Рішення № 89457260, 25.05.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/783/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 15.05.2019 р. № Ф-881-54,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДФС), у якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-881-54 від 15.05.2019 р.

Ухвалою від 30.03.2020 р. відкрито провадження у справі, визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

14 квітня 2020 року до суду надійшло клопотання про заміну відповідача по справі - Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на правонаступника - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Ухвалою від 15.04.2020 року заявлене клопотання задоволено, замінено первісного відповідача - Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на правонаступника - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Позов обґрунтований тим, що у період з 06.06.1997р. по 21.08.2019р. ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю не займався, звітності з ЄСВ не подавав. Окрім того, протягом цього періоду позивач був найманим робітником. Проте, у лютому 2020 року позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження від 20.01.2020 р. по ВП №61004533 про примусове виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-881-54 від 15.05.2019 р. 16 березня 2020 р. позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-881-54 на суму 21030,90 грн. Стверджує, що вимогу раніше не отримував, а дізнався про неї лише під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Позивач вважає, що винесена відповідачем вимога №Ф-881-54 від 15.05.2019 на суму 21030,90 грн. про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, оскільки за періоди, які охоплюють вимоги про сплату боргу, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. У зв`язку із зазначеним, просить скасувати зазначені вимоги, позов задовольнити в повному обсязі.

14 квітня 2020 р. до суду надійшов відзив, у якому відповідач не погоджуються із доводами, викладеними у позовній заяві, зважаючи на наступне. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2017-2019 роках. Згідно АІС "Податковий блок" позивач припинив свою підприємницьку діяльність лише 21.08.2019р. Зазначає, що податковим законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску і подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимоги про сплату правомірними, а позов таким що не підлягає задоволенню.

30 квітня 2020р. позивач подав до суду відповідь на відзив, вказав, що не погоджується з позицією відповідача. Стверджує, що нарахування позивачу одночасно як підприємцю та за місцем роботи як працівнику є подвійним оподаткуванням, що не передбачено чинним податковим законодавством.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Генічеське управління, Генічеської ДПІ (Генічеський район) з 06.06.1997. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 21.08.2019.

30 квітня 2019 в зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 17.10.2019 р. та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-881-54 на суму 21030,90грн.

20.01.2020 року державним виконавцем Генічеського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Харлампієвою Т.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№61004533 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-881-54 від 15.05.2019р.

Не погодившись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-881-54 від 15.05.2019 р., позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI /надалі Закон № 2464-VI/.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч.2, 3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 06.06.1997 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Генічеське управління, Генічеської ДПІ (Генічеський район). Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 21.08.2019.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично, не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З аналізу вищезазначеного суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що у зв`язку із ненарахуванням та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівна ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало:

- за звітний 2017 р. - 8448,00 грн;

- за 1 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 2 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 3 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 4 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 1 квартал 2019 р. - 2754,18 грн.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 15-19) позивач, включаючи, в тому числі, період 2017 рік - 1 квартал 2019 року працював на "Придніпровській залізниці" ПАТ "Українська залізниця". Роботодавцем за 2017-2019 року сплачено ЄСВ:

- 2017 рік - 33460,57 грн.;

- 2018 рік - 40608,14 грн.;

- 2019 рік - 29853,18 грн.

Суд зазначає, що Законом №2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.

Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

На виконання вимог статті 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своєї бездіяльності у повному обсязі.

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість формування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-881-54, а тому вона підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із зазначеним, відшкодуванню підлягає сума сплаченого позивачем судового збору, згідно з квитанцією № 0.0.1582884127.1 від 16.01.2020 у розмірі 1681,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 15.05.2019 р. №Ф-881-54 винесену Головним управлінням ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 39394259, 73026, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на суму 21030,90 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Згідно п.3 «Прикінцевих положень» КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 111060000