Рішення № 89485702, 28.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 р. Справа № 120/1258/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

18.03.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України (далі – військова частина 3008), в якій позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку індексацію.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командира військової частини 3008 від 27.09.2019 № 44 о/с позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом від 27.09.2019 № 223 (по стройовій частині) знято з усіх видів забезпечення з 27.09.2019. Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений повний розрахунок за усіма видами забезпечення. Однак позивачу стало відомо, що з січня 2016 року відповідач припинив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям частини у зв`язку з відсутністю фінансування. 29.02.2020 в інтересах позивача до відповідача було направлено адвокатський запит про надання інформації щодо розміру нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.09.2019. Крім того, у запиті ставилося питання про нарахування та виплату позивачу щомісячної індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018. Листом від 11.03.2020 № 50/08/33-578 відповідач повідомив, що позивачу почали нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення з березня 2018 року, у зв`язку з підвищенням розміру посадового окладу. Також відповідач надав відомості про нараховану та виплачену позивачу індексацію за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року, а не з 01.01.2016, як зазначалося у запиті. Відтак позивач вважає протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 23.03.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Крім того, з урахуванням положень ст.ст. 12, 260, 262 КАС України судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

14.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Як зазначає відповідач, в грудні 2018 та з січня по вересень 2019 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в повному обсязі. Однак, на думку відповідача, позивачем передчасно зроблено висновки щодо ненарахування та невиплати йому індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2019, адже у відповіді на запит представника позивача військова частина повідомила про відсутність необхідних фінансових документів для надання повної та всебічної відповіді, оскільки такі документи передані на зберігання до Центрального архіву Національної гвардії України.

Крім того, відповідач вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 є безпідставними з огляду на те, що позивач був зарахований до списків особового складу військової частини 3008 лише 26.09.2016. Щодо індексації грошового забезпечення за період з січня 2017 року по лютий 2018 року, то така здійснювалась відповідно до чинного законодавства та в межах фінансових можливостей відповідача.

Ухвалою суду від 15.04.2020 залишено без розгляду клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

26.05.2020 до суду надійшла заява, в якій позивач зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, але подавати відповідь на відзив не бажає.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Поряд з цим, 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX. Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:

"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, з дня набрання чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відтак рішення у цій справі суд ухвалює з врахуванням приписів Закону № 540-IX та дати надходження до суду заяви позивача про відмову від свого права на подання відповіді на відзив.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3008 з 07.08.2014 по 27.07.2015 за призовом під час мобілізації.

У зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 12.06.2015 № 328/2015 позивача звільнено з військової служби у запас та на підставі наказу командира військової частини 3008 від 27.05.2015 № 206 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.07.2015.

Наказом командира військової частини 3008 від 26.09.2016 № 34 о/с позивача прийнято із запасу на військову службу за контрактом на три роки з 26.09.2016 по 25.09.2019 та призначено на посаду старшого кулеметника (БТР) 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення (ВОС-124837П).

Відповідно до наказу командира військової частини 3008 від 27.09.2019 № 223 (по стройовій частині), у зв`язку із звільненням позивача з військової служби у запас внаслідок закінчення строку дії контракту, вирішено припинити контракт про проходження позивачем військової служби в Національній гвардії України. Цим наказом позивача також виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 27.09.2019.

29.02.2020 від імені позивача адвокат Середенко М.М. звернувся до відповідача з адвокатським запитом, у якому просив, зокрема, надати інформацію щодо нарахованої та фактично виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по день звільнення з військової служби 27.09.2019, з розбивкою помісячно та із зазначенням базового місяця, а також інформацію про розмір ненарахованої та невиплаченої позивачу індексації грошового забезпечення по день звільнення з військової служби, зазначивши причини непроведення такої індексації, та здійснити виплату заборгованості до 08.03.2020.

Листом від 11.03.2020 № 50/08/33-578 відповідач повідомив про відсутність можливості надати інформацію щодо нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по січень 2018 року. Також відповідач зазначив, що в березні 2018 року було підвищено посадові оклади військовослужбовцям Національної гвардії України, а тому березень 2018 року був базовим місяцем для нарахування індексації. Крім того, вказаним листом повідомлено, що індексація грошового забезпечення виплачена позивачу в повному обсязі по день звільнення з військової служби, а саме по 27.09.2019.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив йому нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та відмовляється це зробити. Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) (тут і надалі – в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі – Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач протиправно не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення.

Зі змісту відзиву на позовну заяву видно, що відповідач не заперечує факту невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування цих видатків.

Втім, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Крім того, у пункті 23 рішення від 10 червня 2011 року в справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) ЄСПЛ зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови – дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, оскільки право на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця, суд доходить висновку, що відмова відповідача у виплаті спірних сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування військової частини 3008 не може визнаватися правомірною.

Поряд з цим, судом встановлено, що на військову службу у військовій частині 3008 позивач був прийнятий з 26.09.2016 на підставі наказу від 26.09.2016 № 279. Тобто у спірний період з 01.01.2016 по 25.09.2016 позивач не проходив військову службу у відповідача.

Відтак позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення підлягають задоволенню частково, а саме за період з 26.09.2016 по 28.02.2018.

При цьому суд враховує, що в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, під час розгляду адміністративної справи саме на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести суду правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, які є предметом оскарження в суді.

Натомість відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводів позивача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з 26.09.2016 по 28.02.2018, а неспроможність відповідача підтвердити або спростувати цю обставину через відсутність необхідних фінансових документів суд оцінює на користь позивача.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.09.2016 по 28.02.2018 включно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію за цей період. Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

При вирішенні справи суд додатково враховує усталену судову практику з розгляду спорів цієї категорії, в тому числі практику Верховного Суду (наприклад, справи за №№ 0240/3307/18, № 806/2102/18, № 806/2190/18, № 806/1978/18, № 0640/4593/18, 620/4218/18).

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 26.09.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати військову частину 3008 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803572, місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21007) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 26.09.2016 по 28.02.2018.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду складено та підписано суддею 28.05.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович