Рішення № 89432266, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 640/1884/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж Продукт-К»доГоловного управління Державної фіскальної служби в м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, представники сторін: позивача - Заруднєв Є.О.;

відповідача - Пінчук Б.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Престиж Продукт-К» (далі - позивач або ТОВ «Престиж Продукт-К») подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДФС в м. Києві), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0095641406.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

12.03.2019 у справі було оголошено перерву до 23.04.2019.

23.04.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.06.2019.

13.06.2019 суд, враховуючи клопотання представників позивача та відповідача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що на підставі контракту з компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» (Туреччина) ним було перераховано зазначеному контрагенту кошти за товар (авансовий платіж). Відповідно до матеріалів перевірки, проведеної контролюючим органом, а саме акта, спірного податкового повідомлення-рішення та розрахунку нарахованої у ньому пені, ТОВ «Престиж Продукт-К» притягнуто до відповідальності за порушення строків розрахунків в іноземній валюті (180-ти календарних днів) на суми у доларах США 57986,35, 45 499,40, 31 456,00, 20 000,00, 6160,08, 15000,00, 22000,00, однак, за твердженням позивача, розрахунки на суми 57986,35, 45 499,40 доларів США ним з вказаним контрагентом взагалі не проводилися, шо на його думку, свідчить про помилковість нарахування пені в цій частині, а щодо решти сум, які в сукупності складають 94 616,08 доларів США ним було укладено договори відступлення права вимоги з трьома іншими контрагентами (нерезидентами), що зумовило припинення перебігу відповідного строку для повернення валюти/товару на територію України за операціями з первинним контрагентом в частині зобов`язань на відповідну суму, але безпідставно не було враховано відповідачем.

Крім того, позивачем подано заяву про доповнення підстав позову, в якій він, окрім наведених доводів, також звертає увагу суду на те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відбулися зміни у валютному законодавстві, а саме Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який установлював 180-денний строк розрахунків в іноземній валюті та на підставі якого позивача притягнуто до відповідальності, втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону України «Про валюту та валютні операції», яким вказаний строк збільшено до 365-ти днів.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та наполягає на тому, що позивачем порушено вимоги статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» через те, що його контрагентом компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» за контрактом від 25.10.2016 № 0001 порушено строки поставки товару на суму 26 530,35 доларів США та не поставлено товар на суму 94 616,08 доларів США, що на момент проведення перевірки позивача у нього існувала відповідна дебіторська заборгованість і він не отримував висновок центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики про продовження термінів розрахунків за вказаним контрактом.

Крім того, у своєму відзиві на позовну заяву, відповідач також зазначає, що позивачем не було подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.07.2018.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій він наполягає на безпідставності та необґрунтованості висновків контролюючого органу та наводить доводи аналогічні тим, що викладені в його позові та в заяві про доповнення підстав позову, наголошуючи на тому, що новий Закону України «Про валюту та валютні операції» пом`якшує відповідальність і, крім іншого, виключає можливість притягнення його до відповідальності, застосованої відповідачем.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ «Престиж Продукт-К» (код ЄДРПОУ 40641216) зареєстровано як юридична особа, перебуває на обліку в ГУ ДФС у м. Києві.

Видом діяльності позивача за КВЕД є 46.36 оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами.

25.10.2016 між позивачем (як покупцем) і компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» (Туреччина) (як постачальником) укладено зовнішньоекономічний контракт № 0001, предметом якого є поставка товару (кондитерських виробів) на територію України.

На підставі зазначеного контракту ТОВ «Престиж Продукт-К» перерахувало компанії «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» авансовий платіж у розмірі 417 111,58 доларів США.

У наступному на суму сплачених вказаному контрагенту 94 616,08 доларів США позивачем було укладено договори відступлення права вимоги за вказаним контрактом з наступними компаніями:

1) з компанією ISTANBUL GIDA DIS TICARET A.S. (Туреччина) договір від 03.04.2018 на суму 43939,97 доларів США;

2) з компанією SIMSEK BISKUVI VE GIDA SANAUI A.S. (Туреччина) договір від 04.04.2018 на суму 36871,00 доларів США;

3) з компанією MARKETSTAR TOPTAN GIDA TIC.LTD.STI (Туреччина) договір від 18.06.2018 на суму 7 853,00 доларів США.

Разом з тим, позивач мав несплачені грошові зобов`язання за договорами поставки з вказаними контрагентами, а саме:

1) ISTANBUL GIDA DIS TICARET A.S. за договором від 01.12.2016. Станом на 03.04.2018 року сума боргу позивача за поставлений товар складала 43939,97 доларів США;

2) SIMSEK BISKUVI VE GIDA SANAUI A.S за договором від 06.03.2017 року. Станом на 04.04.2018 сума боргу позивача за поставлений товар складала 36871,00 доларів США;

3) MARKETSTAR TOPTAN GIDA TIC.LTD.STI за договором від 20.05.2018. Станом на 18.06.2018 сума боргу позивача за поставлений товар складала 7853,00 доларів США.

Таким чином, позивач та зазначені контрагенти мали однорідні зобов`язання, строк яких настав, у зв`язку з чим між ними здійснено взаємозалік зустрічних вимог, про що складено відповідні акти звірки взаєморозрахунків від 03.04.2018, 04.04.2018, 18.06.2018.

У період з 17.09.2018 по 21.09.2018 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Престиж Продукт-К» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортним контрактом від 25.10.2016 № 0001 з компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» (Туреччина), за результатами якої складено акт від 28.09.2018 № 1197/26-15-1406-03/40641216.

У зазначеному акті перевірки відповідачем установлено порушення позивачем:

1) ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме несвоєчасне надходження товару на територію України на суми 26 530,35 доларів США та 94 616,08 доларів США від компанії «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» за контрактом від 25.10.2016 № 0001;

2) п. 1 ст. 9 Декрету КМУ від 19.02.1993 № 15-93, а саме порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, станом на 01.07.2018.

У Додатку 3 до вказаного акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві навело розрахунок пені у сфері ЗЕД, в якому вказало, наявність у позивача наступних заборгованостей за вищевказаним контрактом, на які має бути нарахована пеня:

1) 57 986,35 доларів США (27 днів прострочення), пеня 123 148,05 грн.;

2) 45 499,40 доларів США (1 день прострочення), пеня 3 578,85 грн.;

3) 31 456,00 доларів США (107 днів прострочення), пеня 264 743,49 грн.;

4) 20 000,00 доларів США (125 днів прострочення), пеня 196 416,11 грн.;

5) 6 160,08 доларів США (109 днів прострочення), пеня 52 640,66 грн.;

6) 15 000,00 доларів США (101 день прострочення), пеня 118 567,64 грн.;

7) 22 000,00 доларів США (74 дні прострочення), пеня 128 203,80 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки від 28.09.2018 № 1197/26-15-1406-03/40641216 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0095641406, яким позивачу нараховано пеню в розмірі 887 298,59 грн. за прострочення по операціям за контрактом з компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» від 25.10.2016 № 0001.

У розрахунку до вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем наведено відомості, що є тотожними наведеним у вищезазначеному Додатку 3 до акта перевірки, зокрема зазначено суми 57 986,35 доларів США та 45 499,40 доларів США, які у висновках акта не відображені.

Незгода із зазначеним податковим повідомленням-рішенням від 17.10.2018 № 0095641406 обумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

При цьому, у ст. 1 ПК України також передбачено, що цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У п.п. 41.1, 41.3 ст. 41 ПК України передбачено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.

Статтею 11 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII, який був чинним на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, повноваження, зокрема, щодо здійснення нагляду та контролю за своєчасністю розрахунків в іноземній валюті покладено на податкові органи.

Згідно з п.п. 44.3, 44.4, 44.6, 44.7 ст. 44 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. 44.7. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов`язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що вказують на порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.

Отже, законодавством, чинним на момент проведення відповідачем перевірки позивача та винесення оскаржуваного в цій справі податкового повідомлення-рішення, було регламентовано відповідні повноваження податкових органів щодо здійснення заходів контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог валютного законодавства.

Разом з тим, статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР), який втратив чинність 07.02.2019, було передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону № 185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

07.07.2018 набрав чинності Закону України «Про валюті і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII.

Статтею 16 вказаного Закону передбачено, що він вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності.

07.02.2019 Закон України «Про валюті і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII введено в дію.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством, чинним на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин (вересень-жовтень 2018 року), було передбачено імперативний термін для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями 180 календарних днів, який стосується як перерахування коштів за товар (оплати), так і поставки товару контрагентом-нерезидентом.

Перевіряючи доводи сторін та аналізуючи зібрані у справі докази, суд звертає увагу на те, що висновки акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві, на підставі яких прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, а також доводи відповідача, викладені в його відзиві на позовну заяву, ґрунтуються на тому, що позивачем порушено строки розрахунків в іноземній валюті (поставка товару позивачу його контрагентом за відповідними платежами):

1) компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» не було поставлено позивачу за контрактом від 25.10.2016 № 0001 у межах вказаного 180-денного строку товар на суму сплачених ним коштів у розмірі 94 616,08 доларів США;

2) компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» поставлено позивачу за контрактом від 25.10.2016 № 0001 з порушенням вказаного 180-денного строку товар на суму сплачених ним коштів у розмірі 26 530,35 доларів США.

1. Щодо нарахування відповідачем позивачу пені в порядку Закону № 185/94-ВР за сумою платежу 94 616,08 доларів США суд зазначає наступне.

Як вбачається з обставин, що були встановлені вище, сума 94 616,08 доларів США, складається з платежів за поставки на суми (у доларах США) 31 456,00; 20 000,00; 6 160,08; 15 000,00; 22 000,00, на які позивачу нараховано пеню в порядку ст. 4 Закону № 185/94-ВР за порушення 180-денного строку, визначеного у ст. 2 вказаного Закону.

Разом з тим, відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення не було враховано та не надано жодної оцінки тим обставинам, що дебіторська заборгованість компанії «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» за контрактом від 25.10.2016 № 0001 у сумах 43 939,97 доларів США, 36 871,00 доларів США та 7853,00 доларів США (загальна сума 88 663,97 доларів США) була відступлена позивачем контрагентам ISTANBUL GIDA DIS TICARET A.S., SIMSEK BISKUVI VE GIDA SANAUI A.S та MARKETSTAR TOPTAN GIDA TIC.LTD.STI та використана для погашення наявних у нього однорідних зобов`язань перед вказаними контрагентами за відповідними договорами поставки шляхом їх взаємозаліку.

Водночас, аналізуючи такі обставини, суд звертає увагу на те, що статтею 42 Конституції України регламентовано, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.

Так, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності з-поміж загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України (надалі також - ГК України) визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закон № 959-ХІІ у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності.

Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, що встановлені Законом № 185/94-ВР (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначено пресічний термін виконання зобов`язань за валютними розрахунками.

Водночас, поставка товару в межах зовнішньоекономічних операцій можлива лише за дійсним зобов`язанням, а не за припиненим.

Разом з тим, за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов`язально-правового зв`язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються із положеннями частини 4 статті 6 та частини 1 статті 14 спеціального Закону № 959-ХІІ, якими передбачено, що суб`єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Так, одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, в яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.

При цьому, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньо-економічними операціями законами України не передбачено.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 1340/3649/18 та від 12.02.2020 у справі № 826/13613/17.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з підпунктом 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 ПК України відступлення права вимоги є операцією з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством також не заборонено здійснення відступлення права вимоги за зовнішньоекономічними операціями, що, у свою чергу, припиняє перебіг відповідного пресічного 180-денного строку, регламентованого статтю 2 Закону № 185/94-ВР.

