Рішення № 89485730, 22.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1464/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправним та скасувати наказ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки” 4553-сг від 11.02.2020, яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, кадастровий номер 5324081900:00:019:0029 для ведення індивідуального дачного будівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів;

зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, кадастровий номер 5324081900:00:019:0029 для ведення індивідуального дачного будівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Під час розгляду справи суд.

В С Т А Н О В И В:

18 березня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Аргументи учасників справи

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, адже його погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновків про погодження проекту землеустрою від 29.12.2019 №1058 та від 12.03.2014 №0320/715 проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства. Крім того, позивач спростовував мотиви, вказані відповідачем у рішенні про відмову, зокрема, вказував на безпідставність твердження про належність земельної ділянки, на яку він претендує, до земель рекреаційного призначення. Повідомив про численні відмови відповідача у затвердження проекту землеустрою, вчинені протягом декількох років з різних підстав.

Відповідач правом подачі відзиву на позов до суду не скористався.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом

17.12.2012 розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки” №841 громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва із земель, ненаданих у власність і користування (землі запасу), що знаходиться за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 21/.

У подальшому, позивач звернувся до НВ ТОВ “Інтерагроцентр” з метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва.

НВ ТОВ “Інтерагроцентр” розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва із земель, не наданих у власність і користування (землі запасу), що знаходиться за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 12-56/.

29.12.2012 начальником відділу містобудування та архітектури Полтавської районної державної адміністрації надано висновок №1058 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розроблений НВ ТОВ “Інтерагроцентр” на підставі розпорядження від 17.12.2012 №841“Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки” /а.с. 54/.

12.03.2014 начальником відділу Держземагенства у Полтавському районі Полтавській області надано висновок №0320/715 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу, ненаданих у власність та користування (під господарськими будівлями і дворами) за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області /а.с. 55/.

02.04.2014 державним кадастровим реєстратором відділу Держземагенства у Полтавському районі Полтавській області була здійснена державна реєстрація земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру 5324081900:00:019:0029 /а.с. 59/.

Позивач упродовж 2014-2020 років неодноразово (щонайменше п`ять разів) звертався до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою.

Листами від 23.04.2015 вих.№4473/2-15, від 22.09.2015 вих.№2474/0/72-15, від 10.02.2017 вих.№1264/6-17, від 04.07.2017 вих.№9166/6-17, від 28.08.2017 вих.№12405/6-17 відповідач повідомляв ОСОБА_1 про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою з огляду на окремі його недоліки, вказувані недоліки щоразу різні. /а.с. 62, 65-68/.

05.12.2019 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою.

24.12.2019 відповідачем видано наказ №14797-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки” з огляду на невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів /а.с. 69/.

29.12.2019 позивач вкотре звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою.

11.02.2020 відповідачем видано наказ №4553-СГ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки” з огляду на невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою /а.с. 70/.

Позивач не погоджуючись з відмовою ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Висновки щодо правозастосування

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача, оформленого наказом від 11.02.2020 №4553-СГ про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2019 по справі №1640/2594/18, від 31.01.2019 року по справі №815/2488/17, від 30.08.2018 року по справі №817/586/17, від 18.10.2018 року по справі №818/1976/17.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Судом встановлено, що висновком від 29.12.2012 №1058 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва було погоджено у встановленому законом порядку начальником відділу містобудування та архітектури Полтавської районної державної адміністрації.

Висновком від 12.03.2014 №0320/715 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу, ненаданих у власність та користування (під господарськими будівлями і дворами) за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області було погоджено у встановленому законом порядку начальником відділу Держземагенства у Полтавському районі Полтавській області.

29.12.2019 позивач вкотре звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою.

За наслідками розгляду поданого клопотання, відповідач наказом від 11.02.2020 відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, вказавши причиною відмови в тексті наказу про невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятим до них нормативно-правових актів, зокрема, зазначив, що бажана земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, а у ГУ Держгеокадастру відсутні повноваження щодо розпорядження землями рекреаційного призначення.

Суд наголошує, що доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, проект на яку просить затвердити позивач, відноситься до земель рекреаційного призначення, відповідачем до суду не надано.

Навпаки, відповідно до матеріалів проекту землеустрою, що надані позивачем разом із позовом, земельна ділянка, проект на яку позивач просить затвердити, належить до земель запасу та за цільовим призначенням віднесена до індивідуального дачного будівництва.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ГУ Держгеокадастру може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Так, у адміністративному позові ОСОБА_1 вказував, що після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області листів з повідомленням про відсутність підстав для затвердження проекту землеустрою позивач вживав заходів щодо усунення недоліків землевпорядної документації.

Проте, відповідачем жодного разу не було вказано, що бажана земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення та у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження щодо розпорядження землями рекреаційного призначення.

При цьому, як зазначалось вище, згідно норм Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту, на стадії ж затвердження проекту землеустрою у селищної ради відсутні повноваження на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 30.08.2018 року №817/586/17, Головне управління Держгеокадастру не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору. Матеріалами справи підтверджено, що проект землеустрою позивача погоджений у відповідності до вимог статті 186-1 Земельного кодексу України.

Позивачем отримано погодження компетентного органу, які відображені у висновках про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 29.12.2012 №1058 та від 12.03.2014 №0320/715, відповідно до яких проект землеустрою визнано таким, що відповідає вимогам чинного законодавства і прийнятим нормативно-правовим актам.

Також, суд дійшов висновку про те, що відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відмова у затвердженні проекту землеустрою є безпідставною, а тому слід визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області від 11.02.2020 №4553-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд виходить з такого.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації – не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідач у цій справі протиправно відмовив у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та не прийняв відповідного рішення. Визнання такої бездіяльності протиправною, як і зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно, не захистить порушені права ефективно.

Натомість належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою.

Таке правозастосування в даній категорії справ відповідає сталим правовим висновкам Верховного Суду, наприклад, постанова ВС від 22 січня 2020 року №560/798/16-а.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що єдиним ефективним способом захисту порушених прав позивача на отримання земельної ділянки у власність є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, кадастровий номер 5324081900:00:019:0029 для ведення індивідуального дачного будівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Доказів щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем не надано. Отже, підстави для відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м.Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки” 4553-сг від 11.02.2020, яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, кадастровий номер 5324081900:00:019:0029 для ведення індивідуального дачного будівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у власність площею 0,1000 га, кадастровий номер 5324081900:00:019:0029 для ведення індивідуального дачного будівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м.Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.С. Шевяков