Рішення № 89432292, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 640/12187/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної

служби у м. Києві та Київській області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а, ідентифікаційний код - 42552598) (надалі - відповідач або ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 16.04.2019 про скасування тимчасової посвідки на проживання громадянина Лівану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача вчинити дії, а саме видати посвідку на тимчасове проживання громадянину Лівану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за документами, поданими позивачем 13.05.2019.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 примічає, що наявні обов`язкові підстави для скасування спірного рішення у зв`язку із тим, що, по - перше, бажаючи продовжити строк дії посвідки на тимчасове проживання з метою недопущення порушення законодавства про перебування іноземців на території України, він подав усі необхідні для цього документи до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 13.05.2019, за місяць до закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання. Пакет документів був прийнятий без зауважень, без видачі будь - яких підтверджуючих прийняття документів. По - друге, станом на дату звернення з позовом до суду, відповідачем посвідку не видано, відмови в оформленні не надано. По - третє, позивач неодноразово звертався до відповідача щодо видачі посвідки або письмової відмови у видачі посвідки, але відповіді не отримав.

У відзиві відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, вказав на необґрунтованість позовної заяви. В обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення зазначено, що відповідачем прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання у відповідності Закону України «Про імміграцію» та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі по тексту - Порядок № 322).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , перебував на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання серії № НОМЕР_4 від 13.06.2018 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області зі строком дії до 13.06.2019, підстава видачі 03/13 - возз`єднання сім`ї з громадянами України.

Управлінням боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у місті Києві на адресу відповідача направлено листа від 05.04.2019 № 711/225/20/01-19 у якому зазначено, що 06.02.2019 встановлено порушення ОСОБА_4 правил перебування на території України, а саме не дотримано встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, що стало підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У вказаному листі також зазначено, що в місцях позбавлення волі позивач не перебуває, не є підозрюваним чи обвинуваченим у вчиненні злочину на території України та не є підсудним за вчинення злочину, однак неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху на території України. На підставі зазначеного, Управлінням боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у місті Києві запропоновано відповідачу прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.

З урахуванням зазначеного листа ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області прийнято рішення № 1607/18 від 16.04.2019 про скасування громадянину ОСОБА_3 посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п. 4 п. 63 Порядку № 322 - у зв`язку з загрозою дій іноземця національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

13.05.2019 позивач звернувся з заявою-анкетою до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 173976000 про обмін посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з закінченням строку дії посвідки на тимчасове проживання.

Рішенням ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 16.05.2019 № 173976000 позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п. 11 п. 61 Порядку № 322 - в інших випадках, передбачених законом.

Не погоджуючись з рішеннями та діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі по тексту - Закон України № 3773-VI), який також встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону України № 3773-VI було визначено, що посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до частини 13 статті 4 Закону України № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Згідно із ч. 13 ст. 5 Закону України № 3773-VI, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

25 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання».

Підстави для скасування посвідки наведені у пункті 63 Поряду № 322, зокрема, у відповідності до пп. 4 п. 63 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (п. 64 Порядку).

Згідно із п. 65, 66 Порядку, копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

У матеріалах справи наявний лист ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області № 8101.6.2-13219/81.2-19 від 16.04.2019 до Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у місті Києві з повідомленням про скасування громадянину ОСОБА_3 посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_4 від 13.06.2018. Також зазначено, що вказана довідка скасована, але не вилучена.

При цьому, у матеріалах справи наявні повідомлення № 8101.6.2-13221/81.2-19 від 16.04.2019 громадянину ОСОБА_3 та № 8101.6.2-13221/81.2-19 від 16.04.2019 громадянці ОСОБА_5 про скасування посвідки на тимчасове проживання, проте доказів їх направлення та отримання адресатами відповідачем не надано.

Аналізуючи лист Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у місті Києві як підстави для прийняття рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області суд наголошує, що ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

В розумінні приписів статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання (у редакції на момент отримання позивачем посвідки) - житло, розташоване на території адміністративно територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; місце проживання (у редакції, чинні на час прийняття спірного рішення) - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати (ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Враховуючи, що реалізація позивачем свого права на зміну місця проживання після отримання посвідки на тимчасове проживання не може вказувати на наявність у діях останнього загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, суд прийшов до висновку, що за відсутності достатніх доказів та відповідних обґрунтувань правоохоронного органу та органу міграційної служби обставини, викладені у листі від 05.04.2019 № 711/225/20/01-19, не можуть бути підставою для застосування до позивача наслідків, передбачених пп. 4 п. 63 Порядку № 322.

При цьому, відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, вчинення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області інших дій спрямованих перевірку отриманих від правоохоронного органу відомостей щодо наявності у діях позивача загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 вказаного Кодексу).

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Також суд вважає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення про скасування тимчасової посвідки на проживання є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

З приводу позовних вимог, що стосуються зобов`язання відповідача видати посвідку на тимчасове проживання, суд зазначає наступне.

Пунктом 16 Порядку № 322 передбачено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі у зв`язку з закінченням строку дії посвідки), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 322 у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 322 працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови.

За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.

Перелік документів, необхідних для здійснення обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні зазначений у пунктах 32, 33, 39 Порядку № 322.

Згідно п. 33 Порядку № 322, Для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають:

1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України;

2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником);

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) дійсний поліс медичного страхування;

5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Відповідно до п. 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Як було встановлено, рішенням ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 16.05.2019 № 173976000 позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п. 11 п. 61 Порядку № 322 - в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що на момент прийняття відповідачем заяви-анкети позивача № 173976000 від 13.05.2019 про обмін посвідки на тимчасове проживання, остання була скасована згідно рішення № 1607/18 від 16.04.2019.

Згідно з п.п. 4 п. 68 Порядку № 322, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.

У відповідності до п. 74 Порядку № 322, посвідки знищуються територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який їх видав. Посвідки, визнані недійсними відповідно до наказу ДМС, знищуються територіальним органом, визначеним у наказі.

Таким чином, посвідка на тимчасове проживання серії № НОМЕР_4 від 13.06.2018, подана позивачем до заяви-анкети № 173976000 від 13.05.2019, на момент розгляду останньої визнана недійсною, що, з урахуванням вичерпного переліку підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки, передбаченому п. 61 Порядку № 322, стало наслідком прийняття відповідного рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 16.05.2019 № 173976000 на підставі п.п. 11 п. 61 Порядку № 322.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За наведених обставин, беручи до уваги встановлену судом протиправність рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, з метою забезпечення найбільш ефективного способу відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 16.05.2019 № 173976000 про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання та зобов`язати ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні та прийняти рішення, з урахуванням висновків, наведених у судовому рішенні.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії слід задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (квитанція від 03.07.2019 № ПН999445). Отже, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1536,80 грн. підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а, ідентифікаційний код - 42552598) № 1607/18 від 16.04.2019 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Лівану ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ).

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а, ідентифікаційний код - 42552598) від 16.05.2019 № 173976000 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянина Лівану ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ).

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а, ідентифікаційний код - 42552598) повторно розглянути ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) про обмін посвідки на тимчасове проживання від 13.05.2019, з урахуванням висновків суду.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (адреса: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-А, ідентифікаційний код 42552598).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко