.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018, І, ІІ, ІІ квартали, жовтень-листопад 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у сумі 840 грн 80 коп. (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 27 травня 2020 року.