Рішення № 89456223, 18.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року Справа № 160/1671/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 271806-1319-0464 на суму 50873,63 грн. від 23.02.2018 року та № 269879-5353-0464 на суму 50873,63 грн. від 24.05.2019 року щодо сплати в бюджет “Земельного податку з фізичних осіб, 18010700”.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області винесено податкові повідомлення - рішення № 271806-1319-0464 від 23.02.2018 року та № 269879-5353-0464 від 24.05.2019 року про нарахування податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб. Позивач не погоджується з винесеними податковими повідомленнями – рішеннями, вважає їх безпідставними та такими, що підлягають скасуванню. Вказує, що адресою її проживання є АДРЕСА_1 , проте спірні податкові повідомлення – рішення були направлені на адресу АДРЕСА_2 . Вказує, що є лише власником нежитлових приміщень в не житловій будівлі по АДРЕСА_3 , проте не є власником земельної ділянки, тому обов`язку по сплаті земельного податку не має.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10 квітня 2020 року залучено до участі у справі № 160/1671/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровську міську раду.

Відповідачем 09.04.2020 року було подано відзиви на позовну заяву (вх.. № 23035/20), в якому у задоволенні позову просив відмовити, мотивуючи тим, що позивач є землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до приписів ст.377 Цивільного кодексу України, як власник будівель та споруд, що розташовані за даною адресою. Вказує, що земельний податок було обраховано з урахуванням інформації отриманої від управління Держгеокадастру Дніпропетровської області щодо суб`єкта та об`єкта земельних відносин. Оскаржувані рішення, якими визначено земельний податок за 2018 та 2019 роки є такими, що прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства. Зазначив, що обов`язок інформування про зміну податкової адреси покладається на платника податків, у даному випадку на позивача, шляхом подання заяви №5ДР про зміну своєї податкової адреси. Крім того зазначено, що оскільки позивачем не було надано жодного підтверджуючого документа про інформування ним органів ДПС про зміну податкової адреси: АДРЕСА_2 на адресу: АДРЕСА_1 , за формою №5ДР, вважає, що направлення податкового повідомлення-рішення «ф» № 271806-1319-0464 від 23.02.2018 року на адресу: АДРЕСА_2 було правомірним і не суперечить вимогам податкового законодавства.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 нежитлової будівлі (літ. А-1 загальною площею 28.6 кв.м) та огорожі №1 (металева сітка загальною довжиною 120,4 м.), які знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що загалом складає – 22,00 кв.м., що підтверджується наявним в матеріалах справи договором купівлі-продажу від 09.09.2007 року, зареєстрованим за № 216, та витягом з Державного реєстру правочинів від 10.09.2007 року №4580275.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено:

- податкове повідомлення-рішення № 271806-1319-0464 від 23.02.2018 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 50873,63 грн.,

- податкове повідомлення-рішення № 269879-5353-0464 від 24.05.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 50873,63 грн.

Вказана сума визначена на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку території, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна № 466 від 27.04.2009 року, виданого Управлінням Держкомзему у м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області, з урахуванням листа управління Держгеокадастру у м.Дніпропетровську Дніпропетровській області № 22-411-0.2-443/2-17 від 23.01.2017 року.

Вирішуючи заявлений спір, суд виходить з такого.

Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Статтею 269 Податкового кодексу України визначено, що платником податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до змін, внесених до зазначеного пункту статті 287 Податкового кодексу України Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII, слова “нерухоме майно” були замінені на “таку земельну ділянку”. Отже, станом на момент введення Податковим кодексом України податку за земельні ділянки зобов`язання сплачувати податок на землю виникало з дати державної реєстрації права власності на будівлі та споруди, і такою датою є 09.09.2007 року (дата укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі).

Згідно з частиною 1 статті 120 Земельного Кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 нежитлової будівлі (літ. А-1 загальною площею 28.6 кв.м) та огорожі №1 (металева сітка загальною довжиною 120,4 м.), які знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що загалом складає – 22,00 кв.м., що підтверджується наявним в матеріалах справи договором купівлі-продажу від 09.09.2007 року, зареєстрованим за № 216, та витягом з Державного реєстру правочинів від 10.09.2007 року №4580275.

Отже, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що земельна ділянка, на якій розташована придбана нею за договором від 10.09.2007 року нежитлова будівля, не перебувають ані у власності, ані у користуванні та не є об`єктом оподаткування, оскільки, у відповідності до наведених норм, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, позивач є платником земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, на якій розташована придбана нею нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий номер 1210100000:04:207:0060).

Окрім того, Верховним Судом, зокрема у постановах від 19.06.2018 року у справі № 826/8009/16 (провадження №К/9901/30996/18) та від 23.05.2019 року у справі № 826/1430/16 (провадження №К/9901/27042/18), викладена правова позиція про те, що незважаючи на відсутність реєстрації позивачем права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, відповідач мав законні підстави для визначення позивачу грошового зобов`язанням зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Що стосується розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірними податковими повідомленнями-рішеннями, суд зазначає наступне.

Дніпропетровською міською радою було прийняте рішення “Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 “Про місцеві податки і збори на території міста” від 13.07.2016 року № 7/11, яким встановлені в тому числі ставки земельного податку з фізичних осіб.

Згідно з пунктом 1.6 та підпунктом 1.7.2 додатку 2 до вказаного рішення міської ради від 13.07.2016 року № 7/11, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку на які справляється у розмірі, визначеному пунктами 1.3 – 1.5 додатка.

Судом встановлено, згідно даних листа управління Держгеокадастру у м.Дніпропетровську Дніпропетровській області № 22-411-0.2-443/2-17 від 23.01.2017 року, що нормативна грошова оцінка одного квадратного метра землі в 2016 році становить 3555,11 грн.

Зазначені дані були використані відповідачем під час здійснення розрахунку земельного податку, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями № 480955-1303 від 10.04.2017 року та № 480956-1303 від 10.04.2017 року.

Таким чином, при перевірці підстав прийняття та правильності розрахунку податкових повідомлень-рішень № 271806-1319-0464 від 23.02.2018 року та № 269879-5353-0464 від 24.05.2019 року, судом не встановлено порушень чинного законодавства України в діях Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Аналогічні положення містять норми Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 року № 1204 ІІІ.

Щодо направлення спірних податкових повідомлень-рішень на адресу: АДРЕСА_2 , суд вказує, що вказані обставини не можуть свідчити про протиправність/ правомірність таких, а вказують лише про вчасну обізнаність платника податку про нарахування податкового зобов`язання.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище викладене, оскільки доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення суду складений 18 травня 2020 року.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков