Рішення № 89455926, 27.05.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4697/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У на суму 26 539,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.03.2020 ОСОБА_1 стало відомо, що 19.03.2020 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на виконання вимоги від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У.

З вимогою ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що у період з 18.05.2013 по даний час, єдиний соціальний внесок сплачується роботодавцем, що підтверджується трудовою книжкою, тому у нього був відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок ще раз як фізичною особою-підприємцем. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою суду від 30.03.2020 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково, зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У.

Відповідач 06.04.2020 подав відзив у якому вказав, що контролюючим органом правомірно сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач підтримав обгрунтування позову, викладені в позовній заяві.

В поданих запереченнях на відповідь на відзив представник позивача підтримав доводи, викладені у відповіді на відзив.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 20.08.2007 зареєстрований як фізична особа-підприємець. На даний час підприємницька діяльність не зупинена.

З трудової книжки НОМЕР_1 (а. с. 11) та наказу про прийняття на роботу ТзОВ «УА Брук» від 18.03.2013 №05 (а. с. 12) вбачається, що ОСОБА_1 з 18.05.2013 по даний час працює на посаді заступника директора.

З наданої позивачем до матеріалів справи звітності по нарахуванню та сплаті заробітної плати (в т. ч. ЄСВ) підтверджується, що роботодавцем за період, починаючи з 18.05.2013 за ОСОБА_1 сплачено ЄСВ.

Отже, у спірний період (2018-2019 роки) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності та єдиний внесок як фізична особа-підприємець не нараховував та не сплачував.

21.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області винесено вимогу №Ф-11731-55-У, якою ОСОБА_1 зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в сумі 26 539,26 грн. Даною вимогою роз`яснено, що суми, зазначені у вимозі, підлягають сплаті протягом 10 календарних днів з дня її одержання на рахунки органу доходів і зборів; у разі несплати суми боргу, зазначеної у вимозі, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства для стягнення в примусовому порядку протягом строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

19.03.2020 головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову ВП №61583488 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання оскаржуваної вимоги про сплату боргу (а. с. 9).

Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-11731-55-У від 21.02.2020 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, факт працевлаштування ОСОБА_1 з 18.05.2013 по теперішній час, як найманої особи підтверджено довідками та звітністю, виданими ТзОВ «УА Брук» та реєстрами застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, позивач є застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за неї у зазначений період був роботодавець.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У не можна вважати правомірною.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду відповідач у даній справі не довів правомірність своїх дій при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-11731-55-У.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області підлягає до стягнення на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції №ПН503 від 27.03.2020 (а. с. 6) та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 630,60 грн., сплачений відповідно до квитанції №ПН504 від 27.03.2020 (а. с. 22).

При вирішенні клопотання позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу в розмір 7 000,00 грн., суд зазначає, що воно підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається із доданих письмових доказів (ордеру серії АС №1006069, договору про надання правничої допомоги від 26.03.2020, рахунку №29 від 27.03.2020, квитанції №ПН511 від 27.03.2020, акту від 27.03.2020 приймання-передачі наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 22.03.2020 позивач сплатив на рахунок адвокатського об`єднання «АФК» 7 000,00 грн. за надану правову допомогу, яка складається з: ознайомлення з документами, визнання правової позиції для клієнта, консультації для клієнта, роз`яснення його прав та обов`язків, надання клієнту переліку документів для підготовки позовної заяви - 1 500,00 грн. (1,5 год); підготовка позовної заяви про скасування вимоги про сплату боргу - 4 000,00 грн. (4 год); підготовка та подання до суду заяви про забезпечення позову щодо зупинення виконавчого боргу за позовом про скасування вимоги про сплату боргу - 1 500,00 грн. (1,5 год).

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні), та приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7 000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги ознайомлення з документами, визнання правової позиції для клієнта, консультації для клієнта, роз`яснення його прав та обов`язків, надання клієнту переліку документів для підготовки позовної заяви, підготовка позовної заяви, підготовка та подання до суду заяви про забезпечення позову охоплюються загальною діяльністю адвокатського бюро та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи обсяг наданих стороні адвокатським бюро послуг, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області судові витрати на загальну суму 4 471,40 грн., з них: судовий збір - 1 471,40 грн. (як це визначено законодавством), витрати на професійну правничу допомогу - 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Волинській області №Ф-11731-55-У від 21.02.2020 про визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 26 539,26 грн

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 4 471 (чотири тисячі чотириста сімдесят одну) гривню 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Суддя О.А. Лозовський