Ухвала суду № 89451113, 29.04.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/12967/16-к

1-кп/755/274/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ "29" квітня 2020 р.

Колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Федосєєва С.В.,

суддів Арапіної Н.Є., Курила А.В.,

при секретарі судового засідання Неділько Л.Л.

за участю прокурорів Солошенка Ю.І., Соловйова С.В.

захисників: Святини І.А., Мостовенка С.В., Яремчука Р.Л.

перекладача Кулачек О.І.

розглянувши у судовому засіданні питання доцільності продовження строку дії застосованого запобіжного заходу в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187 КК України,

встановила:

у судовому засіданні колегія суддів, відповідно до ст. 331 КПК України, поставила на обговорення питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оскільки раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 01 травня 2020 року.

При обговоренні питання прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , оскільки вони не мають тісних соціальних зв`язків, не мають джерел доходу, тому свої матеріальні потреби задовольняли злочинним шляхом, у зв`язку з чим можуть продовжити свою злочинну діяльність, крім цього обвинувачені розуміють тяжкість вчиненого, яке покарання у разі їх визнання може бути до них застосоване, тому можуть вдатись до дій спрямованих на уникнення відповідальності та переховування від суду. Також прокурор просив продовжити строк дії обов`язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_3 у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Застосування інших альтернативних запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, на думку прокурора, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених та виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Захисник Святина І.А. не погоджувався з доводами прокурора, оскільки стороною обвинувачення наведені ризики не підтверджуються доказами, при цьому просив врахувати, що ОСОБА_2 тривалий час знаходиться під вартою, має батька, який працює та може забезпечити його перебування під домашнім арештом.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку захисника, одночасно просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Захисник Яремчук Р.Л. заперечував проти клопотання прокурора, оскільки ризики наведені стороною обвинувачення є абстрактні та нічим не підтверджуються, при цьому просив врахувати, що ОСОБА_1 має ряд захворювань, його похилий вік, тривалість судового розгляду та його зразкову поведінку, у зв`язку з чим до нього можливо застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з додатковим заходом контролю - електронний браслет.

Обвинувачений ОСОБА_1 під час обговорення питання доцільності продовження строків тримання під вартою поклався на розсуд суду.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник Мостовенко С.В. просили змінити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на особисте зобов`язання у зв`язку із можливістю працевлаштуванням у місті Києві, що підтверджується довідкою, при цьому просили врахувати його зразкову поведінку під час застосування запобіжного заходу протягом року.

Заслухавши учасників кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного:

відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.

Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.

При вирішені даного питання, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.

Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою суд враховує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких. Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, пов`язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілих, внаслідок чого один з потерпілий помер, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до п`ятнадцяти років позбавлення волі.

Крім того, при вирішенні даного питання, колегія суддів враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у разі визнання їх винуватими, їх вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків в місці їх постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинувачених родини й утриманців, постійного місця роботи, репутацію обвинувачених, їх майновий стан, відсутність або наявність судимостей.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 раніше судимий за вчинення тяжкого злочину, судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку, не має стійких соціальних зв`язків, має місце проживання на території м. Києва, офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, ряд з яких відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.

Обвинувачений ОСОБА_2 раніше не судимий, не має постійного місця проживання, не має стійких соціальних зв`язків, офіційно не працює, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів.

У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ( Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Крім того, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Надані раніше докази відносно підстав для зміни запобіжного заходу вже оцінювались судом, нових переконливих підстав та доказів суду не надано. У даному кримінальному провадженні зважаючи на сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи всіх учасників процесу не вбачається достатньо підстав вважати тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під вартою таким, що порушує їх право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.

Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянню, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м`який запобіжний захід, у тому числі й на домашній арешт.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 року в порядку статті 206 КПК України зобов`язано начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України забезпечити невідкладне проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_1 із залученням профільних фахівців, однак на даний час до суду не надійшли висновки лікарів про стан здоров`я останнього, у зв`язку з чим на разі відсутні достовірні дані, що стан його здоров`я ОСОБА_1 перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки вважає, що на даний час не відпали ризики, з якими закон пов`язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинувачених в умовах ізоляції від суспільства.

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не визначає розмір застави у кримінальному провадженні з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

При цьому судова колегія, розглядаючи клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну раніше обраного запобіжного заходу у виді домашнього арешту на особисте зобов`язання, вважає за можливе його задовольнити враховуючи поведінку обвинуваченого, його вік, наявність міцних соціальних зв`язків, постійне місце проживання та необхідність працевлаштування для забезпечення своїх матеріальних потреб.

Керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 376 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

Продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, тобто до 26 червня 2020 року включно.

Запобіжний захід раніше обраний обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту у вечірній та нічний час доби, змінити на запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Зобов`язати ОСОБА_3 , прибувати за кожною вимогою до суду.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя

Судді

1

2