Аналогічні правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 826/11054/15 та від 12.02.2020 у справі № 826/13613/17.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем при нарахуванні позивачу пені за прострочення розрахунків у зовнішньоекономічній валюті на вищевказані суми не було встановлено наявності у нього відповідного права вимоги перед контрагентом компанією «AYGE DIS TIC. GIDA SAN.LTD.STI» за контрактом від 25.10.2016 № 0001, моменту та підстав його припинення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки такі обставини були доведені позивачем до відома контролюючого органу і в наступному були надані відповідні підтверджуючі документи.

При цьому, під час розгляду цієї справи представником відповідача також не було наведено жодних обґрунтованих доводів з цього приводу.

2. Щодо доводів відповідача (висновків акта перевірки) з приводу порушення позивачем розрахунків за сумою платежу 26 530,35 доларів США суд зазначає, що ані розрахунок до акта перевірки (Додаток 3 акта), ані розрахунок пені, нарахованої позивачу у спірному податковому повідомленні-рішенні, не містять жодних відомостей про її нарахування за вказаною сумою поставки товарів (26 530,35 доларів США). Тобто, спірні зобов`язання, визначені позивачу в оскаржуваному ним податковому повідомленні-рішенні, за вказаним фактом правопорушення взагалі не нараховувалися.

Тому, посилання відповідача на ці обставини суд вважає необґрунтованими і такими, що не стосуються предмета даного судового спору.

3. Щодо складових пені, нарахованої ГУ ДФС у м. Києві позивачу у спірному податковому повідомленні-рішенні, за сумами 57 986,35 доларів США та 45 499,40 доларів США, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується ані факт наявності у позивача відповідної дебіторської заборгованості, ані факт прострочення 180-денного терміну розрахунків/поставки за зовнішньоекономічним контрактом у відповідних сумах.

При цьому, акт перевірки також не містить відповідних даних, і відповідач під час розгляду цієї справи, зокрема у своєму відзиві, не навів жодного обґрунтування, взагалі не вказав відповідних порушень позивачем та не пояснив, на підставі чого та яким чином на такі суми позивачу нараховано пеню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0095641406 прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, не виважено та з порушенням принципу належного урядування.

Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Крім того, в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Отже, відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийняття оскаржуваного в цій справі податкового повідомлення-рішення.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.

Разом з тим, приходячи до висновку щодо протиправності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0095641406 та необхідності його скасування, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Водночас, повно та всебічно аналізуючи всі доводи сторін, суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відбулися зміни у валютному законодавстві, а саме Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який установлював 180-денний строк розрахунків в іноземній валюті та на підставі якого позивача притягнуто до відповідальності, втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону України «Про валюту та валютні операції», яким вказаний строк збільшено до 365-ти днів, з огляду на наступне.

Як вбачається з вищевикладених правових норм, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», на підставі якого позивача притягнуто до відповідальності, як на момент проведення відповідачем перевірки (вересень 2018 року), так і на час винесення спірного податкового повідомлення-рішення (жовтень 2018 року), був чинним та втратив чинність лише 07.02.2019, а Закон України «Про валюту та валютні операції», хоча й набув чинності 07.07.2018, але введений в дію лише з 07.02.2019, що прямо передбачено в пункті 1 його Прикінцевих та перехідних положень, з яких, крім іншого, також вбачається застосування, зокрема, у період з 07.07.2018 по 07.02.2019 для врегулювання порядку здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності саме Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Також, аналізуючи всі доводи сторін, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не було подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.07.2018, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення нараховано за іншим складом правопорушення, про що зазначалося вище, а за таке порушення позивачу, як вбачається з матеріалів справи за результатами перевірки нараховано штраф, який ним не оскаржується, тобто не є предметом цього судового спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0095641406 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Отже, позовні вимоги ТОВ «Престиж Продукт-К» підлягають задоволенню.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, з урахуванням викладених судом висновків, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж Продукт-К» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.10.2018 № 0095641406.

3. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж Продукт-К» (адреса: 03164, м. Київ, вул. Малинська, 20, ідентифікаційний код 40641216) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) понесені ТОВ «Престиж Продукт-К» витрати по сплаті судового збору в розмірі 13309,48 грн. (тринадцять тисяч триста дев`ять гривень та 48 копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко