Рішення № 89432269, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 640/2056/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Єдина торгова система - Київ»доГоловного управління Державної фіскальної служби в м. Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

04.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Єдина торгова система - Київ» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2018 № 0732451209, винесене ГУ ДФС у м. Києві.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач наголошує на протиправності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, позивач зазначає, що Головним управління ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку ТОВ «ЄТС-Київ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 05.05.2017 по 04.10.2018; за результатами проведеної перевірки було складено акт № 418/26-15-12-09-19/32959643 від 04.10.2018, в якому встановлено порушення: несвоєчасно сплачені позивачем (із затримкою 6 днів) самостійно визначені податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, чим порушено вимоги пп. б пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, за що передбачена відповідальність відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України; на підставі висновків, викладених в акті камеральної перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.10.2018 № 0732451209 про сплату штрафу у розмірі 10%, що становить суму 4 552,14 грн.; зазначене податкове повідомлення-рішення позивач отримав 29.10.2018; позивач відповідно до п. п. 56.2, 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України скористався наданим правом та оскаржив податкове повідомлення-рішення у адміністративному (досудовому) порядку; за результатами розгляду скарги позивача 28.12.2018 прийнято рішення № 455/6/99-99-11-06-01-25, яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення; вказане рішення про відмову у задоволенні скарги позивач отримав 03.01.2019; в акті перевірки зазначено, що ТОВ «ЄТС-Київ» фактично сплатило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 05.05.2017, хоча граничний термін сплати становив 29.04.2017; проте, відповідачем не взято до уваги, що відповідно до платіжного доручення № 3401 від 27.04.2017 позивач сплатив 27.04.2017 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 квартал 2017 року, вказавши в призначенні платежу КБК 18010400; при цьому позивач 05.05.2017 повторно сплатив податок до бюджету, вказавши КБК 18010100; задекларовану 17.02.2017 суму податкових зобов`язань за 1 квартал 2017 року ТОВ «ЄТС-Київ» сплатило вчасно і повністю, а саме 27.04.2017, що підтверджується платіжним дорученням № 3401 від 27.04.2017; сплата відбулась на КБК 18010400 оскільки відповідно до правовстановлюючих документів на нерухоме майно ТОВ «ЄТС-Київ» дійсно є власником нежитлової нерухомості; в подальшому в податковій декларації було виявлено помилку (у колонці 2 декларації зазначено код 3, а не 9) та 23.05.2018 подано уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік; для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57, абз. «б» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України платник не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до бюджету; оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове зазначення КБК або рахунку у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений строк.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Аблову Є.В.

11.02.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/2056/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

12.03.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання за звітний рік з податку юридичними особами сплачується - авансованими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються у річній податковій декларації; перевіркою встановлено, що ТОВ «ЄТС-Київ» порушено граничний строк сплати суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 6 днів; разом з тим, відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених п. 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

14.03.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що відповідач взагалі не спростував наведених позивачем аргументів стосовно суті позовних вимог, не надав оцінки поданим позивачем доказам, зокрема, платіжному дорученню № 3401 від 27.04.2017, уточнюючій податковій декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік з додатком.

29.05.2019 розпорядженням керівника апарату суду № 814 було прийнято рішенням передати справу № 640/2056/19 на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

13.06.2019 ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенка К.С. було прийнято справу № 640/2056/19 до свого провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби України було проведено камеральну перевірку ТОВ «ЄТС-Київ» з питань дотримання податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За результатами перевірки було складено акт від 04.10.2018 № 418/26-15-12-09-19/32959643 камеральної перевірки ТОВ «ЄТС-Київ», податковий номер 32959643, з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 05.05.2017 по 04.10.2018.

Зазначеною перевіркою було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Єдина торгова система - Київ» несвоєчасно сплачено самостійно визначені податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, чим порушено пп. «б» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України.

19.10.2018 ТОВ «ЄТС-Київ» адресувало ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт камеральної перевірки № 418/26-15-12-09-19/32959-643 від 04.10.2018 (вих. № 19/1/18 від 19.10.2018).

23.10.2018 ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0732451209, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у сумі 4 552,14 грн.

29.10.2018 ГУ ДФС у м. Києві надіслало ТОВ «ЄТС-Київ» лист № 91005/10/26-15-12-09-18 «Про розгляд заперечення», у якому зазначило, що ТОВ «ЄТС-Київ» подало заперечення на акт перевірки із порушенням термінів, тому лист від 19.10.2018 вих. № 19/1/18 варто залишити без розгляду.

05.11.2018 ТОВ «ЄТС-Київ» направила Державній фіскальній службі України скаргу на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 23.10.2018 № 0732451209 (вих. № 9/18 від 05.11.2018).

За результатом розгляду скарги Державна фіскальна служба України прийняла рішення від 28.12.2018 № 42155/6/99-99-11-06-01-25, яким податкове повідомлення-рішення від 23.10.2018 № 0732451209 залишено без змін, а скаргу ТОВ «ЄТС-Київ» - без задоволення.

Не погоджуючись із законністю винесення спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За приписами п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, що визначене в п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. «б» пп. 266.10.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Пунктом 31.3 ст. 31 Податкового кодексу України визначено, що строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Підпунктом 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право контролюючих органів застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до ст. 111 Податкового кодексу України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов`язання.

Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 Податкового кодексу України відноситься, зокрема, й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у складі податку на майно), до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним, зокрема, для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Дослідивши та проаналізувавши надані представниками сторін матеріали суд встановив, що 20.02.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Єдина торгова система - Київ» подало до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітний період 2017 рік, з позначкою «звітна», яка була зареєстрована за № 9023811473 . У вказаній податковій декларації позивач задекларував річну суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 182 085,6 грн., в т.ч. щоквартально 45 521,4 грн.

Водночас при складанні звітної податкової декларації від 20.02.2017 № 9023811473 була допущена технічна помилка, а саме в колонці 2 «тип об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості» вказаний невірний код: замість « 9», що використовується для позначення нежитлової нерухомості було вказано код « 3», що відповідає житловій нерухомості.

З метою коригування допущеної помилки щодо коду нерухомості 23.05.2018 ТОВ «ЄТС-Київ» подало до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з позначкою «уточнююча», яка була зареєстрована за № 9300324618 , де відкоригувало задекларований невірний код типу об`єкта нерухомості, шляхом зазначення коду « 9» замість коду « 3» та одночасно збільшило податкові зобов`язання з податку на 45 521,4 грн. у кожному кварталі 2017 року.

Таким чином, відповідно до поданих позивачем звітної та уточнюючої податкових декларацій за 2017 рік, ТОВ «ЄТС-Київ» задекларувало до сплати за 1 квартал 2017 року податкове зобов`язання у розмірі 45 521,40 грн., яке набуло статусу узгодженого. Вказану суму податкового зобов`язання позивач в силу норми пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України мав сплатити до бюджету у термін до 29.04.2017 включно.

Як вбачається із платіжного доручення № 3401 від 27.04.2017, задекларована позивачем сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 1 квартал 2017 року була сплачена позивачем у повному обсязі з призначенням платежу « 18010400, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 1 кв. 2017 року. Термін сплати до 28.04.2017». Зазначений податок було перераховано на казначейський рахунок № 31415513700005 для оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.

Тобто, фактично позивач перерахував суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 1 квартал 2017 року у межах граничних строків (27.04.2017, коли останній день строку припадає на 29.04.2017), вірно вказав код бюджетної класифікації, але рахунок вказано той, який призначений для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, натомість варто було вказати рахунок, який призначений для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Суд принагідно звертає увагу, що помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, оскільки кошти фактично надійшли на казначейський рахунок, але призначений для сплати іншого виду податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Схожого висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 01.08.2018 у справі № 813/2487/17 (адміністративне провадження № К/9901/4079/17).

Слід зазначити і те, що правова позиція стосовно сплати обов`язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

Такого ж висновку притримується і Верховний Суд у своїх постановах від 14.11.2018 у справі № 805/3665/16-а (адміністративне провадження № К/9901/36741/18), від 24.10.2018 у справі № 760/6097/16-а (2а/760/590/16) (адміністративне провадження № К/9901/23305/18), від 16.04.2019 у справі № 826/1096/16 (адміністративне провадження № К/9901/31319/18), від 21.02.2018 у справі № 813/1008/16 (адміністративне провадження № К/9901/22080/18).

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах, від 17.01.2018 у справі № 2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18), від 16.04.2019 у справі № 826/1096/16 (адміністративне провадження № К/9901/31319/18).

Беручи до уваги вищенаведене суд приходить до висновку, що задекларована позивачем сума податкового зобов`язання у розмірі 45 521,4 грн., що підлягала сплаті до бюджету у строк до 29.04.2017, була сплачена ним своєчасно, а той факт, що перерахування було здійснено на інший казначейський рахунок (для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, коли таке майно є житловим) не є безумовною підставою вважати платника податку таким, що прострочив сплату податкового зобов`язання. Навпаки, у межах розгляду цієї справи позивачем доведено належними та допустимими доказами, що перерахування суми податку здійснювалося ним у встановлений строк, а помилка у казначейському рахунку була допущена технічно.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ЄТС-Київ» підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з платіжного доручення № 4853 від 31.01.2019, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у формі судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина торгова система - Київ» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2018 № 0732451209, винесене ГУ ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина торгова система - Київ» (адреса: 02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, 68, код ЄДРПОУ 32959643) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко