Рішення № 89456743, 26.05.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2020 р. справа № 300/666/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1398-25У від 12.11.2019 в сумі 5 508,36 гривень і №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в сумі 28 973,80 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 24.03.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, контролюючий орган, Головне управління ДПС в області, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1398-25У від 12.11.2019 в сумі 5 508,36 гривень і №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в сумі 28 973,80 гривень (надалі по тексту також - оскаржувані вимоги).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі по тексту також - Закон), 11.05.2019 і 12.11.2019 сформував та скерував позивачу протиправні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в сумі 28 973,80 гривень та №Ф-1398-25У від 12.11.2019 в сумі 5 508,36 гривень. За доводами ОСОБА_1 з 07.11.2018 і по даний час він перебуває у трудових відносинах із ТОВ "Підшипникінструмент", а до вказаного періоду був працевлаштований на посаді директора у ТзОВ "Паваскомплект", у зв`язку із чим роботодавці щомісяця сплачували за нього, як за застраховану особу, єдиний внесок у відповідному розмірі. Також відмітив, що з 2016 року він не займається підприємницькою діяльністю, яка припинена 28.02.2020, і прибутку від здійснення підприємницької діяльності за коментований період позивач не отримував. А тому, на переконання ОСОБА_1 , жодної заборгованості перед відповідачем по сплаті єдиного внеску немає. Свої вимоги обґрунтовує правовою позицією, визначеної Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19. Зазначив, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Додатково позивач наголосив, що ні Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, а ні Івано-Франківський міський відділ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) не повідомляли його про наявність оскаржуваних вимог.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 27.03.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк відповідного звернення із позовною заявою, та на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.29-31).

На виконання вимог ухвали суду від 27.03.2020, позивач 06.04.2020 подав суду додаткові докази, необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.36-67).

Головне управління ДПС в області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який, разом із відповідними доказами, надійшов на адресу суду 10.04.2020 (а.с.70-72, 73-85). Представник відповідача заперечив з приводу задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізична особа-підприємець, що обрала спрощену систему оподаткування. За приписами пункту 3 частини 1 статті 7 коментованого Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, незалежно від системи оподаткування та від суми отриманого чи не отриманого доходу, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідач стосовно вимоги про сплату боргу №Ф-1398-25У від 11.05.2019 на суму 28 973,80 гривень зазначив, що згідно даних картки особового рахунку позивача, сума недоїмки виникла починаючи з 20.01.2015 - нарахування за 4 квартал 2014 року в сумі 1 267,95 гривень згідно поданого звіту за 2014 рік. З урахуванням того, що станом на 20.01.2015 в картці особового рахунку значилась переплата в сумі 446,57 гривень, сума недоїмки на зазначену дату склала 821,38 гривень. В подальшому позивач подавав звітність про суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік в розмірі 5 293,88 гривень, за 2016 рік - 3 797,64 гривень, за 2017 рік - 8 448,00 гривень, за 2018 рік - 9 828,72 гривень. Разом з цим, з 2015 року ОСОБА_1 проведено оплату 20.04.2016 в сумі 1 000,00 гривень та 19.07.2016 в сумі 970,00 гривень. Відтак, станом на 21.01.2019 (дата нарахування зобов`язання за 4 квартал 2018 року) сума недоїмки склала 26 219,62 гривень. Вказана сума боргу в розмірі 26 219,62 гривень складається із самостійно задекларованих та несплачених зобов`язань. За 2019 рік позивачем не подано звітність, а тому контролюючим органом здійснено нарахування позивачу єдиного внеску за І квартал 2019 року в розмірі 2 754,18 гривень, виходячи із мінімального розміру страхового внеску на 2019 рік. На підставі таких даних та відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в сумі 28 973,80 гривень. Щодо формування вимоги про сплату бору №Ф-1398-25У від 12.11.2019 на суму 5 508,36 гривень, відповідач повідомив, що така сума вимоги складається з нарахувань мінімального страхового внеску за ІІ та ІІІ квартал 2019 року по 2 754,18 гривень, яка разом складає 5 508,36 гривень. З урахуванням вказаного відповідач вважає вимоги від 11.05.2019 і 12.11.2019 правомірними та такими, що прийняті на підставі чинного законодавства із врахуванням фактичних обставин.

22.04.2020 позивач подав відповідь на відзив, в якому заперечив доводи, викладені представником Головного управління ДПС в області у відзиві. Як повідомив позивач, нарахування з серпня по грудень 2015 року у розмірі 2 335,33 гривень, за січень та лютий 2016 року у розмірі 606,32 гривень, за листопад та грудень 2018 року у розмірі 1 638,12 гривень, за I, II та III квартал 2019 року у розмірі 8 262,54 гривень (загальна сума - 12 842,31 гривень) є неправомірними з огляду на те, що у вказані періоди позивач господарську діяльність не здійснював, доходи від неї не отримував та перебував у трудових відносинах із ТОВ "Підшипникінструмент" і ТзОВ "Паваскомплект". Разом з цим, за доводами позивача, в межах спірних правовідносин мало місце порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, адже контролюючим органом сума боргу була обчислена та нарахована не щоквартально, як це передбачено нормами чинного законодавства, а одразу за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року у вимозі від 11.05.2019 року, та за II і III квартал 2019 року у вимозі від 12.11.2019 року, що є порушенням норм Інструкції. У разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) поза межами законодавчо визначених строків, вони не можуть вважатись правомірними. Позивач також зазначив, що станом на 2020 рік у нього існувала переплата по платежу "єдиний податок з фізичних осіб" у розмірі 50 852,69 гривень, яка так і не була повернута відповідачем. В той же час відповідачем не зараховано таку переплату для погашення боргових зобов`язань зі сплати єдиного внеску на підставі частини 13 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та пункту 87.1 Податкового кодексу України. Відтак, на переконання ОСОБА_1 , наявні усі підстави для задоволення позову (а.с.86-92).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 18.05.2001 по 28.02.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець і перебував на обліку в Державній податковій інспекції в м. Івано-Франківську, та в подальшому на обліку у Головному управлінні Державної податкової служби в Івано-Франківській області, свідченням чого є довідка про взяття на облік платника податків від 22.05.2001 за №30278/28-1-205, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА №188306 від 14.08.2003 та інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.25, 38, 39).

Також згідно даних Повідомлення про взяття на облік фізичної особи-підприємця від 18.05.2001 ОСОБА_1 з 18.05.2001 взятий на облік в органах Пенсійного фонду України (а.с.41).

Відповідно до записів №№21, 22 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.04.1988, ОСОБА_1 в період з 03.08.2015 по 15.02.2016 перебував на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Паваскомплект"(а.с.66).

07.11.2018 ОСОБА_1 , згідно запису №23 трудової книжки позивача, прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю "Підшипникінструмент" на посаду директора. Будь-яких інших записів після №23 трудова книжка не містить, в тому числі про звільнення позивача із вказаного товариства (а.с.67).

Як свідчить довідка Товариства з обмеженою відповідальністю "Паваскомплект" №ПК00-000003 від 01.04.2020, ОСОБА_1 працював у товаристві на посаді директора в період з 03.08.2015 по 16.02.2016. Дохід позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 склав 3 352,38 гривень, єдиний соціальний внесок з доходу - 737,52 гривень (а.с.49).

Інформація з довідок Товариства з обмеженою відповідальністю "Підшипникінструмент" від 01.04.2020 за №ПК00-000005 і №ПК00-000006 (а.с.53, 54) свідчить, що ОСОБА_1 працює у товаристві з 07.11.2018. На даний момент займає посаду директора. Дохід за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (за листопад і грудень 2018 року) склав 7 090,91 гривень (єдиний соціальний внесок з доходу - 1 560,00 гривень), за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 склав 51 600,00 (єдиний соціальний внесок з доходу - 11 352,00 гривень).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 09.02.2017, 04.02.2018, 10.02.2019 і 06.03.2020 сформував та подав до контролюючого органу податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2016, 2017, 2018 і 2019 роки відповідно, де останнім визначено загальну суму доходу за звітний період "0" (а.с.16, 17, 18, 19).

Окрім вказаного, позивачем 05.02.2015, 09.02.2016, 09.02.2017, 04.02.2018 і 10.02.2019 подано до відповідача звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014, 2015, 2016, 2017 і 2018 роки відповідно (а.с.73, 74, 75, 76, 77).

Так, відповідно до коментованих звітів ОСОБА_1 самостійно визначив суми, на які нараховуються єдиний внесок: за 2014 рік - 14 616,00 гривень (розмір єдиного внеску 34,7% - 5 071,80 гривень), за 2015 рік - 15 256,00 гривень (розмір єдиного внеску 34,7% - 5 293,88 гривень), за 2016 рік - 17 262,00 гривень (розмір єдиного внеску 22% - 3 797,64 гривень), за 2017 рік - 38 400,00 гривень (розмір єдиного внеску 22% - 8 448,00 гривень) і за 2018 рік - 44 676,00 гривень (розмір єдиного внеску 22% - 9 828,72 гривень).

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області 11.05.2019 і 12.11.2019 сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за одним номером Ф-1398-25У, якими ОСОБА_1 :

- станом на 30.04.2019 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 28 973,80 гривень;

- станом на 31.10.2019 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 5 508,36 гривень (а.с.12, 13).

Не погоджуючись із вимогами №Ф-1398-25У від 12.11.2019 і №Ф-1398-25У від 11.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 5 508,36 гривень і в сумі 28 973,80 гривень відповідно, вважаючи їх протиправними, позивач оскаржив вимоги в судовому порядку, ставлячи питання про її скасування.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд формує наступну позицію по справі.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (надалі по тексту також - ПК України).

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно частини 1 та 2 статті 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів (пункт 65.2 статі 65 Податкового кодексу України).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VІ (надалі по тексту також - Закон №2464-VІ).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - єдиний внесок) визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно вимог частини 2 статті 6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску поряд з іншим зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 4).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

В той же час, платниками єдиного внеску, поряд з іншими, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац 1 пункту1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ).

Дія таких положень закону свідчить, що платниками єдиного внеску, серед інших, є як фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, так і роботодавці - юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).

За змістом пунктів 2, 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з цим, для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 Закону №5076-VІ, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ).

Із вказаних норм закону слідує, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" чітко врегульовано випадки, за яких платником страхових внесків визначено як фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, так і роботодавців в тому числі юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).

Отже, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Судом уже зазначалось, що ОСОБА_1 з 18.05.2001 був зареєстрований як фізична особа-підприємець і 28.02.2020 припинив свою діяльність, свідченням чого є виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА №188306 від 14.08.2003 та інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Приймак С.М. 21.05.2001 взятий на відповідні обліки Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську та Управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, відомості про що підтверджуються довідкою про взяття на облік платника податків від 22.05.2001 за №30278/28-1-205 та повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 18.05.2001 (а.с.39, 41).

Отже в період, за який контролюючим органом визначено суми боргу за податковими вимогами №Ф-1398-25У від 12.11.2019 в сумі 5 508,36 гривень і №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в сумі 28 973,80 гривень, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у Головному управлінні Державної податкової служби в Івано-Франківській області як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Дана обставина не заперечується ані позивачем, а ні відповідачем.

У спірний період 2016-2019 років єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", становив у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (частини 5 статті 8 Закону №2464-VІ).

Згідно абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ є максимальною сумою доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ).

Разом з тим, слід відмітити, що норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній в період 2014-2015 років) визначали наступні особливості нарахування та сплати єдиного внеску.

Так, згідно частини 11 статті 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За змістом пунктів, 4 і 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до статті 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Послідовний і системний аналіз коментованих норм закону вказує на те, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Судом встановлено, що позивач, перебуваючи на обліку у Головному управлінні Державної податкової служби в Івано-Франківській області (Державній податкові інспекції в м. Івано-Франківську) подавав до контролюючого органу звіти від 05.02.2015, 09.02.2016, 09.02.2017, 04.02.2018 і 10.02.2019, про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014, 2015, 2016, 2017 і 2018 роки відповідно (а.с.73, 74, 75, 76, 77).

При цьому, позивач стверджує, що в період з 03.08.2015 по 15.02.2016 був працевлаштований на посаді директора у ТзОВ "Паваскомплект", а з 07.11.2018 по даний час перебуває у трудових відносинах із ТОВ "Підшипникінструмент", і як наслідок роботодавці сплачували за нього, як за застраховану особу єдиний внесок щомісяця. Також за доводами позивача, з 2016 року він не займається підприємницькою діяльністю і прибутку від здійснення підприємницької діяльності за спірний період позивач не отримував. А тому відсутній обов`язок сплати ОСОБА_1 страхових внесків, як самозайнятою особою.

З приводу таких доводів позивача, в тому числі щодо відсутності у останнього обов`язку сплати страхових внесків, як самозайнятою особою, а отже відсутності будь-якої заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд додатково вказує на таке.

Як встановлено вище по тексту судового рішення, позивач з 03.08.2015 по 15.02.2016 перебував на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Паваскомплект" та 07.11.2018 ОСОБА_1 прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю "Підшипникінструмент" на посаду директора, де по даний час перебуває на вказаній посаді, що засвідчується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 25.04.1988.

Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Паваскомплект" №ПК00-000003 від 01.04.2020, та довідок Товариства з обмеженою відповідальністю "Підшипникінструмент" від 01.04.2020 за №ПК00-000005 і №ПК00-000006, роботодавці сплатили єдиний соціальний внесок з доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (січень-лютий 2016 року) в сумі 737,52 гривень, з 01.01.2018 по 31.12.2018 (листопад-грудень 2018 року) в сумі 1 560,00 гривень, з 01.01.2019 по 31.12.2019 (січень-грудень 2019 року) в сумі 11 352,00 гривень (а.с.49, 53, 54).

Слід відмітити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI врегульовано не чітко.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд дійшов висновку про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах державної податкової служи і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням вказаного, при вирішенні даного спору повинні бути перевірені зокрема обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за особою (позивачем), як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 27 березня 2020 року (справа №140/2214/19), від 02 квітня 2020 року (справа №140/2475/19), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Згідно записів у трудовій книжці позивача, останній в період з 08.04.2015 по 03.08.2015 та з 15.02.2016 по 07.11.2018 не був працевлаштований, а отже протягом вказаного періоду був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу, який підтверджував би сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску за VI квартал 2014 року та протягом усього 2015 року.

В даному випадку суд також враховує й те, що період нарахування за оскаржуваними вимогами, в тому числі за 2014 і 2015 роки, чітко визначений відповідачем у відзиві на позов із долученням відповідних доказів про таке нарахування, однак, позивач у відповіді на відзив як заяви по суті справи не вказав про наявність у нього доказів про сплату роботодавцями в його інтересах єдиного внеску.

Як слідує із звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску ОСОБА_1 самостійно визначив суми, на які нараховуються єдиний внесок (а.с.73-77): за 2014 рік - 14 616,00 гривень (розмір єдиного внеску 34,7% - 5 071,80 гривень), за 2015 рік - 15 256,00 гривень (розмір єдиного внеску 34,7% - 5 293,88 гривень), за 2016 рік - 17 262,00 гривень (розмір єдиного внеску 22% - 3 797,64 гривень), за 2017 рік - 38 400,00 гривень (розмір єдиного внеску 22% - 8 448,00 гривень) і за 2018 рік - 44 676,00 гривень (розмір єдиного внеску 22% - 9 828,72 гривень).

Втім за період, протягом якого позивач не був працевлаштований, а також за який роботодавцем не сплачувався єдиний соціальний внесок, а саме за VI квартал 2014 року, за 2015 рік, березень-грудень 2016 року, 2017 рік, а також січень-жовтень 2018 року, ОСОБА_1 не виконав обов`язку щодо сплати єдиного внеску (в розмірі мінімального страхового внеску), як фізичною особою-підприємцем, яка перебувала на спрощеній системі оподаткування.

За змістом пояснень відповідача, наведених у відзиві на позов, вимога про сплату боргу №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в сумі 28 973,80 гривень включає період нарахування з VI кварталу 2014 року по І квартал 2019 року, а саме: VI квартал 2014 року - 821,38 гривень, 2015 рік - 5 293,88 гривень, 2016 рік - 3 797,64 гривень, 2017 рік - 8 448,00 гривень, 2018 рік - 9 828,72 гривень, І квартал 2019 року - 2 754,18 гривень.

Таким чином суд вважає правомірним формування контролюючим органом вимоги про сплату боргу №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в частині суми єдиного внеску, визначеної за період VI кварталу 2014 року в розмірі 821,38 гривень (залишок станом на 20.01.2015), за 2015 рік в розмірі 5 293,88 гривень (15 256,00 х 34,70 = 5 293,88), за березень-грудень 2016 року в розмірі 3 191,32 гривень (14 506,00 х 22% = 3 191,32), 2017 рік в розмірі 8 448,00 гривень (38 400,00 х 22% = 8 448,00), та січень-жовтень 2018 року в розмірі 8 190,60 гривень (37 230,00 х 22% = 8 190,60), що в загальному складає 25 945,18 гривень.

При цьому, відповідач вказав на проведення позивачем оплати єдиного внеску 20.04.2016 в сумі 1 000,00 гривень і 19.07.2016 в сумі 970,00 гривень, а отже зобов`язання позивача по сплаті єдиного внеску за період VI кварталу 2014 року по І квартал 2019 року складає 23 975,18 гривень.

Водночас вимога про сплату боргу №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в частині нарахування єдиного внеску за період січень-лютий 2016 року в сумі 606,32 гривень, листопад-грудень 2018 року в сумі 1 638,12 гривень та І квартал 2019 року в сумі 2 754,18 гривень, що в загальному становить 4 998,62 гривень, підлягає скасуванню.

Також підлягає скасування вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1398-25У від 12.11.2019 в сумі 5 508,36 гривень, яка складається з нарахувань єдиного внеску за період ІІ і ІІІ квартали 2019 року, оскільки у коментований період ОСОБА_1 був працевлаштований у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Підшипникінструмент", і за вказаний період роботодавець сплатив за позивача єдиний внесок, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка від 01.04.2020 за №ПК00-000006 (а.с.54).

Відповідач у справі не заперечив сплату Товариствами з обмеженою відповідальністю "Підшипникінструмент", "Паваскомплект" в користь позивача та зарахування до бюджету Пенсійного фонду України єдиного внеску за періоди січень-лютий 2016 року, листопад-грудень 2018 року, І, ІІ і ІІІ квартали 2019 року.

Разом з цим слід відмітити, що процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція.

Так, відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 за №449 (надалі по тексту також - Інструкція) до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VІ Інструкції).

Згідно пункту 3 розділу VІ Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Пунктом 4 розділу VІ Інструкції встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Позивач вказує на порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, оскільки контролюючим органом сума боргу була обчислена та нарахована не щоквартально, як це передбачено нормами чинного законодавства, а одразу за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року у вимозі від 11.05.2019 року, та за II і III квартал 2019 року у вимозі від 12.11.2019 року, що є порушенням норм Інструкції. А також вказав на не надіслання відповідачем на адресу позивача оскаржуваних вимог.

З даного приводу суд зазначає, що відповідачем не пропущені строки нарахування єдиного соціального внеску за оскаржуваними вимогами, оскільки відповідно до частини 16 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Стосовно не надіслання відповідачем оскаржуваних вимог на адресу позивача, то суд погоджується з такими доводами позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази вручення позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1398-25У від 12.11.2019 і №Ф-1398-25У від 11.05.2019, що є порушенням встановленого порядку вручення.

Разом з тим суд зазначає, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обов`язок щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску покладено саме на платника податку, тобто на позивача.

Вказане порушення не впливає на правильність формування вимоги №Ф-1398-25У від 11.05.2019 на суму 23 975,18 гривень, не спростовує наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску та не нівелює обов`язку його сплати як такого.

Покладений частиною 2 статті 77 КАС України на відповідача (суб`єкта владних повноважень) тягар доказування (у випадку заперечення щодо протиправності свого рішення) узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - Суд). Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо встановлення і перевірки обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення спору (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

В даній справі суд вжив усіх заходів для витребування необхідних доказів, в тому числі з власної ініціативи.

Беручи до уваги встановлених вище обставин, суд вважає, що відповідач обґрунтував правомірність формування своєї вимоги №Ф-1398-25У від 11.05.2019 в частині визначення позивачу єдиного соціального внеску на суму 23 975,18 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 11.05.2019 за №Ф-1398-25У, суб`єкта владних повноважень в частині суми нарахованого єдиного соціального внеску в розмірі 23 975,18 гривень, є правомірним, і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування такої вимоги в цій частині. При цьому вимога про сплату боргу №Ф-1398-25У від 12.11.2019 в сумі 5 508,36 гривень підлягає скасуванню в повному обсязі.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що позивачем за подання до суду адміністративного позову майнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція №10072 від 20.03.2020 (а.с.1).

За приписами частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із вказаним, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 252,24 гривень, що пропорційно становить 30 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області №Ф-1398-25У від 11 травня 2019 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині суми нарахованого єдиного соціального внеску (за період січень-лютий 2016 року в сумі 606,32 гривень, листопад-грудень 2018 року в сумі 1 638,12 гривень та І квартал 2019 року в сумі 2 754,18 гривень) в загальному розмірі 4 998,62 гривень (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім гривень шістдесят дві копійки).

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області №Ф-1398-25У від 12 листопада 2019 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 5 508,36 гривень (п`ять тисяч п`ятсот вісім гривень тридцять шість копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 43142559) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 252,24 гривень (двісті п`ятдесят дві гривні двадцять чотири копійки).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно пункту 3 розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 43142559), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.