Ухвала суду № 89443867, 22.05.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/3702/20

Провадження №1-кс/205/771/20

У Х В А Л А

22 травня 2020 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , розглянувши матеріали клопотання слідчого СВ Новокодацького ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_2 , погоджене із прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_3 , на підставі матеріалів кримінального провадження за №12020040690001214 від 18.05.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, про арешт майна, -

В С Т А Н О В И В:

22травня 2020року доЛенінського районногосуду м.Дніпропетровська надійшлозазначене клопотання, в якому слідчий посилаючись на викладені обставини просить накласти арешт на будівлею комерційного призначення (офісу) з добудовами, прибудовами і спорудами по АДРЕСА_1 , з будь-якою літерацією позначення адреси (№81/1, №81/2, №81 літ. «А», №81 літ. «Б», №81 літ. «В», №81 літ. «Г») та земельну ділянку, на якій розташовані будівля комерційного призначення (офісу) з добудовами, прибудовами і спорудами по АДРЕСА_1 ,з будь-якою літерацією позначення адреси (№81/1, АДРЕСА_2 , №81 літ. «А», №81 літ. «Б», №81 літ. «В», №81 літ. «Г»), із забороною права відчуження та розпорядження вказаними об`єктами нерухомого майна та земельною ділянкою.

Заборонити вчинення реєстраційних дій щодо будівлі комерційного призначення (офісу) з добудовами, прибудовами і спорудами по АДРЕСА_1 , з будь-якою літерацією позначення адреси (№81/1, АДРЕСА_2 , №81 літ. «А», №81 літ. «Б», №81 літ. «В», №81 літ. «Г») та земельну ділянку, на якій розташовані будівля комерційного призначення (офісу) з добудовами, прибудовами і спорудами по АДРЕСА_1 ,з будь-якою літерацією позначення адреси (№81/1, АДРЕСА_2 , №81 літ. «А», № 81 літ. «Б», № 81 літ. «В», №81 літ. «Г»).

Своє клопотання слідчий обґрунтовує тим, що в провадженні СВ Новокодацького ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження №12020040690001214 від 18.05.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.

Зазначає також, що будівля комерційного призначення (офісу) з добудовами, прибудовами і спорудами по АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, що перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра, на якій розташовані будівля комерційного призначення (офісу) з добудовами, прибудовами і спорудами по АДРЕСА_1 , відповідає критеріям ст.ст.98, 170 КПК України.

Слідчий зазначає, що з метою збереження права власності на земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра, забезпечення можливості виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення, слід накласти арешт на вказане майно.

Вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у його задоволенні з виходячи із наступного.

Згідно з п.3 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Так, ч.4,5 ст.132 КПК України встановлює, що для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Так, під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження КПК визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

При цьому, обов`язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

Згідно із ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За ч.2,3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як визначено у ст.. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявності ризиків передбачених абз.2 ч.1 ст. 170 КПК України.

У свою чергу слідчим не надано жодних доказів того, що вказане нерухоме майно є речовими доказами у даному кримінальному провадженні, у відповідності до положень ст.. 98 КПК України, що унеможливлює повний та всебічний розгляд даного клопотання.

Таким чином, дослідивши матеріали справи слідчий суддя приходить до висновку, що слідчим не в повній мірі обґрунтована необхідність накладення арешту на вказане нерухоме майно та не визначена співмірність вартості майна розміру завданої шкоди, у зв`язку із чим, клопотання є необґрунтованим та безпідставним, а тому слідчий суддя відмовляє у його задоволенні.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Частиною 2 ст. 37 КПК України передбачено, що прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, зазначених ч. ч. 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 37, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 КПК України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Отже, виходячи із зазначених положень кримінального процесуального закону, постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) повноваження, передбачені ст. 36 КПК України, у кримінальному провадженні, є обов`язковою.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 року (справа №761/33311/15-к провадження № 51-487км18).

Так, з урахуванням викладеного слідчий суддя наголошує, що до матеріалів клопотання не надано будь-яких процесуальних документів щодо визначення ОСОБА_3 прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у зазначеному кримінальному провадженні та, зокрема, має повноваження погоджувати клопотання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.131-132, 170-173 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Новокодацького ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_2 , погоджене із прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_3 , на підставі матеріалів кримінального провадження за №12020040690001214 від 18.05.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, про арешт майна, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1