Рішення № 89457618, 18.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 року справа №320/6603/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кулябівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Кулябівської сільської ради (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення сесії сьомого скликання Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області від 25.06.2019 №233-34-VІІ, яким було відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради, що знаходяться в межах населеного пункту в адміністративних межах Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області;

- зобов`язати Кулябівську сільську раду Яготинського району Київської області надати учаснику бойових дій ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірах, не більше 2,0 га.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з метою отримання у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, позивач звернувся до відповідача з заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, в розмірі 2,00 га, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3225582701:02:002:0001, що розташована на території Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Відповідач відмовив у наданні дозволу у зв`язку з тим, що обрана позивачем земельна ділянка передана в оренду іншій особі.

Таку відмову позивач вважає протиправною з тих підстав, що стаття 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою і підстави, які зазначає відповідач у спірному випадку, відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/6603/19, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що зареєстрований та проживає у с. Кулябівка Яготинського району Київської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Яготинським РС УДМС України в Київській області 20.02.2013 (а.с.).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 02.02.2017 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с.78).

Судом установлено, що 26.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства в межах населеного пункту в адміністративних межах Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області, розміром 2,0 га.

До вказаної заяви додано: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту, ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, а також копію довідки учасника бойових дій.

Листом від 13.11.2017 № 266 Кулябівською сільською радою було повідомлено ОСОБА_1 про те, що вільні земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Кулябівської сільської ради відсутні. У листі також зазначено, що вказана позивачем земельна ділянка з кадастровим номером 322558701:02:002:000 знаходиться в оренді до 31.12.2039 відповідно до договору оренди земельної ділянки від 31.12.2014. Додатково зазначено, що відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» громадянин додає до відповідної заяви рішення професійної комісії з питань створення фермерського господарства щодо наявності у громадянина досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації (а.с.45).

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства в межах населеного пункту в адміністративних межах Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області, розміром 2,0 га.

Рішенням Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області від 13.09.2018 №194-27-VII клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки залишено без задоволення (а.с.33).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.

Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 у справі № 320/6739/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Кулябівської сільської ради від 13.09.2018 про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області, що знаходяться в межах населеного пункту в адміністративних межах Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Зобов`язано Кулябівську сільську раду Яготинського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею два гектара із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області, що знаходяться в межах населеного пункту.

18 лютого 2019 року позивачем подано заяву (вх.№03) до Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області, у якій ОСОБА_1 просив повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею два гектара із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради з урахуванням рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 у справі № 320/6739/18 (а.с.36).

Рішенням Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області від 25.06.2019 №233-34-VII відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 3225582701:02:002:0001 для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області в межах населеного пункту (а.с.80).

Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

За правилами частини 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Судом установлено, що фактичною підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувала та обставина, що земельна ділянка 3225582701:02:002:0001 перебуває в оренді.

Разом з тим, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження вказаної обставини, що стала підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку.

У письмових поясненнях щодо підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач посилається на те, що обрана позивачем земельна ділянка перебуває в оренді іншого землекористувача з 09.01.2015, що зареєстровано в реєстраційній службі Яготинського районного управління юстиції Київської області за № 8355713.

Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача щодо перебування зазначеної позивачем земельної ділянки в оренді, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (частини 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України (частина 5 статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства в їх сукупності, перебування земельної ділянки державної або комунальної власності в користуванні на умовах оренди, про що зазначає відповідач, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки безоплатно у власність громадянину для ведення фермерського господарства, у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, спірне рішення відповідача від 25.06.2019 № 233-34-VII не містить посилань на наявність підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, а саме: невідповідності бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що відмовляючи позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства відповідач не врахував, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є тотожним наданню земельної ділянки у власність, а є лише однією зі стадій процесу набуття особою права власності чи користування на земельну ділянку. Надання особі дозволу не означає позитивного вирішення питання щодо надання їй земельної ділянки у власність, адже дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом на земельну ділянку.

Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16.

Наведене свідчить про те, що рішення Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області №233-34-VII від 25 червня 2019 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради» не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а відтак суд дійшов висновку про його протиправність та необхідність скасування.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, а якщо він їх не вчиняє то його можна зобов`язати до цього у судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 0840/3112/18.

Як зазначалось судом вище, підставою для відмови позивачу вперше у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що бажана позивачем земельна ділянка вже була передана в оренду для ведення фермерського господарства, про що зазначено в листі відповідача від 13.11.2017 № 266.

Зобов`язуючи відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , Київський окружний адміністративний суд (у рішенні від 07.02.2019 у справі № 320/6739/18) мотивував це тим, що обрана позивачем земельна ділянка не перебуває в оренді іншої особи.

На виконання вищезазначеної постанови Київського окружного адміністративного суду відповідачем повторно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на те, що зазначена позивачем земельна ділянка перебуває в оренді іншого землекористувача.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Отже, у цій справі, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, недоведеність відповідачем існування інших, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, у відповідача, в даному випадку, відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а, отже, і відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотаннями позивача.

Відповідно, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Кулябіської сільської ради Яготинського району Київської області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель комунальної власності на території Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Можливість застосування такого способу захисту зумовлена також тим, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає наперед прийняття позитивного рішення про надання її у користування, оскільки процес передачі земельної ділянки є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 605/567/17.

За наведених обставин суд вважає, що позов належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення ним інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення сесії сьомого скликання Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області від 25.06.2019 №233-34-VІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Кулябівської сільської ради, що знаходяться в межах населеного пункту в адміністративних межах Кулябівської сільської ради Яготинського району Київської області.

3. Зобов`язати Кулябівську сільську раду Яготинського району Київської області надати учаснику бойових дій ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі, не більше 2,0 га.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення суду - 18.05.2020.

Суддя Кушнова А.О.