Рішення № 89457656, 26.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 року справа № П/320/98/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Головного управління ДПС у Київській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" (надалі - позивач, ТОВ "Аніка") з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач-1), ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2), в якому позивач просить суд:

- рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць травень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 10.06.2019;

- дії начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_1, які полягають у підписанні ним рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 визнати незаконними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №П/320/98/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, витребувано докази у справі від сторін, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання на 13.02.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 у зв`язку з клопотанням представника позивача підготовче судове засідання у справі відкладено на 10.03.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.04.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 у зв`язку з клопотанням представника відповідача судове засідання у справі відкладено на 28.04.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 у зв`язку з клопотанням представника відповідача підготовче судове засідання у справі відкладено на 26.05.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 10.06.2019 ТОВ "Аніка" подано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за травень 2019 року з додатками та доповненнями до неї, однак податковим органом прийнято рішення про відмову у прийнятті вказаної декларації, посилаючись на те, що з 16.12.2016 ТОВ "Аніка" не є платником ПДВ, у зв`язку з чим не повинно подавати податкову звітність з ПДВ. Вказане рішення оформлене листом від 10.06.2019 №20427/10/10-36-54-08, підписаним начальником Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_1

На думку позивача, рішення, яким відповідачем відмовлено у прийнятті податкової звітності з ПДВ, є незаконним, оскільки прийняте в незаконний спосіб відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 №12/рп-2011, з порушенням встановленого законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних та не уповноваженою особою. Будь-яких визначених законом підстав для відмови у прийнятті податкової звітності немає. Зокрема, позивачем зазначено, що складена ним звітність містить всі обов`язкові реквізити, передбачені п.48.3 та п.48.4 ст.48 ПК України, та звітність подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.

В частині обставин анулювання реєстрації ТОВ "Аніка" платником ПДВ позивач зазначає, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації з підстав наявності рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 № 299, оскільки дане рішення було оскаржено в судовому порядку та відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №810/2420/17 визнано судом протиправним та скасовано. Дане судове рішення від 14.05.2018 набрало законної сили 14.09.2018.

Крім того, на думку позивача, в силу вимог п.184.6 ст. 184 ПК України, з 16.12.2016 право і обов`язок позивача нараховувати і сплачувати ПДВ у наступних після грудня 2016 року звітних періодах та за їх результатами, не припинились.

Також позивач вважає, що ним подано податкову декларацію з ПДВ за травень 2019 року з додатками та доповненнями до ДПІ не як до контролюючого органу, а як до органу виконавчої влади, в якому ТОВ "Аніка" перебуває на податковому обліку як платник податків, тому застосування ГУ ДФС щодо поданої податкової декларації положень п.49.11 ст. 49 ПК України є помилковим через таке застосування не уповноваженою особою.

В обґрунтування позовних вимог щодо оскарження дій начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_1, яким підписано спірне рішення від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08, позивач зазначає, що ОСОБА_1 є керівником структурного підрозділу ГУ ДФС, в якому позивач не перебуває на податковому обліку, у зв`язку з чим вважає, що втручання ОСОБА_1 до відносин між позивачем та ДПІ щодо прийняття податкової звітності з ПДВ є незаконним та вчиненим не уповноваженою особою.

У свою чергу, відповідач-1 (Головне управління ДПС у Київській області) позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву (том 2 а.с. 23-26), в якому зазначив, що оскаржуваний лист відповідача від 10.06.2019 №20427/10/10-36-5408 жодним чином не порушував прав позивача, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. На думку відповідача-1, посадові особи Головного управління ДФС у Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідачем-1 зазначено про те, що листом ГУ ДФС у Київській області Києво-Святошинського управління від 10.06.2019 №20427/10/10-36-5408 повідомлено позивача про те, що відповідно до вимог ст. 184 ПК України подання ТОВ "Аніка" податкової декларації з ПДВ за травень 2019 року не передбачено законодавством у зв`язку з наявністю рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Аніка" від 16.12.2016. При цьому, відповідач-1 зауважив, що даний лист не є рішенням, а є листом-повідомленням.

Крім того, у відзиві відповідач-1 звернув увагу на те, що відповідно до абз.2 п.49.4 ст. 49 ПК України, з урахуванням змін, з 01.01.2015 податкова звітність з ПДВ подається до контролюючого органу всіма платниками в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У зв`язку з порушенням позивачем вимог п. 49.4 ст. 49 ПК України, декларацію позивача з ПДВ за травень 2019 року прийнято не було.

У відповіді на відзив на позовну заяву (том 2 а.с.39-41) позивач, зокрема, зазначив про те, що посилання відповідачем-1 на систему електронного адміністрування ПДВ є помилковим, адже предметом цього спору не є обіг податкових накладних. А твердження у відзиві про те, що оскаржуваний лист від 10.06.2019 №20427/10/10-36-5408 не є рішенням, є помилковим і спростовується положеннями п.49.12.2 ст. 49 ПК України, якими платник податків наділяється правом у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації оскаржити рішення контролюючого органу.

Відзив від відповідача-2 ( ОСОБА_1 ) на адресу суду не надходив.

Присутній у судовому засіданні 26.05.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання 26.05.2020 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" (ідентифікаційний код 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Боярка, вул.Територія Технікуму, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи 03.08.2014, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.12.2019 №1006090655 (т.1, а.с.145-148).

21.11.2005 позивачу було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 13854392 (том 1 а.с.176).

Як платник податків на момент подання податкової звітності з податку на додану вартість за травень 2019 року позивач перебував на обліку в Києво-Святошинській ДПІ Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області.

Судом встановлено, що 10.06.2019 уповноваженою особою позивача особисто подано до Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2019 року разом з додатками № 2, 3, 4, 5 і доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість, складеним на підставі та у порядку визначеному абзацом 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України від 10.06.2019 № 118/06-19 (том 1 а.с.119-136).

Отримання вказаної декларації відповідачем підтверджується штампом Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області "отримано з попередженням про можливість відмови у прийнятті" від 10.06.2019 (т.1, а.с.119).

Листом Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 за підписом начальника ОСОБА_1 Києво-Святошинська ДПІ Києво-Святошинського управління повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Аніка" (код ЄДРПОУ 33077997) не є платником ПДВ з 16.12.2016. Водночас зазначено, що ТОВ "Аніка" не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за травень 2019 року згідно п. 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України (т. 1 а.с.138).

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за травень 2019 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси Товариства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 67 Конституції України, передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - також ПК, ПК України).

Відповідно до визначення поняття, наведеного у п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пунктів 48.1 - 48.2 статті 48 ПК України (в редакції, чинній на час подання податкової декларації з ПДВ за травень 2019 року) податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з пунктом 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Згідно пункту 48.7 статті 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.

Пунктом 49.1 статті 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до абзацу 1 пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Як було встановлено судом, позивачем 10.06.2019 подано до Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2019 року разом з додатками № 2, 3, 4, 5 і доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість, у письмовій формі, від 10.06.2019 № 118/06-19 (т. 1 а.с.119-136).

У свою чергу, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву звертає увагу на те, що відповідно до абз.2 п.49.4 ст.49 ПК України, з урахуванням внесених змін, з 01.01.2015 податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу всіма платниками в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, та у зв`язку із порушенням позивачем вимог п.49.4 ст.49 ПК України вказану декларацію не було прийнято, з приводу чого суд зазначає таке.

Так, згідно з пунктом 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (абз. 5 п. 49.3 ст. 49 ПК).

Пунктом 49.4 статті 49 ПК України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз.2 п.49.4 ст.49 ПК).

Дана правова норма набрала чинності 01.01.2015 згідно Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (чинний з 01.02.2016).

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 № 1797-VIII, з 01.01.2017 абзац 2 пункту 49.4 статті 49 ПК було викладено у такій редакції: "Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису".

22.05.2019 набрали чинності зміни, внесені до абзацу 2 пункту 49.4 статті 49 ПК України Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про електронні довірчі послуги" від 16.05.2019 № 2725-VIII, відповідно до яких податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абз. 3 п. 49.4 ст. 49 ПК України відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений пп. "а" і "б" п. 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого п. 49.4 ст. 49 ПК України, у тому числі тих, на які посилається позивач, законодавець не передбачив.

Зазначена правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 810/2468/17.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Згідно з пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Відтак, проаналізувавши вищевказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що статтею 49 Податкового кодексу України передбачено вичерпний перелік дій, які зобов`язаний вчинити податковий орган у разі подання платником податків податкової декларації з ПДВ, а саме прийняти або відмовити у прийнятті податкової звітності.

При цьому, податковий орган не має повноважень щодо надання платнику податків будь-яких роз`яснень щодо поданої ним податкової звітності з ПДВ.

Так, зокрема, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16.

При цьому підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, згідно з пунктом 49.11 статті 49 ПК України, є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов`язкових реквізитів.

