Рішення № 89485437, 27.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року № 320/3241/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо непризначення йому пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме, 2016, 2017, 2018 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії - 2016, 2017, 2018 роки, починаючи з 03.06.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що йому з 2004 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб». Він 14.02.2007 отримав статус інваліда війни ІІ групи та перейшов на пенсію по інвалідності на підставі цього ж закону. Зазначає, що 29.05.2019 року йому виповнилося 55 років і відповідно до абзацу 6 п. 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набув права дострокового виходу на пенсію за віком як інвалід війни ІІ групи (Травма та її наслідки пов`язані із виконанням обов`язків військової служби). Після призначення пенсії по інвалідності він продовжував працювати та сплачувати у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Зазначає, що відповідачем всупереч його заяві не призначено пенсію за віком, а призначено пенсію по інвалідності без його згоди та не повідомивши його, також невірно застосовано показник середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні. Замість вірного за 2016-2018 роки застосовано середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивачу після звільнення з військової служби в запас 26.10.2004 призначено пенсію як військовослужбовцю за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Позивач 14.02.2007 отримав статус інваліда війни ІІ групи та перейшов на пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Після призначення пенсії по інвалідності продовжував працювати та сплачувати у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Позивачу 29.05.2019 виповнилося 55 років та відповідно до абзацу 6 п. 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» він набув права дострокового виходу на пенсію за віком як інвалід війни ІІ групи (Травма та її наслідки пов`язані із виконанням обов`язків військової служби).

Позивач 10.05.2019 звернувся із заявою до Обухівського ОУПФУ Київської області, в якій просив призначити йому пенсію за віком відповідно до ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та оскільки звертався вперше щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, просив застосувати показники середньої заробітної плати, визначеної ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії (за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2016, 2017, 2018 роки), а саме 6 188,89 грн.

Відповідач листом від 24.05.2019 № 66/Д-04 повідомив позивача, що згідно пункту 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При цьому враховується, заробітна плата (дохід) за періоди трудового стажу, зазначені в абзаці 1 статті 40 Закону 1058-IV, та застосовується показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.

З огляду на зазначене при переведенні особи з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 2262, на пенсію за віком відповідно до Закону 1058-IV застосовується показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався при обчисленні пенсії згідно з законом № 2262, але не менше показника середньої плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески та з урахуванням якого перераховано пенсії, що були призначені чи перераховані по 31.12.2018р. (4404,35 грн.).

Отже, виходячи з вищевикладеного, згідно наданих копій документів про страховий стаж та даних персоніфікованого обліку розмір пенсії по Закону № 1058 попередньо прорахований і становить 12 415,65 грн.

Тобто, відповідачем фактично відмовлено в застосуванні показників середньої зарплати, визначеної ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії (за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2016, 2017, 2018 роки), а саме 6 188,89 грн.

Як слідує з позовної заяви, позивач при отриманні пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 на своє ім`я в АТ «Ощадбанк» виявив, що всупереч його заяві про призначення пенсії за віком йому призначено пенсію по інвалідності без погодження з ним та всупереч його заяві.

Позивач 06.03.2020 звернувся до відповідача із заявою , в якій звернув увагу на не відповідність поданій заяві та фактично призначеною пенсією та просив призначити йому пенсію за віком згідно первинної заяви з застосуванням показників середньої зарплати, визначеної ч.2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії (за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2016,2017,2018 роки), а саме 6 188,89 грн.

Листом від 03.04.2020 № 1675-2898/Д-02/8-1000/20 відповідач повідомив, що позивачу з 26.10.2004 року було призначено пенсію як військовослужбовцю за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).

З 14.02.2007 року після отримання статусу інваліда війни ІІ групи позивач перейшов на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-ХІІ, яку отримував до моменту зняття з обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, тому враховуючи зазначені обставини, перехід на пенсію за віком при взятті на облік є черговим, а не вперше.

У відповіді також зазначено про недоцільність переведення його на пенсію за віком, а також про відсутність підстав для застосування показника середньої заробітної плати, визначеної частиною 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV для призначення пенсії за віком за 2016,2017,2018 роки (6188,89).

Крім того зазначено, що розмір пенсії, належний позивачу, визначено вірно, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Позивач, не погоджуючись з відмовою у призначенні йому пенсії за віком, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон № 2262) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно ст. 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно ст. 7 Закону № 2262 військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно ст. 5 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як слідує із ст. 9 Закону № 1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, даною нормою встановлено вичерпний перелік пенсій, на які поширюється правове регулювання Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тому, виходячи з аналізу наведених норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що виплата пенсії за вислугою років та по інвалідності не входять до правового регулювання даним Законом, а регулюється виключно нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб.

Таким чином, отримуючи пенсію за вислугу років та по інвалідності, позивач не користувався жодним із видів пенсій, встановлених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тому, звернувшись до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком, позивач використав право на призначення пенсії в солідарній системі відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вперше.

Частиною 3 ст. 45 Закону № 1058, на яку посилається у своєму відзиві відповідач, встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду України. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058 регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №367/1830/17, від 28.11.2018 у справі № 359/3000/17.

Водночас, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 2262, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, зокрема, при призначенні пенсії за вислугу років показник середньої заробітної плати (доходу) при її розрахунку не застосовується в силу вимог зазначеного Закону, адже основою доходу у цьому разі є грошове забезпечення.

У постанові Верховного Суду України у справі № 21-612а14 від 31.03.2015 суд дійшов висновку, що у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років за Законом № 2262, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон № 1058, у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом № 1058 такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного відповідач при відповідному зверненні позивача мав здійснити перерахунок пенсії позивачу з дотриманням вимог ст. ст. 27, 40 Закону № 1058, у тому числі застосувавши показник середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2016-2018 роки, замість безпідставно застосованого відповідачем показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014, 2015, 2016 роки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону №1058 передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, суд вважає, що при визначенні розміру пенсії за Законом №1058 розмір середньої заробітної плати (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, слід застосовувати, виходячи із розміру заробітної плати за 2016-2018 роки, а не застосовувати показники заробітної плати в середньому на одну особу у цілому по Україні, із якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії за 2014, 2015, 2016 роки.

Оскільки із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся 10.05.2019, то для призначення йому пенсії слід застосовувати саме заробітну плату (дохід), визначену із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п.п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У п. 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про призначення пенсії позивачу за віком та про зобов`язання відповідача здійснити обчислення, нарахування та виплату позивачу пенсії за віком згідно з ч.1 ст.27, ч.ч. 1, 2 ст.40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2016-2018 роки у відповідному розмірі з дня призначення пенсії за віком, а саме з 03.06.2019, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 205, 241, 245, 246, 257, 259-262, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не призначення гр. ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме, 2016, 2017, 2018 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити гр. ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії - 2016, 2017, 2018 роки, починаючи з 03.06.2019 року, з урахуванням виплачених сум.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.