Рішення № 89457101, 26.05.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2020 року м. Рівне №460/2582/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю та видачі відповідного посвідчення (протокол № 1596.1); зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Окрім того, участь в ліквідації аварії на ЧАЕС брав саме в складі Цивільної оборони. А тому вважає, що має право відповідно до ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. На підтвердження вказаних обставин позивач надав відповідні копії документів. Вважає, що виконав всі умови, необхідні для присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а саме надано докази, які підтверджують інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, надано докази залучення до складу формувань Цивільної оборони. Таким чином, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.04.2020 прийнято дану позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У встановлений судом строк відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що в наданих документах позивачем, відсутнє документальне підтвердження про безпосереднє залучення до складу формувань Цивільної оборони позивача, або залучення як працівника Рівненського АТП 17664 (АТП 15654)) до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У зв`язку з тим, ОСОБА_1 не може бути віднесений до осіб, що підпадають під дію вимог п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Натомість, долучені документи лише підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також настання інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать, що на позивача поширюються гарантії Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, підстави для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни - у позивача відсутні. На підставі вищенаведеного за безпідставністю позовних вимог, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС(а.с.12, 14).

Згідно довідки №25/1-7-1406 Державного департаменту автомобільного транспорту (Укравтотранс) Міністерства транспорту та зв`язку України від 01.03.2005, наданої ОСОБА_2 , у відповідності до розпорядження Ради Міністрів УРСР та наказу Міністра автомобільного транспорту УРСР №М-1/4 СЕ від 28.08.1960, на базі АТП-15654 була створена автоколона військового типу 2217-Г., яка в 1986 році по розпорядженню Ради Міністрів УРСР брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС(а.с.21).

Згідно плану автотранспортної служби цивільної оборони області при виконанні надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження в складі формувань цивільної оборони знаходилось дві автоколони №№ 101, 102 в кількості 40 вантажних автомобілів Рівненського АТП 15654 для евакуації сільськогосподарських тварин. Даних про участь вказаних автоколон в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986-1988 роках немає. АТП архів вело самостійно і в управління автотранспорту не здавало, що стверджується копією довідки від 23.04.2019 №252(а.с.16).

Довідкою від 05.04.2019 № Л-17/12-14 зазначено, що документи Рівненського виробничого об`єднання вантажного автотранспорту № 17664 (з 1986 р. - автотранспортне підприємство №15654) та його правонаступника - ВАТ «Рівнеавтотранспорт-15654», (ліквідоване відповідно до ухвали Господарського суду Рівненської області від 29.12.2007 у справі №9/9, ліквідатор підприємства - арбітражний керуючий Ходаковський Сергій Олександрович), на зберігання до архівного відділу не надходили(а.с.15).

Згідно із пояснень ОСОБА_3 (начальника Рівненського обласного управління автотранспорту Міністерства автомобільного транспорту УРСР з 1981 року по 1991 рік, який очолював штаб автотранспортної служби ЦО), […] відповідальними за ведення обліку та списків особового складу формувань автотранспортної служби ЦО Рівненської області були начальники АТП, однак після ліквідації підприємств ці списки були знищені за терміном зберігання та до управління автотранспорту не здавалися(а.с.17).

На звернення позивача від 30.09.2019 щодо залучення громадян які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи по виконанні цих робіт у складі формувань Цивільної оборони, Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації листом від 03.10.2019 №1004/01-16/19 роз`яснило ОСОБА_1 , що відповідно до вимог нормативно-правових актів, чинних на момент аварії на ЧАЕС, а саме Положення про Цивільну оборону СРСР 1976 року, Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР 1975 року, в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства створювались невоєнізовані формування Цивільної оборони. До складу зазначених формувань в обов`язковому порядку зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші)(а.с.18).

З огляду на наявні докази, позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Однак, листом № Л-3179 від 24.12.2019 Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому повідомило, що подані документи були розглянуті на засіданні комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу згідно Законів України та розгляду спірних питань 02.12.2019 (протокол № 1596.1). Керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та листом Міністерства праці та соціальної політики України від 11.05.2005 № 05-285/26-14 комісія відмовила у визначені правового статусу «Особа з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до п.9 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу(а.с.19).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, та вважаючи його протиправним, позивач звернувся із захистом до суду.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до приписів ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2249 - VIII від 19.12.2017, що стосується зміни статусу з "інваліда війни" на статус "особи з інвалідністю внаслідок війни", набрав чинності 20.01.2018) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках-не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менш 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Положенням про Цивільну оборону (ЦО) СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976р. №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975р. №90, передбачено, що до складу зазначених формувань в обов`язковому порядку зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші).

Також, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

При цьому, згідно із ст. 9 Закону України "Про Цивільну оборону України " - силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Цивільну оборону України " - невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про Цивільну оборону України" - для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв`язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, як передбачувалося попереднім законодавством, так і чинним законодавством, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих.

В даній справі встановлено, що факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, немає.

Документи, які позивач долучив до матеріалів справи, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах.

Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони - позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі № 377/797/17 та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а.

Згідно до частини 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно частин 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, натомість відповідачем обґрунтовано правомірність своїх дій та рішення.

Враховуючи наведене, позовні про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю та видачі ОСОБА_1 відповідного посвідчення (протокол № 1596.1) та зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, - є необґрунтованими, а тому позов не підлягає до задоволення.

Підстави для застосування ст.139 КАС - у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, вул. Соборна, 12, м. Рівне, код ЄДРПОУ 03195441) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 26 травня 2020 року.

Суддя Зозуля Д.П.