Суд наголошує, що стаття 49 Податкового кодексу України не містить норми про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість в разі анулювання реєстрації платником ПДВ, зокрема, у вигляді відмови податкового органу прийняти податкову звітність.

Дослідивши лист Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2019 №20427/10/10-36-54-08, судом встановлено відсутність відмови у прийнятті поданої ТОВ "Аніка" податкової декларації з ПДВ за травень 2019 року.

Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2019 року в повній мірі відповідає вимогам статті 48 ПК України, у зв`язку з чим мала бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.

Так, податкова декларація ТОВ "Аніка" з податку на додану вартість за травень 2019 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (чинний на момент виникнення спірних відносин).

Крім того суд зазначає, що пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України не встановлює наслідків подання платником податків декларації з податку на додану вартість в паперовій, а не електронній формі, зокрема, що у прийнятті такої декларації може чи має бути відмовлено, у зв`язку з чим, враховуючи закріплене в пункті 49.10 статті 49 ПК України положення про заборону контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов`язана прийняти таку декларацію.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази прийняття податковим органом відповідної податкової звітності ТОВ "Аніка", тобто відповідачем не було вчинено жодної з дій, передбачених статтею 49 Податкового кодексу України, що свідчить про бездіяльність з боку відповідача.

Також, в оскаржуваному листі від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 податковим органом, із посиланням на пункт 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, повідомлено позивача про те, що ТОВ "Аніка" не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за травень 2019 року з огляду на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Позивачем у позовній заяві в обґрунтування протиправності прийняття відповідачем рішення від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08, зокрема, зазначено про те, що анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Аніка" не є підставою для неприйняття податкової звітності з ПДВ, з приводу чого суд зазначає таке.

Так, судом встановлено, що 16.12.2016 Києво-Святошинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято рішення № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" (том 1 а.с.178-179).

Суд наголошує на тому, що статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Так, відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов`язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов`язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб`єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.

Згідно з пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.

Разом із цим, датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.

Контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті (п.184.3 ст.184 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Згідно з пунктом 184.5 статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Пунктом 184.6 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Отже, статтею 184 Податкового кодексу України визначено підстави для анулювання реєстрації платника податку, а не підстави для відмови у прийнятті податкової звітності.

Відтак, судом встановлено відсутність визначеної відповідачем норми законодавства, яка б надавала йому право не приймати податкову звітність позивача.

Втім, відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій після анулювання реєстрації платником ПДВ має трактуватися виключно на їх користь.

Судом встановлено, що е погодившись із рішенням Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка", останнє звернулось до суду із позовом про його оскарження.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №810/2420/17 визнано протиправним та скасовано рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2018 повернуто апеляційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №810/2420/17.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Києво-Святошинської об`єднаної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17.

Відповідно до частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже на момент оформлення листа від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17 вже набрало законної сили (14.09.2018).

Дані обставини вказують на те, що Товариство з дня набрання законної сили рішенням суду у справі №810/2420/17, відновило реєстрацію платника ПДВ, та як, наслідок, право подавати звітність з ПДВ. А тому, на момент подання позивачем спірної декларації до Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області, остання вже мала обов`язок щодо її отримання.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що оскільки рішення про анулювання реєстрації Товариства платником ПДВ є неправомірним з моменту його прийняття, породжені ним юридичні наслідки є нікчемними, а тому у Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області не було правових підстав не прийняти податкову декларацію, подану Товариством.

Отже рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 №299 не може створювати негативних наслідків для позивача та бути підставою неприйняття податкової звітності підприємства.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №810/6849/18 за аналогічних обставин за позовом ТОВ "Аніка" до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДІС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з пп. 36 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення реєстрів, банків та баз даних, а також забезпечує ведення реєстру страхувальників єдиного внеску.

Відповідно до абз. 3 п. 5.10 Положення № 1130, підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копії судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.

Таким чином, у зв`язку із скасуванням рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ на даний момент, відсутні підстави для неприйняття податковим органом звітності ТОВ "Аніка" з ПДВ, оскільки судовим рішенням у справі №810/2420/17, що набрало законної сили, відновлено право платника податків з моменту його порушення. За даних обставин, позивач не позбавлений права подати відповідачу вказану звітність у формі, визначеній приписами ПК України.

Також, у позовній заяві позивачем, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головне управління ДФС у Київській області (Києво-Святошинське управління) у розумінні вимог чинного законодавства не є контролюючим органом, оскільки повноваження ГУ ДФС як місцевого органу виконавчої влади не визначені законом, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Функції контролюючих органів визначені у статті 19-1 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 (далі - Положення № 236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно пункту 7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

Так, функції державної податкової інспекції визначено статтею 19-3 Податкового кодексу України.

Наказом Державної фіскальної служби України від 01.02.2019 №80 затверджено Положення про Головне управління ДФС у Київській області (далі - Положення), відповідно до якого Головне управління ДФС у Київській області є територіальним органом ДФС України, який підпорядковується ДФС.

Головне управління ДФС у Київській області є органом доходів і зборів.

У складі ГУ ДФС у Київській області на правах відокремлених підрозділів утворюються управління, до складу яких входять державні податкові інспекції.

ГУ ДФС у Київській області забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території Київської області та є правонаступником усіх прав та обов`язків, зокрема, Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Згідно з п. 4 Положення, ГУ ДФС у Київській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів та інших платежів та їх сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів; контролює своєчасність подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Відтак суд дійшов висновку, що Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, що наділяє територіальні органи, у т.ч. ГУ ДФС у Київській області та його відокремлені підрозділи, зокрема, Києво-Святошинське управління, на прийняття у порядку статті 49 Податкового кодексу України податкової звітності платників податків.

Отже, Податковий кодекс України містить ряд окремих норм, які визначають функції контролюючих органів та функції державних податкових інспекцій, а тому, на думку суду, позиція позивача щодо відсутності у ДФС України та її територіальних органів статусу контролюючих органів є помилковою.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08.

При цьому, у позовній заяві позивачем із посиланням на підпункт 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України зазначено про те, що лист від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 є саме рішенням.

Суд вважає, що в даному випадку лист Головного управління ДФС у Київській області Державної фіскальної служби України (Києво-Святошинське управління) від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 за своїм змістом не є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим відповідно до статті 49 Податкового кодексу України за результатом розгляду поданої ТОВ "Аніка" податкової декларації.

Щодо посилань позивача на підпункт 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, то відповідно до вказаної норми у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Суд наголошує на тому, що дана норма Податкового кодексу України стосується випадків відмови контролюючого органу прийняти податкову звітність платника податків.

Втім, лист Головного управління ДФС у Київській області Державної фіскальної служби України (Києво-Святошинське управління) від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08 не містить відмови у прийнятті податкової звітності з підстав, визначених статтею 49 Податкового кодексу.

Так, зокрема, вказаний лист носить інформаційний характер, а тому визнання його протиправним та скасування не зумовлює наслідків для позивача та відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За таких обставин, враховуючи, що подана позивачем податкова декларація з ПДВ за травень 2019 року відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу, а податковим органом не було вчинено дій, передбачених статтею 49 Податкового кодексу України щодо її прийняття, суд вважає, що в даному випадку мав місце факт бездіяльності податкового органу, тому належним способом захисту порушеного права позивача суд вважає визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у Київській області щодо неприйняття податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць травень 2019 року з додатками та доповненнями до неї.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць травень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 10.06.2019, суд зазначає таке.

Згідно Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням тієї обставини, що подана позивачем до Головного управління ДФС у Київській області (Києво-Святошинське управління) податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2019 року відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України, що під час розгляду справи не було спростовано відповідачем, а також враховуючи, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період - календарний місяць травень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Аніка" документів від 10.06.2019.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дій начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_1, які полягають у підписанні ним рішення Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08, суд зазначає таке.

Судом не встановлено ознак протиправності у діях ОСОБА_1 щодо підписання листа від 10.06.2019 вих.№20427/10/10-36-54-08, оскільки останній як керівник Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області був уповноважений на вчинення відповідних дій, та вчинив їх у межах своїх повноважень, а тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно пункту 47 визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності. Адже юридична визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Зважаючи на вказане, суд не зобов`язаний надавати нормативне обґрунтування обставинам по справі, які не стосуються предмету позову.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3842,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями від 26.12.2019 № 1714 (том 1 а.с.3).

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області, пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

В судовому засіданні 26.05.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду, повний текст судового рішення складено 27.05.2020.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Київській області щодо неприйняття податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць травень 2019 року з додатками та доповненнями до неї.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А) прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць травень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" (ідентифікаційний код: 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 10.06.2019.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" (ідентифікаційний код: 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А) судовий збір у сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2020.

Суддя Кушнова А.О.