Рішення № 89482229, 26.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2020Справа № 910/3382/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 46739,44 грн

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 46739,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що незабезпечення відповідачем збереження цілісності майна, а саме вантажних вагонів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» під час перевезення їх залізницею завдало позивачу збитки у розмірі 46739,44 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У прохальній частині позову позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/3382/20 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

25.05.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, у якому він заперечив проти задоволення позову посилаючись на те, що належними та допустимими доказами спричинених збитків, пов`язаних з ремонтом пошкоджених вагонів є акти форми ВУ-25 або ВУ-25М, а надані позивачем акти загальної форми ВУ-23М, ВУ-36М, ВУ-22 не можуть бути прийняті судом як належні докази на підтвердження розукомплектування вагонів під час перевезення.

До відзиву відповідачем додано заяву про продовження процесуального строку на подачу відзиву, оскільки, за твердженням відповідача, неподання відзиву в строк, встановлений в ухвалі суду від 11.03.2020 зумовлений об`єктивною неможливістю такого подання через введення на території України карантинних заходів.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 встановлено відповідачу строк на подачу відзиву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103053809476 ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано відповідачем 17.03.2020, відтак, строк для подачі відзиву закінчувався 01.04.2020 (останній день для подачі відзиву).

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відтак, з огляду на встановлення постановою Кабінету Міністрів України карантину на усій території України з 12 березня 2020 року, враховуючи, що станом на день подачі відзиву карантин ще діє - строк на подання відзиву в даній справі є продовженим в силу приписів закону.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві, суд

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажних вагонів власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс", а саме: №№ 63245377, 60726304, 62966932, 62100011, 53603171, 56089402, 62314174, 62964440, 63278626, 62257332.

На станції Лиман (Донецька залізниця) було виявлено пошкодження (розкомплектування) вищевказаних вагонів, які в подальшому були направленні на технічне обслуговування через встановлення відсутності частин повітророзподільника, про що свідчать відповідні повідомлення форми ВУ-23М (№ 7215 від 10.10.2019, № 7434 від 11.10.2019, № 7433 від 11.10.2019, № 7518 від 14.10.2019, № 7519 від 15.10.2019, № 7596 від 18.10.2019, № 7597 від 18.10.2019, № 7598 від 26.09.2019, № 2383 від 21.10.2019, № 7972 від 28.10.2019).

З метою складання комерційних актів форми ГУ-22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" письмово звернулося із заявою вих. № 5445/ДВ від 28.10.2019 та заявою вих. № 5775/ДВ від 13.11.2019 до Начальника станції «Лиман» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

З метою складання актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" письмово звернулося із заявами вих. № 5446/ДВ від 28.10.2019 та вих. № 5776/ДВ від 13.11.2019 до Начальника структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Однак, як зазначає позивач, акти, що засвідчують факт пошкодження вагонів всупереч Статуту залізниць України та Правилам складання актів по складанню актів форми ГУ-22 та ВУ-25М, відповідачем складені та надані позивачу не були, у зв`язку з чим ТОВ «Лемтранс» також зверталось зі скаргами вих. № 5708/ДВ від 11.11.2019 та вих. №6101/ДВ від 05.12.2019 до Директора регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Внаслідок пошкодження (розукомплектування) вагонів Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" передало структурному підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» аналогічні деталі, які були відсутні, для подальшого їх встановлення на вагони, оскільки останні використовуються у господарській діяльності ТОВ «ЛЕМТРАНС».

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" передало структурному підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» наступні деталі: головна частина 270.023-1 у кількості 10 шт., які були придбані позивачем на підставі Контракту купівлі-продажу № 495 від 14.03.2018 та специфікації (додаток № 6 від 10.10.2018) у ЗАО ВТФ «Трансмашекспорт» на загальну суму 96750,00 російських рублів (що дорівнює 40955,20 грн відповідно до курсу НБУ станом на дату оплати). Вартість зазначеної продукції була сплачена згідно з платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах № 93 від 20.11.2018 (проведено банком 21.11.2018).

Відповідно до п. 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 15.03.1999 за №165/3458, ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

Судом встановлено, що 25.02.2019 між ТОВ «Лемтранс» (замовник) та АТ «Укрзалізниця» (підрядник) було укладено Договір № Дон/В-19103/НЮ-П, відповідно до якого підрядник зобов`язується на свій ризик за завданням замовника виконувати технічне обслуговування з відчеплення вагонів замовника: ТОв-1 (технічне обслуговування порожніх вантажних вагонів з відчепленням при підготовці їх до перевезення) та ТОв-2 (технічне обслуговування вантажних вагонів з відчепленням їх від поїздів) силами та на базі структурних підрозділів підрядника - вагонних депо (зазначені у п. 2.1 цього Договору), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Деталі, придбані ТОВ «ЛЕМТРАНС» для встановлення їх замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах були передані Структурному підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та були встановлені на зазначені вище вагони відповідно до Акта від 30.11.2019 зняття з відповідального зберігання та витрат матеріалів власності ТОВ «ЛЕМТРАНС» при поточному ремонті вагонів у СП «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» згідно з Договором № Дон/В-19103/НЮ-П від 25.02.2019.

На виконання Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 15.03.1999 за №165/3458, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» для проведення ремонтних робіт, за наслідком виконання яких, відповідно до акта виконаних робіт (наданих послуг) від 18.11.2019 (який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками означеного структурного підрозділу та позивача), позивачем були понесені витрати по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) зазначених вище деталей на вагони №№ 63245377, 60726304, 62966932, 62100011, 53603171, 56089402, 62314174, 62964440, 63278626, 62257332 на загальну суму 5784,26 грн (з ПДВ). Вартість ремонтних робіт була сплачена позивачем на рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 10093 від 28.11.2019.

Спір у справі виник через незабезпечення відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) позивача при перевезенні залізничним транспортом, в наслідок чого позивачем понесені збитки на загальну суму 46739,44 грн. (придбані деталі (40955,20 грн.) + технічне обслуговування (5784,24 грн.)).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст.5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до п.5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613, перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Як встановлено судом, у жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажних вагонів власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс", а саме: №№ 63245377, 60726304, 62966932, 62100011, 53603171, 56089402, 62314174, 62964440, 63278626, 62257332.

Згідно з ст.8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України.

За приписами п.3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п.4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.

Як встановлено судом, на станції Лиман (Донецька залізниця) було виявлено пошкодження (розкомплектування) вищевказаних вагонів, які в подальшому були направленні на технічне обслуговування через встановлення відсутності частин повітророзподільника, про що свідчать відповідні повідомлення форми ВУ-23М (№ 7215 від 10.10.2019, № 7434 від 11.10.2019, № 7433 від 11.10.2019, № 7518 від 14.10.2019, № 7519 від 15.10.2019, № 7596 від 18.10.2019, № 7597 від 18.10.2019, № 7598 від 26.09.2019, № 2383 від 21.10.2019, № 7972 від 28.10.2019).

При цьому, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження пошкодження (розкомплектування) вагонів є належними та допустимими доказами в розумінні норм процесуального законодавства, а твердження відповідача, викладені у відзиві не приймаються судом, оскільки, відсутність у позивача актів форми ВУ-25М зумовлена тим, що саме відповідач всупереч Статуту залізниць України та Правилам складання актів по складанню актів форми ГУ-22 та ВУ-25М не склав та не надав позивачу акти вказаної форми, у зв`язку з чим ТОВ «Лемтранс» також зверталось зі скаргами вих. № 5708/ДВ від 11.11.2019 та вих. №6101/ДВ від 05.12.2019 до Директора регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до п.6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001), забороняється ставити в склад потягу вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п.6.2.1 зазначеної Інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставлення такого вагону в склад потягу.

За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М.

Відповідно до п.4.6 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №875/5096 обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту забирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

Згідно з п.п.20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458 пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

Судом було встановлено, що на виконання Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 15.03.1999 за №165/3458, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» для проведення ремонтних робіт, за наслідком виконання яких, відповідно до акта виконаних робіт (наданих послуг) від 18.11.2019 (який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками означеного структурного підрозділу та позивача), позивачем були понесені витрати по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) зазначених вище деталей на вагони №№ 63245377, 60726304, 62966932, 62100011, 53603171, 56089402, 62314174, 62964440, 63278626, 62257332 на загальну суму 5784,26 грн (з ПДВ). Вартість ремонтних робіт була сплачена позивачем на рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 10093 від 28.11.2019.

Як встановлено судом, для ремонту пошкоджених вагонів позивачем було придбано та надано Структурному підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» необхідні деталі на загальну суму 96750,00 російських рублів (що дорівнює 40955,20 грн відповідно до курсу НБУ станом на дату оплати (дату проведення платежу банком).

Відповідно до п.22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, сума збитків за пошкодження вагона складається з: витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту розукомплектованих вагонів та понесено витрати на технічне обслуговування вагонів (встановлення деталей на вагони) на загальну суму 46739,44 грн. (придбані деталі (40955,20 грн.) + технічне обслуговування (5784,24 грн.)).

Отже, загальна сума збитків, завданих позивачу пошкодженням вагонів склала 46739,44 грн.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ст.924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

За приписами п.110 Статуту Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п.114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з п.2 ст.126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

За наведених обставин, оскільки при перевезенні належних (орендованих) позивачу вагонів залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" були понесені витрати на загальну суму 46739,44 грн., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" про стягнення збитків у розмірі 46739,44 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 46-46 А; ідентифікаційний код: 30600592) збитки у розмірі 46739 (сорок шість тисяч сімсот тридцять дев`ять) грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева