Рішення № 89432575, 26.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 року м. Київ № 640/23392/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доФінансового управління Генерального штабу Збройних Сил Українипро:визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДР: 22990368), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби - 159 845,00 грн.;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби - 159 845,00 грн.

Позиція позивача.

Позивач у позові зазначає, що проходив військову службу на посаді першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01 листопада 2019 року № 608, як зазначає позивач, його звільнено з військової служби. Наказом Начальника Генерального штаба - Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07 листопада 2019 року № 214, його виключено зі списків особового складу Генерального штабу України.

Позивач зазначає, що соціальна додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, у період з 2014 по 2019 роки йому у Генеральному штабі Збройних сил України не надавалась та грошова компенсація за невикористані календарні дні зазначеної відпустки за вказаний період при звільненні не виплачена.

Позивач звертає увагу, що на фінансовому забезпеченні він знаходився у Фінансовому управління Генерального штабу Збройних Сил України.

В той же час, як зазначається у позові, позивачем на ім`я начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України було подано рапорт (заяву), яка зареєстрована за вхідним номером 3105 від 07 листопада 2019 року, про виплату компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2014 року по 2019 рік включно.

Однак, як зазначає позивач, посадовими особами Генерального штабу Збройних Сил України було прийнято рішення не виплачувати зазначену компенсацію про що на рапорті (заяві) було накладено відповідну резолюцію.

Позивач вважає зазначені дії посадових осіб Генерального штабу Збройних Сил України незаконними та такими, що порушують мої права.

В обґрунтування позову позивач посилається на положення ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), а саме - на положення ч. 2 ст. 1-2 ч. 8 ст. 10-1 Закону 2011-XII, а також - на положення п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551- XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», абзац 1 п. 14 ст. 10-1 Закону 2011-XII, абзац 2 п. 14 ст. 10-1 Закону 2011-XII), абзац 3 п. 14 ст. 10-1 Закону 2011-XII, абзац 3 п/п. 3 п. 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, пункти 17 та 18 ст. 10-1 Закону 2011-XII, п. 19 ст. 10 10-1 Закону 2011-XII, ст. 1 Закону № 3543-ХІІ, ст. 1 Закону № 1932-ХІІ, положення прийнятих протягом 2014-2015 років Президентом України Указів про часткову мобілізацію, ст. 11 Закону № 3543-ХІІ та звертає, крім іншого, увагу на те, що чинним законодавством України лише припинено надання додаткової відпустки, зокрема, як учаснику бойових дій, проте не припинено відповідних виплат грошової компенсації за невикористані календарні дні вказаної відпустки.

Позивач звертає увагу, що на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України не було проведено зі мною усіх необхідних розрахунків, а саме - не була нараховано та виплачена грошову компенсацію за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2014 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 159 845 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот сорок п`ять) грн. 00 коп.

Відтак, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Зазначив, що доводи позивача відносно того, що додаткова відпустка учасникам бойових дій належить до соціальної тому, на його думку, під час звільнення з військової служби у ЗСУ відповідач був зобов`язаний був нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за період з 2014 по 2019 є помилковими, оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій строком до двох тижнів на рік, до внесення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015, змін до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон про статус), надавалась без збереження грошового забезпечення.

Відповідач також звертає увагу, що посвідчення учасника бойових дій видано позивачу 09.02.2015 року.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що вимога про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2014 по 2019 є необґрунтованою, і як наслідок такою, що не підлягає задоволенню.

Між тим, також звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 12 «Закону про статус» однією із пільг учасникам бойових дій є додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Зазначає також, що згідно абз. 1 п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У зв`язку з цим звертає увагу на положення ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону, як зазначено у відзиві на позов, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Звертає увагу, що пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону визначено види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності визначена ст. 16-2 розділу ІІІ «Додаткові відпустки», як зазначає відповідач, у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі у змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності»

Отже, як вважає відповідач, вказана пільга (додаткова відпустка учасникам бойових дій) відповідно до чинного законодавства не належить до щорічних, щорічних додаткових чи соціальних відпусток, тому на вказану відпустку не поширюється правило щодо її перенесення або продовження, поділу на частини та виплати грошової компенсації на невикористану частину тощо.

Таким чином, як стверджує відповідач, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину додаткової відпустки учасникам бойових дій чинним законодавством не врегульовані.

Відтак, на думку відповідача, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 02.12.2019 позовну заяву залишено без руху.

Вже 26.12.2019 позивач звернувся із заявою про пришвидшення розгляду справи.

Ухвалою судді від 14.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Учасниками справи надані додаткові матеріали.

Зокрема, начальником Фінансового управління ГШ ЗСУ, враховуючи судові рішення у справі № 620/4218/18, у поясненнях від 28.01.2020 № 305/218 зазначено, що Міністром оборони України наказом від 14.11.2019 № 17709/з) визначено, що військовослужбовцям, які звільняються з військової служби здійснюється виплата компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. При цьому, виплата здійснюється на підставі наказу командира.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби до прийняття МО України вищезгаданого рішення, виплата компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій здійснюється на підставі судових рішень.

22.05.2020 канцелярією суду зареєстровано «Чергове клопотання про пришвидшення розгляду справи», в якому позивач просив «повторно пришвидшити» розгляд справи.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши у наявні матеріали справи, викладені у заявах по суті позиції учасників справи, пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Так, у даному випадку учасниками справи не заперечуються та не спростовуються обставини перебування позивача на службі, звільнення зі служби.

23.12.2014 військовою частиною А0105 позивачу видана довідка № 116/108 про те, що він дійсно у період з 19 травня 2014 по 28 травня 2014, з 20 червня по 26 червня 2014, з 28 червня по 07 липня 2014, з 14 липня 2014 по 16 вересня 2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення АТО с. Довгеньке, м. Краматорськ, н.п. Кринички. У довідці зазначено, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

09.02.2015 позивачу видано посвідчення, пред`явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

31.10.2019 позивачу видано посвідчення особи з інвалідністю 3 групи.

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 01.11.2019 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» звільнено з військової служби у відставку за п/п. «б» (за станом здоров`я) генерал-полковника ОСОБА_1 , першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України.

Відповідно до змісту цього наказу: народився ІНФОРМАЦІЯ_1, вислуга років у ЗС: календарна - 36 років 2 місяці; пільгова - 37 років 8 місяців.

07.11.2019 в ГШ ЗСУ зареєстровано рапорт позивача в якому він просив виплатити грошову компенсацію за 14 днів невикористаних днів додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Тимчасово виконуючим обов`язки начальника Управління правового забезпечення ГШ ЗСУ - начальником юридичної служби ЗСУ надана відповідь (а.с. 20-21), сутність якої зводиться до того, що до врегулювання на законодавчому рівні зазначеного питання, правових підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, немає.

Згідно з наказом Начальника ГШ ЗСУ від 07.11.2019 № 214 визнано таким, що справи та посаду здав, виключено зі списків особового складу. Зазначено про використання щорічної основної відпустки частково (а.с. 15) та вирішено виплатити грошову компенсацію за 234 дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Між тим, розрахунково, відповідно до довідки Фінансового управління ГШ ЗСУ від 26.11.2019 № 305/661 (а.с. 22) та Розрахунку (а.с. 23), грошова компенсація за невикористані позивачем 70 календарних днів додаткової відпустки за 2015 - 2019, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» складає 159 845 грн. Довідку складено з урахуванням норм, встановлених Порядком, затвердженим наказом МО України від 07.06.2018 № 260.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 статті 12 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015).

У свою чергу, статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР (Закон доповнений цією статтею відповідно до вищезгаданого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015 (із змінами), зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набуває за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року N 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за N 745/32197 (далі - Наказ N 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII. Однак, відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні відповідного рапорту (відносно періоду 2015 - 2019) та виплаті компенсації, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Часткове задоволення позову пов`язано з тим, що позивач заявив позовну вимогу про виплату компенсації у т.ч. за 2014.

Однак, враховуючи рік набуття статусу УБД (2015), час набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 р. N 426-VIII (06.06.2015), яким власне і було запровадження надання додаткової оплачуваної відпустки, а також враховуючи власне рапорт позивача від 06.11.2019 (щодо періоду 2015 - 2019), вищезгадані: довідку Фінансового управління ГШ ЗСУ від 26.11.2019 № 305/661 (а.с. 22) та Розрахунок (а.с. 23), позивачу підлягає виплаті грошова компенсація за невикористані позивачем 70 календарних днів додаткової відпустки за 2015 - 2019 довідку у розмірі, розрахованій самим відповідачем - 159 845,00 грн.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню - як зазначено вище, тобто за період 2015 - 2019 років.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДР: 22990368) щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби - 159 845,00 грн.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДР: 22990368) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби - 159 845,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін