Рішення № 89442533, 03.04.2020, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2242/16-ц

Провадження № 2/488/44/20 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

03.04.2020 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

в складі : судді Лазаревої Г.М.,

при секретарі Криницької Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти Миколаївської міської ради "про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку"

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління освіти Миколаївської міської ради про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку, посилаючись на наступне.

З посади вихователя ДНЗ № 103 вона звільнена наказом від 28.08.2015 року № 67к з 15.09.2015 року. В день звільнення остаточний розрахунок з нею проведено не було. З пояснень Управління освіти Миколаївської міської ради, отриманих у справі № 488/4244/15-ц за її позовом до ДНЗ № 103 про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невидачею трудової книжки у день звільнення, їй стало відомо про те, що лише в жовтні 2015 року їй була перерахована заробітна плата у сумі 3310,80 грн. Вказує на те, що зазначену суму вона не отримала.

Також посилається на те, що без її згоди було утримано із заробітної плати 273,04 грн., про що свідчить лист Управління освіти від29.09.2015 року.

Посилаючись на вимоги ст.117 КЗпП України просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.09.2015 року, виходячи із середньомісячної заробітної плати 3009,28 грн., в сумі 24074,24 грн.: компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі 47487,91 грн., яка розрахована із суми невиплаченої заробітної плати 3310,80 грн, кількості днів невиплати та розміру облікової ставки НБУ; утримані із заробітної плати 273,04 грн. (а.с. 1-3).

У серпні 2016 року ОСОБА_1 доповнила вимоги заявою про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн. (а.с.39).

У травні 2018 року ОСОБА_1 зменшила позовні вимоги та просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 17.10.2015 року по 14.09.2016 року у сумі 33891 грн., виходячи із середньоденної заробітної плати 143 грн. та кількості днів – 237, а також моральну шкоду у розмірі 3500 грн.(а.с. 91-92).

Як вбачається з листа позивача він просив розглянути справу без його участі та участі його представника.

Відповідач є повідомленим належним чином про час розгляду справи.

Дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Встановлено, що наказом від 28.08.2015 року № 67-К позивачка звільнена з посади вихователя ДНЗ № 103 Управління освіти Миколаївської міської ради за власним бажанням з 15.09.2015 року.

З листа Управління освіти від 29.09.2015року № 54/Г-13.0101-10 вбачається, що позивачка в день звільнення працювала, а також про те, що при звільненні з її заробітної плати були проведені відрахування за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу, - 17 днів, що становить 273,04 грн.(а.с. 12-13).

В запереченні на позов по справі № 488/4344/15-ц, наданим представником Управління освіти ММР, зазначено, що в жовтні 2015 року управління освіти ММР перерахувало кошти на рахунок позивача в сумі 3310,80 грн, з яких виплачена компенсація за щорічну невикористану відпустку та компенсацію за 20 днів додаткової відпустки, як матері, що має двох дітей до 15 років (а.с. 15-16).

Зміст листа Державної фінансової інспекції в Миколаївській області від 13.10.2015 року № 14-03-16-16/4868 свідчить про те, що проводилась перевірка звернення ОСОБА_1 до вказаного органу з приводу можливих порушень її прав з оплати праці та було з`ясовано, що при звільненні у вересні 2015 року позивачці належало до нарахування заробітної плати (із врахуванням підвищення розміру мінімальної заробітної плати) та компенсаційних виплат в загальній сумі 4198,19 грн., в тому числі: заробітна плата за 11 робочих днів – 1072,49 грн., індексація доходів – 178,98 грн., компенсація за 28 днів невикористаної відпустки -2946,72 грн. В той же час у вересні із заробітної плати нараховано до утримання заробітна плата в сумі 290,78 грн., тобто до виплати належало 3310,80 грн. Згідно наданих платіжних документів 12.10.2015 року Управлінням освіти перераховано на особовий рахунок позивачки 1840,12 грн. (з урахуванням відповідних утримань із заробітної плати). Залишок коштів станом на 13.10.2015 року складає 1470,68 грн., який буде виплачено у жовтні 2015 року (а.с.22-23).

07.10.2015 року позивачкою подано заяву до банку про закриття її особистого рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 29).

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 24.11.2016 року 17.11.2016 року нею отримано поштовим переводом від відповідача 2301,17 грн. (а.с.48-50).

Згідно з довідкою відповідача від 13.06.2017 року № 962 у вересні 2106 року ОСОБА_1 було нараховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 16.09.2015 року по 13.10.2015 року (20 робочих днів), виходячи із середньоденного заробітку 142,93 грн., який з урахуванням утримань прибуткового податку в сумі 514,55 грн. та військового збору 42,88 грн. складає 2301,17 грн., які було перераховано на поштове відділення № 17 08.11.2016 року. Такі ж дані містяться в копії електронного переказу від 08.11.2016 року (а.с. 102).

Відповідно до пояснень позивачки від 10.07.2017 року та заяви на видачу готівки від 23.06.2017 року, поданою позивачкою до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», нею отримано залишок коштів на рахунку НОМЕР_1 в сумі 1470,67 грн. (а.с. 67-70).

Із заяви ОСОБА_1 від 17.05.2015 року на адресу правоохоронних органів щодо незгоди з діями відділення банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у Корабельному районі м. Миколаєва вбачається, що вона не згода з тим, що після подачі нею заяви про закриття особового рахунку 07.10.2015 року, 13.10.2015 року Управління освіти ММР перерахувало їй заробітну плату, які вона наче б то зняла 20.10.2015 року, але вона їх не знімала (а.с.71-72).

Згідно платіжних відомостей на виплату заробітної плати за першу половину жовтня 2015 року, поданих відповідачем до ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» 13.10.2015 року, на особовий рахунок позивачки було перераховано 1840,12 грн. та 1470,68 грн. 16.10.2015 року (а.с. 100, 101), тобто на загальну суму 3310,80 грн.

Аналіз наведених доказів свідчить про те, що на час звільнення позивачки з роботи – 15.09.2015 року – всі суми, що належали їй від установи, у розмірі 3310,80 грн. (зазначена сума позивачкою не оспорюється) виплачені не було, тобто вимоги ст.116 КЗпП України відповідачем не були дотримані.

Остаточний розрахунок з позивачкою було проведено 16.10.2015 року.

Виконуючи вимоги статті 117 КЗпП України відповідачем у вересні 2016 року ОСОБА_1 було нараховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 16.09.2015 року по 13.10.2015 року (20 робочих днів), виходячи із середньоденного заробітку 142,93 грн., який з урахуванням утримань прибуткового податку в сумі 514,55 грн. та військового збору 42,88 грн. складає 2301,17 грн., який було перераховано на поштове відділення № 17 08.11.2016 року та отримано позивачкою 17.11.2016 року.

Визначена відповідачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та період затримки позивачкою не оспорюється.

Вимоги позивачки щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17.10.2015 року по 14.09.2016 року в сумі 33891 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 та статті 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до Законів України "Про державну статистику" та «Про оплату праці", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. N 5, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою.

Аналогічні висновки викладені в п. 34 постанови ВП ВС від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16.

Таким чином, всі належні позивачці суми заробітної плати від установи суми були виплачені позивачці 16.10.2015 року; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, отже вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17.10.2015 року по 14.09.2016 року не ґрунтуються на вимогах закону, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вище зазначалося, що відповідачем були порушені права позивачки на своєчасний розрахунок з нею: при звільненні 15.09.2015 року остаточний розрахунок з нею проведено 16.10.2015 року, до суду з позовом вона звернулась 27.05.2016 року.

В Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 у справі N 1-5/2012 Конституційний Суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним (постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 року № 6-116цс15).

Виходячи з наведеного строк звернення до суду позивачкою пропущено. Питання про поновлення пропущеного строку позивачка не ставила та про поважність причин пропуску в позові не зазначала.

За такого в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Керуючсь ст.ст. 263-265, 353-354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління освіти Миколаївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в 30-денний строк

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Управління освіти Миколаївської області., м. Миколаїв, вул. Інженерна, 3.

Суддя Г.М. Лазарева