Рішення № 89457606, 27.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року м. Київ № 640/18248/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Служби безпеки України (далі - СБУ, відповідач), в якому просить із зобов`язанням негайного виконання рішення суду зобов`язати відповідача виплатити на його користь на рахунок, відкритий в банку:

- грошове забезпечення за період проходження ним військової служби в Службі безпеки України з 01 листопада 2018 року по 17 травня 2019 року;

- грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, згідно довідки Служби безпеки України про вартість речового майна, що належить до видачі від 07.05.2019 № 95;

- грошову компенсацію за 30 (тридцять) невикористаних днів щорічної відпустки за 2019 рік;

- середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошового забезпечення та виплат при звільненні по день фактичного розрахунку;

- моральну шкоду заподіяну йому внаслідок протиправної бездіяльності Служби безпеки України в сумі 110 000 грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на грубе порушення своїх прав на належний рівень грошового забезпечення з боку відповідача.

Зокрема позивач вважає, що всі суми (грошове утримання, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно), належні до сплати, мають бути виплачені у день звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена чинним законодавством відповідальність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу надано термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву.

Вказаною ухвалою встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просив повністю відмовити в задоволенні адміністративного позову та зазначив, що питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, норми якого, під час проходження служби позивачем, суб`єктом владних повноважень порушені не були.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, якою підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

На думку позивача, такі дії Служби безпеки України щодо невиплати грошового забезпечення є неправомірними та такими, що порушують його права на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, у зв`язку із чим звернувся з даним позовом до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 в період з січня 2012 року по 17 травня 2019 року проходив військову службу за контрактом в органах Служби безпеки України.

З липня 2014 року по 17 травня 2019 року позивач проходив військову службу в структурному підрозділі СБ України - Головному управлінні контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України.

Відповідно до витягу із наказу Голови Служби безпеки України (по особовому складу) від 28.09.2018 № 1256-ОС капітана ОСОБА_1 зараховано у розпорядження за підпунктом «б» пункту 48 (у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів) з 28 вересня до 27 грудня 2018 року включно начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 не здав обхідний лист, припис для прибуття до нового місця служби не отримав та з 02.10.2018 перебував на лікуванні в закладах охорони здоров`я.

За фактом неприбуття до визначеного місця несення служби капітана ОСОБА_1 , розпорядженням начальника Головного управління контррозідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України від 19.04.2019 № 16 призначено службову перевірку.

За результатами службової перевірки встановлено, що капітан ОСОБА_1 обхідні листи та припис до нового місця служби не отримував, оскільки з 02.10.2018 по дату завершення службової перевірки перебував на лікуванні в закладах охорони здоров`я МОЗ України.

Після завершення лікування, позивач звернувся до Військово-медичного управління СБ України для переоформлення листків непрацездатності, наданих йому в період перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в закладах МОЗ України протягом періоду з 02.10.2018 по 16.05.2019, та довідки про випадок тимчасової непрацездатності військовослужбовця.

Військово-медичним управлінням СБ України в переоформленні листків непрацездатності було відмовлено.

02.04.2019 позивачем подано рапорт на ім`я Голови СБ України генерала армії України ОСОБА_2 про звільнення з військової служби в органах СБ України, у зв`язку із проведенням організаційних заходів.

Керівництвом Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України з ОСОБА_1 проведено бесіди та подано подання на звільнення за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

На підставі рапорту та вказаного подання, наказом Голови Служби безпеки України (по особовому складу) від 17.05.2019 № 619-ОС капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та пунктом 881 у запас Служби безпеки України.

Протягом періоду перебування позивача на лікуванні, Службою безпеки України з 01 листопада 2018 року припинено йому виплату грошового забезпечення.

Позивач, вважаючи свої права на належний рівень грошового забезпечення з боку відповідача порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі - Положення № 1262/2007), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплене право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Службу безпеки України» умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України «Про Службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Статтею 30 Закону України «Про Службу безпеки України» встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначено Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Службі безпеки України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно із пп. «б» п. 48 Положення № 1262/2007, зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається, у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) - до 3 місяців.

Військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, в основній та встановлених законодавством додаткових відпустках, час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення із перебуванням безпосередньо в районах антитерористичної операції із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається.

Аналогічні положення закріплені й у Інструкції, яка визначає механізм реалізації вимог Положення.

Так, згідно абз. 1, 2, 9 п. 4.9. Інструкції, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) - це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.

Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку.

Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов`язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль за дотриманням встановлених термінів перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання.

Згідно із п. 4.10. Інструкції, зарахування військовослужбовців у розпорядження прямих начальників у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (підпункт «б» пункту 48 Положення) здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів відповідних начальників у разі звільнення їх з посад у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням у Службі безпеки України або її органах, підрозділах, закладах, установах інших організаційних заходів. При проведенні організаційно-штатних змін, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, разом з організаційно-штатними пропозиціями подаються в установленому порядку пропозиції щодо подальшого використання військовослужбовців, посади яких скорочуватимуться.

З військовослужбовцем, якого звільнено з посади у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та зараховано у розпорядження, начальник, у розпорядження якого він зарахований, або один із його заступників (з військовослужбовцем, який зарахований у розпорядження Голови Служби безпеки України, - Голова Служби безпеки України чи за його дорученням один із його заступників або начальник Управління роботи з особовим складом) проводить бесіду, під час якої ознайомлює його з наказом про зарахування у розпорядження, роз`яснює права та обов`язки, пов`язані з перебуванням у розпорядженні, доводить тимчасові функціональні обов`язки на період перебування у розпорядженні, а також попереджає про те, що у разі, якщо до завершення строку перебування у розпорядженні він не буде призначений на штатну посаду відповідно до пунктів 44- 46 Положення, у встановленому порядку вирішуватиметься питання про можливість його подальшого використання на військовій службі. Результати цієї бесіди оформлюються довідкою (рапортом), яка (який) долучається до частини «Особова справа» матеріалів особової справи військовослужбовця.

Матеріалами справи підтверджено, що капітана ОСОБА_1 на підставі наказу Голови Служби безпеки України від 28.09.2018 № 1256-ОС зараховано у розпорядження начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон).

Відповідно до п. 47 Положення № 1262/2007 військовослужбовці Служби безпеки України, які переміщуються по службі, мають вибути до нового місця служби не пізніш як через один місяць від дня одержання підрозділом (органом, закладом, установою) наказу про переміщення по службі, а ті з них, які на цей час перебувають у відпустці, відрядженні чи на лікуванні, - після повернення з відпустки, відрядження чи лікування.

Втім, позивач у розпорядження начальника ГУ СБУ в АРК (з дислокацією в м. Херсон) не прибув, оскільки з 02.10.2018 розпочав лікуватися в закладах охорони здоров`я МОЗ України, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листків непрацездатності. В зв`язку із перебуванням позивача в медичних закладах з 02.10.2018 по 16.05.2019, обхідного листа ОСОБА_1 не здав, припис для прибуття до нового місця служби не отримав.

За фактом неприбуття позивача до нового місця несення служби було проведено службову перевірку. За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні в закладах охорони здоров`я МОЗ України.

Одночасно, під час перебування на лікуванні, ОСОБА_1 02.04.2019 на ім`я Голови Служби безпеки України генерала армії ОСОБА_2 був поданий рапорт про звільнення з військової служби в органах СБУ, у зв`язку із проведенням організаційних заходів.

Відповідно до п. 7.4. Інструкції, з військовослужбовцями, які звільняються за однією з підстав, передбачених підпунктами «а»-«д», «з», «ї», «к» пункту 62 Положення та підпунктами «а»-«д», «и», «і» пункту 63 Положення, перед звільненням із військової служби проводиться не менше двох індивідуальних бесід.

На виконання вимог п. 7.4. Інструкції, уповноваженими особами Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України перед звільненням з ОСОБА_1 були проведені індивідуальні бесіди.

Після проведення індивідуальних бесід з ОСОБА_1 , Головним управлінням контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України подано подання на звільнення за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

На підставі вказаних вище рапорту та подання, наказом Голови Служби безпеки України від 17.05.2019 № 619-ОС капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та пунктом 881 у запас Служби безпеки України.

З аналізу встановленого вбачається, що ОСОБА_1 з моменту прийняття наказу від 28.09.2018 про зарахування його у розпорядження начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон) по 17.05.2019 - день звільнення з військової служби продовжував перебувати в списках особового складу Служби безпеки України, а саме у Головному управлінні контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України.

В зв`язку з цим, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що виплату грошового забезпечення, компенсацію за неотримане речове майно та невикористану відпустку має здійснювати орган, в якому позивач проходив військову службу, а саме Головне управління СБУ в АР Крим (з дислокацією в м. Херсон).

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України виплатити на його користь грошове забезпечення за період проходження ним військової служби в Службі безпеки України з 01.11.2018 по 17.05.2019, суд зазначає наступне.

Як вбачається з довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 03.09.2019 № 21/2/2-1028, виданій ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача складало з січня 2018 року по жовтень 2018 року - 178 583,55 грн. У період з 01 листопада по день звільнення позивача з військової служби грошове забезпечення йому не нараховувалось, а отже, не виплачувалось.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення та витрат компенсаційного характеру військовослужбовцям визначено Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018 (далі - Інструкція № 515/ДСК).

Відповідно до п. 18 розділу I Інструкції № 515/ДСК при призначенні військовослужбовця на іншу посаду грошове забезпечення виплачується за новою посадою з дня призначення на посаду, зазначеного в наказі по особовому складу. У разі, якщо в наказі по особовому складу дата призначення на посаду не зазначена, грошове забезпечення виплачується з дня підписання цього наказу.

При цьому, у разі, коли призначення військовослужбовця на посаду пов`язано з переїздом до іншого населеного пункту або здаванням та прийняттям посади, посадовий оклад за новою посадою виплачується з дня фактичного вступу до виконання посадових обов`язків, але не раніше дня призначення на посаду або дня, зазначеного у наказі про призначення.

Фактичний вступ до виконання посадових обов`язків визначається на підставі припису або довідкою за підписом начальника відповідного структурного підрозділу (п. 3 розділу I Інструкції № 515/ДСК).

Разом з тим, ОСОБА_1 до нового місця служби не прибув, до виконання службових обов`язків не приступив, у зв`язку з чим правові підстави для нарахування та виплати йому грошового забезпечення за новою посадою відсутні.

Натомість, судом встановлено, що позивач з 02.10.2018 по 16.05.2019 перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в закладах охорони здоров`я МОЗ України, що підтверджується копіями листків непрацездатності.

Відповідно до наказу ЦУ СБУ «Про заходи щодо забезпечення контролю за станом здоров`я військовослужбовців Служби безпеки України» від 28.07.2014 № 433, листки непрацездатності, видані військовослужбовцям в інших закладах охорони МОЗ України підлягають наданню до закладу охорони здоров`я СБУ протягом одного робочого дня після завершення лікування.

Як вбачається з листа Військово-медичного управління Служби безпеки України від 03.06.2019 № 20/Г-86/105/17, позивачу відмовлено в переоформленні листків непрацездатності, які були отримані ним під час стаціонарного та амбулаторного лікування у закладах МОЗ України у період з 02.10.2018 по 16.05.2019 на довідки про випадок тимчасової непрацездатності військовослужбовця, оскільки подані до Військово-медичного управління Служби безпеки України з порушенням вищезазначеного строку.

У той же час, відповідач не надав суду обґрунтованого розрахунку розміру нарахованого позивачу грошового забезпечення у спірний період (з 01.11.2018 по 17.05.2019), а також не довів дотримання вимог нормативно-правових актів, які визначають порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України.

Суд при визначенні юридичної природи спірних правовідносин між сторонами врахував наступні обставини.

Згідно ч. ч. 2-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Статтею 18 Закону України «Про Службу безпеки України» встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Згідно із п. п. 2, 3 постанови Кабінету міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Проаналізувавши встановлені обставини справи, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача, який має право на грошове забезпечення у визначеному законодавством розмірі за вказаний період (з 01.11.2018 по 17.05.2019), шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідне грошове забезпечення.

Проте, суд зазначає, що загальний розмір грошового забезпечення, який має бути нарахований та виплачений, має обчислюватися та погоджуватися Фінансово-економічним управлінням СБУ. Відтак, суд не може встановити конкретний розмір належного грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на його отримання.

Крім того, аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 року, відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Отже, з урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018, та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження ним військової служби в Службі безпеки України з 01 листопада 2018 року по 17 травня 2019 року.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України виплатити на його користь грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, згідно довідки Служби безпеки України про вартість речового майна, що належить до видачі від 07.05.2019 № 95, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178).

Так, положеннями вказаного вище Порядку № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (п. 3); грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п. 4); довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5).

Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби.

При цьому, обов`язковою підставою до виплати компенсації військовослужбовцю за місцем військової служби є подана ним належна заява (рапорт), на підставі якої приймається рішення у формі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації з урахуванням довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки Департаменту господарського забезпечення СБУ № 95 від 07.05.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 , грошова компенсація вартості за неотримане речове майно становить - 38 141,50 грн.

Таким чином, зазначений розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, на думку суду, підлягає до виплати позивачу.

Одночасно, така виплата не заперечується й відповідачем, зокрема, з листа Фінансово-економічного управління СБУ від 26.06.2019 № 21/3/1-Г-7/5 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі наказу Голови СБУ № 619-ОС від 17.05.2019 повинен був отримати грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 38 141,50 грн. (довідка про вартість речового майна, що належить до видачі від 07.05.2019 № 95).

Отже, з урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, згідно довідки Служби безпеки України про вартість речового майна, що належить до видачі від 07.05.2019 № 95, у розмірі 38 141,50 грн.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України виплатити на його користь грошову компенсацію за 30 (тридцять) невикористаних днів щорічної відпустки за 2019 рік, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абз. 4 п. 56 Положення № 1262/2007 у рік звільнення військовослужбовців, які, зокрема, звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей.

Одночасно, така виплата не заперечується й відповідачем, зокрема, з листа Фінансово-економічного управління СБУ від 26.06.2019 № 21/3/1-Г-7/5 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі наказу Голови СБУ № 619-ОС від 17.05.2019 повинен був отримати грошову компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної відпустки за 2019 рік.

Отже, з урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної відпустки за 2019 рік.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошового забезпечення та виплат при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

На думку суду, посилання позивача на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, якими передбачено права працівників підприємств, установ, організацій, які звільняються з роботи, є безпідставними.

Так, як зазначалось вище, кадрами Служби безпеки України є: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Службу безпеки України»).

Законодавством України про працю регулюються трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із СБУ (ст. 21 Закону України «Про Службу безпеки України»).

Умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями СБУ визначаються укладеними контрактами. На них, а також військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в органах СБУ та мав військове звання «капітан».

При цьому він не укладав трудовий договір із СБУ, не перебував у трудових відносинах із СБУ та не мав статусу працівника СБУ, а тому на нього не поширювалося законодавство України про працю.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачується саме грошове забезпечення. Виплата військовослужбовцям заробітної плати (заробітку) чинним законодавством не передбачена.

Таким чином, враховуючи вказані вище дані, підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошового забезпечення та виплат при звільненні по день фактичного розрахунку не вбачається.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України виплатити на його користь моральну шкоду заподіяну йому внаслідок протиправної бездіяльності Служби безпеки України в сумі 110 000 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

За визначенням ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовна вимога про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджена, а тому підстав для її задоволення не має.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.

Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Відтак, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема грошового забезпечення, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу № 1 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено: «Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v/ Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них, доки відповідні положення є чинними.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а отже такими, що підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для звернення даного рішення до негайного виконання, оскільки, як слідує зі змісту вказаної статті, негайно виконуються рішення про присудження виплати періодичних платежів у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача саме про стягнення певної суми грошового забезпечення.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Зобов`язати Службу безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) нарахувати відповідно до вимог Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК від 10.04.2018, та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за період проходження ним військової служби в Службі безпеки України з 01 листопада 2018 року по 17 травня 2019 року.

Зобов`язати Службу безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, згідно довідки Служби безпеки України про вартість речового майна, що належить до видачі від 07 травня 2019 року № 95, у розмірі 38 141,50 грн. (тридцять вісім тисяч сто сорок одна грн. 50 коп.).

Зобов`язати Службу безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 30 (тридцять) невикористаних днів щорічної відпустки за 2019 рік.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко