Рішення № 89432257, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 640/6196/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком»доОфісу великих платників податків ДФСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

10.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестком» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків (надалі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2019 №0002111409 форми «Р» Офісу великих платників податків ДФС, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, код платежу 15010100» на суму 10 765,10 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2019 №0002131409 форми «Р» Офісу великих платників податків ДФС, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, код платежу 14070100» на суму 2 153,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до ст. 69 МК України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних угрупувань, зазначених в УКТ ЗЕД; згідно із рекомендаціями Комітету по Гармонізованій системі опису та кодування товарів (ГС) Ради митного співробітництва (Всесвітня Митна Організація) перші чотири правила Основних правил інтерпретації класифікації товарів застосовуються виключно послідовно; Правилом 1 встановлено, що для юридичних цілей класифікація товарів проводиться виходячи з найменувань товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп, при цьому враховуються характеристик товару, які є визначальними для класифікації; відповідно до Правил 3 (а) перевага налається тій товарній позицій, яка більш конкретно описує товар у порівнянні з найменуваннями товарних позицій, що дають більш загальний опис; таким чином, при віднесенні товару до тієї чи іншої позиції слід виходити з більш конкретного опису товару, тобто саме характеристики товару є визначальними для класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД; правильність визначенні позивачем коду за УКТ ЗЕД щодо товару «льодогенератор побутовий для виготовлення льоду з води компресійного типу (наявні компресор, конденсатор та випарник) потужністю 120Вт, продуктивністю 12 кг льоду га добу, торгівельна марка Gorenje IMC 1200B (ICM 1201)» підтверджується контрактом № GOR-UKR9/14 від 01.01.2014, митними деклараціями, інвойсами, деклараціями про походження товару, деклараціями про відповідність тощо; посилання відповідача на необхідність віднесення товару до іншої товарної групи є декларативним, оскільки базується на неофіційній інформації з мережі Інтернет; відповідно до УКТ ЗЕД холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання класифікуються у товарній позиції 8418; згідно із функціональними характеристиками льодогенератору марка Gorenje IMC 1200B (ICM 1201) - це обладнання, яке, працюючи від електромережі, виготовляє лід заморожуванням води; основними частинами льодогенератору є компресор, конденсатор, зріджувач, випарник; отже він жодним чином не може бути віднесений до товарної групи 8509.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

23.04.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6196/19, ухвалено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

13.05.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про митний тариф», п.п «г» п. 5 ч. 8 ст. 257 МК України, п. 187.8 ст. 187, п. 190.1 ст. 190 ПК України; за результатами перевірки оформлено Акт № н71/18/28-10-14-09/ 0031901655 від 13.12.2018; холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання, електричне або інших типів класифікується у товарній позиції 8418 згідно із УКТ ЗЕД; згідно примітки 1 (f) до групи 84 ця група не включає електромеханічні побутові машини товарної позиції 8509; в свою чергу відповідно до примітки 3 (b) до групи 85 УКТ ЗЕД електромеханічні машини, що використовуються, як правило, у побуті максимальною масою до 20 кг класифікуються у товарній позиції 8509; таким чином льодогенератор IMC 1200B (ICM 1201) підлягає класифікації у товарній позиції 8509 за кодом 8509 80 00 00 згідно із УКТ ЗЕД (ставка ввізного мита 10%).

23.05.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що під час проведення перевірки контролюючий орган повинен, в першу чергу, використовувати товаросупровідні документи, керівництво з експлуатації, а також офіційну інформацію від виробника; у відзиві на позовну заяву не надано жодного аналізу обставинами справи, на які посилається позивач, а отже відзив не відповідає вимогам ч. 2 ст. 162 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Офісом великих платників податків було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Інвестком» з питань правильної класифікації згідно із УКТ ЗЕД товарів за товарними підкатегоріями 3924 10 00 00, 7323 93 00 00, 8418 69 00 90, щодо яких проведено митне оформлення у період з 20.01.2017 по 12.09.2018.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Інтерком»:

- Закону України «Про митний тариф», п.п «г» п. 5 ч. 8 ст. 257 МК України щодо невірної класифікації товарів (замість товарної підкатегорії 9611 00 00 00 - ставка ввізного мита 10%, застосовано товарну підкатегорію 3924 10 00 00 - ставка ввізного мита 6%; замість товарних підкатегорій 8205 51 00 00 та 8215 99 10 00 - ставки ввізного мита 10%, застосовано товарну підкатегорію 7323 93 00 00 - ставка ввізного мита 5%, замість товарної підкатегорії 8509 80 00 00 - ставка ввізного мита 10%, застосовано товарну підкатегорію 8418 69 00 90 - ставка ввізного мита 0%), що призвело до заниження податкового зобов`язання з ввізного мита на загальну суму 11 695,11 грн.;

- п. 187.8 ст. 187, п. 190.1 ст. 190 ПК України щодо заниження бази оподаткування податку на додану вартість на суму ввізного мита, у зв`язку з чим було занижено податкове зобов`язання з ПДВ на суму 2 339,04 грн.

За результатами перевірки складено Акт перевірки № н71/18/28-10-14-09/ 0031901655 від 13.12.2018.

Позивач звернувся до фіскального органу із запереченнями на Акт перевірки № н71/18/28-10-14-09/ 0031901655 від 13.12.2018.

За результатами розгляду заперечень фіскальний орган прийняв рішення (вих. № 240/10/28-10-14-09-13 від 03.01.2019), яким розділ 4 «Висновок» Акту перевірки № н71/18/28-10-14-09/ 0031901655 від 13.12.2018 залишив без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі Акта перевірки № № н71/18/28-10-14-09/ 0031901655 від 13.12.2018 відповідачем було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0000111409 від 08.01.2019, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, на суму 3 508,61 грн., з яких: 2 339,04 грн. - за податковим зобов`язанням, та 1 169,57 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0000121409 від 08.01.2019, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на території України суб`єктами господарювання, на суму 17 542,71 грн., з яких: 11 695,11 грн. - за податковим зобов`язанням, та 5 847,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги позивача Державною фіскальною службою України було прийнято рішення (вих. № 12940/6/99-99-11-06-03-25 від 20.03.2019), яким скарга ТОВ «Інвестком» частково задоволена та зменшено суму грошових зобов`язань, визначених ТОВ «Інвестком»; податкові повідомлення-рішення № 0000111409 від 08.01.2019 та № 0000121409 від 08.01.2019 вирішено вважати відкликаними з дня надходження платнику податків нових податкових повідомлень-рішень.

01.04.2019 Офісом великих платників податків ДФС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002111409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на території України суб`єктами господарювання, на суму 15 262,23 грн., з яких: 10 175,46 грн. - за податковим зобов`язанням, та 5 087,77 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

01.04.2019 Офісом великих платників податків ДФС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002131409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, на суму 3 502,69 грн., з яких: 2 035,10 грн. - за податковим зобов`язанням, та 1 017,59 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся із відповідним позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2019 № 0002111409 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, код платежу 15010100» на суму 10 765,10 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2019 № 0002131409 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, код платежу 14070100» на суму 2 153,06 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.1 Митного Кодексу України (далі - МК України) законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пунктів 23, 24, 29 статті 4 МК України:

митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;

митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку;

митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Пунктом 49 статті 4 МК України передбачено, що пропуск товарів через митний кордон України - це надання органом доходів і зборів відповідній особі дозволу на переміщення товарів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення.

Відповідно до ст. 67 МК України українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД (ч. 1 ст. 69 МК України).

Згідно із ч. 2 ст. 69 МК України органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

Указом Президента України від 17.05.2002 № 466/2002 «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів» Україна приєдналась до вказаної системи.

Згідно з пунктом «а» статті 3 Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (дата підписання: 14.06.1983), що є частиною національного законодавства, Договірна Сторона Конвенції зобов`язується, що її митно-статистичні номенклатури будуть знаходиться відповідно до Гармонізованої системи з моменту набуття чинності справжньої Конвенції по відношенню до цієї Сторони. Тим самим вона зобов`язується по відношенню до своєї номенклатури митних тарифів і статистичної номенклатури: використовувати всі товарні позиції і субпозиції Гармонізованої системи, а також цифрові коди, що відносяться до них, без яких-небудь доповнень або змін; застосовувати основні правила класифікації для тлумачення Гармонізованої системи, а також всі примітки до розділів, груп і субпозицій і не змінювати об`єм розділів, груп, товарних позицій і субпозицій Гармонізованої системи; дотримуватись порядку кодування, прийнятий в Гармонізованій системі.

З метою забезпечення єдиного тлумачення і застосування УКТ ЗЕД, наказом Державної фіскальної служби України від 09.06.2015 № 401 затверджено Пояснення до УКТ ЗЕД (надалі - Пояснення № 401), які побудовано на основі пояснень ГС версії 2012 року та розроблені з метою реалізації статті 68 МК України і опубліковані на сайті Державної фіскальної служби України.

В силу положень частин 3-5 ст. 69 МК України товари на вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари.

Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.

Окрім того, відповідно до Порядку роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 650 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 02.07.2017 № 1085/21397 (надалі - Порядок № 650), контроль правильності класифікації товарів - це перевірка правильності опису товару та відповідного йому коду в митній декларації вимогам Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД під час проведення процедур його митного контролю та митного оформлення.

Згідно з вказаним Порядком, декларант або уповноважена ним особа класифікує товари згідно з УКТ ЗЕД при їх декларування відповідно до статті 69 Митного кодексу України, а посадові особи митного поста здійснюють контроль правильності класифікації товарів під час проведення митних формальностей та митному оформленні.

Розділом ІІІ Порядку № 650 встановлено, що декларант або уповноважена ним особа класифікує товари згідно з УКТ ЗЕД при їх декларуванні відповідно до Митного кодексу України.

Посадові особи підрозділу митного оформлення чи митного поста, відділу митних платежів здійснюють контроль правильності класифікації товарів під час проведення митних формальностей при митному оформленні товарів. Обсяг контролю, достатнього для забезпечення додержання правил класифікації товарів при митному оформленні, визначається на основі результатів застосування системи управління ризиками.

Рішення приймається за результатами класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД у разі необхідності зміни задекларованого коду товару згідно з УКТ ЗЕД, у тому числі за результатами спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками у складних випадках митних формальностей.

Згідно із п. 4 Розділу ІІІ Порядку № 650 контроль правильності класифікації товарів здійснюється шляхом перевірки відповідності: опису товару в митній декларації процедурі декларування згідно з вимогами статті 257 Кодексу; відомостей про товар та коду товару згідно з УКТ ЗЕД, заявлених у митній декларації, відомостям про товар (найменування, опис, визначальні характеристики для класифікації товарів тощо), зазначеним у наданих для митного контролю документах, шляхом перевірки дотримання вимог Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, з врахуванням Пояснень до УКТЗЕД, рекомендацій, розроблених центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи відповідно до вимог статті 68 Кодексу; заявленого коду товару відомостям, наведеним у базі даних "Класифікаційні рішення" програми "Інспектор 2006" ЄАІС. При цьому така відповідність поділяється на три категорії: а) ідентичні товари; б) подібні (аналогічні) товари; в) товари, які не підпадають під вимоги підпунктів "а" та "б" абзацу четвертого цього пункту, але мають схожі: характеристики, які є визначальними для класифікації товару; призначення або принцип дії яких є основним для класифікації товару; перевірки відповідності заявленого опису товару та коду товару згідно з УКТ ЗЕД відомостям, наведеним у ПРК, у разі якщо до митного контролю та митного оформлення разом з пакетом документів надається ПРК.

У випадку, передбаченому підпунктом "а" абзацу четвертого цього пункту, класифікація товару згідно з УКТ ЗЕД проводиться без додаткових процедур контролю.

У випадку, передбаченому підпунктом "б" абзацу четвертого цього пункту, перевіряється відповідність характеристик товару критеріям, визначальним для класифікації товару згідно з УКТ ЗЕД за наведеними характеристиками товару в Рішенні.

У випадку, передбаченому підпунктами "б", "в" абзацу четвертого цього пункту, виявлені Рішення на ідентичні або подібні (аналогічні) товари беруться до уваги.

У разі якщо заявлений товар не передбачений підпунктами "а"- "в" абзацу четвертого цього пункту, процедура контролю правильності класифікації товару здійснюється відповідно до цього Порядку.

У разі неможливості однозначно перевірити правильність класифікації товару на підставі задекларованих відомостей відповідно до вимог статті 69 Кодексу декларант або уповноважена ним особа письмово повідомляється про необхідність надання додаткових документів чи відомостей, необхідних для підтвердження задекларованого ним коду товару згідно з УКТ ЗЕД.

При електронному декларуванні посадова особа ВМП або ПМО чи митного поста за допомогою АСМО створює та передає декларанту або уповноваженій ним особі засвідчене електронним цифровим підписом електронне повідомлення про необхідність подання документів, які підтверджують класифікацію товару (п. 5 Розділу ІІІ Порядку № 650).

Відповідно до п.п. 6, 7 Розділу ІІІ Порядку № 650 у разі відмови у наданні декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів чи відомостей посадовою особою митного органу здійснюються митні формальності за наявними документами та відомостями з використанням довідкової інформації. При проведенні цих митних формальностей або підтверджується код товару, або надається відмова в митному оформленні та за наявності достатньої інформації виноситься Рішення.

У разі письмового підтвердження декларантом або уповноваженою ним особою готовності надати додаткові документи чи відомості перевірка правильності класифікації товару згідно з УКТ ЗЕД проводиться після їх надання.

Строк надання додаткових документів чи відомостей не повинен перевищувати 10 календарних днів. Строк проведення митного оформлення визначається з дати надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів чи відомостей і не повинен перевищувати строки, установлені статтею 255 Кодексу.

Строк митного оформлення у разі взяття проб (зразків) товарів визначається з урахуванням вимог статті 255 Кодексу.

Строк прийняття Рішення про класифікацію товару не повинен перевищувати 10 календарних днів. За умови необхідності залучення спеціалізованого митного органу з питань експертного забезпечення або іншої експертної установи (організації) загальний строк прийняття Рішення не повинен перевищувати 30 календарних днів.

До прийняття Рішення декларант або уповноважена ним особа має право звернутися до митного органу із заявою про випуск товарів, які декларуються, за тимчасовою декларацією (п. 8 Розділу ІІІ Порядку № 650).

З аналізу наведеного вбачається, що відсутність рішення про визначення коду товару та випущення товару у вільний обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до коду, заявленого у митній декларації.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД додатку до Закону України «Про Митний тариф України», класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється за такими правилами:

1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:

2. (a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного;

(b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.

3. У разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:

(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;

(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;

(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.

4. Товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.

6. Для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.

Таким чином, класифікація товарів для цілей митного оформлення здійснюється відповідно до УКТ ЗЕД, що є товарною номенклатурою Митного тарифу України і затверджено Законом України «Про Митний тариф України», Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, з урахуванням Пояснень до Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, приміток до розділів і груп та характеристик товарів. Для юридичних цілей класифікація товарів відповідно до УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з текстів товарних позицій і відповідних приміток до розділів груп, тобто відповідно до Основного правила інтерпретації (далі - ОПІ) 1, і, якщо такими текстами не передбачено інше, відповідно до положень ОПІ 2-6 УКТ ЗЕД.

Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Засвідчення органом доходів і зборів прийняття товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів на них до митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відбитків відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Відповідно до статті 255 МК України, митне оформлення завершується протягом чотирьох робочих годин з моменту пред`явлення органу доходів і зборів товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред`явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257, 335 цього Кодексу.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Згідно з підпунктами «г» пункту 5 частини восьмої статті 257 МК України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів:

5) відомості про товари:

г) код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина перша статті 264 МК України).

Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій (частина шоста статті 264 МК України).

Згідно з частиною першою та другою статті 271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В Україні застосовуються такі види мита:

1) ввізне мито;

2) вивізне мито;

3) сезонне мито;

4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.

Відповідно до статті 272 МК України ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.

Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до норм статей 291 та 292 МК України, обов`язок із сплати митних платежів припиняється при виконанні обов`язку із сплати митних платежів, а в свою чергу обов`язок із сплати митних платежів вважається виконаним (митні платежі вважаються сплаченими) у разі здійснення особою, відповідальною за сплату митних платежів, розпорядження про використання коштів авансових платежів при здійсненні митного оформлення товарів - з моменту закінчення митного оформлення.

Позивачем митні платежі за митними деклараціями сплачені у повному обсязі і у встановлений законом строк.

В силу приписів частини третьої статті 318 МК України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 336 МК України встановлено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом, зокрема, у формі проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Статтею 345 МК України визначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Відповідно до статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів.

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Тривалість проведення перевірки визначається у відповідному наказі органу доходів і зборів та не може перевищувати строки, встановлені частиною восьмою статті 346 цього Кодексу для проведення документальних виїзних перевірок. Продовження строку проведення перевірки можливе на строк та з підстав, визначених частиною дев`ятою статті 346 цього Кодексу.

Про продовження строків проведення перевірки орган доходів і зборів інформує підприємство (громадянина) в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті.

Посадові особи органу доходів і зборів під час проведення перевірки не мають права:

1) перевіряти дані, які не є предметом перевірки;

2) вимагати від підприємства, що перевіряється, надання документів або інформації, що не стосуються предмета перевірки;

3) розголошувати відомості про підприємство, що перевіряється, які становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання такими особами службових обов`язків.

Оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 266 МК України декларант зобов`язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковий кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу Х цього Кодексу;

5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.

Перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу органу доходів і зборів здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.

У випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, декларант має право вимагати від органу доходів і зборів випуску товарів, за умови забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу.

У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.

Особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов`язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.

Пунктом 2 статті 293 МК України встановлено, що особою, на яку покладається обов`язок зі сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов`язання визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 № 1372/21684, визначено графи митної декларації, які заповнюються декларантом самостійно. Зокрема графа 33 митної декларації, в якій зазначається код товару згідно з УКТ ЗЕД та графа 47 митної декларації, в якій наводяться відомості про нарахування митних платежів, заповнюється декларантом.

Таким чином, з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення декларант несе юридичну відповідальність за достовірність зазначених у ній відомостей та розміру належних до сплати податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про митний тариф України» митний тариф України є невід`ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 56.2 статті 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 190.1 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39 цього Кодексу.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «Інвестком» (код ЄДРПОУ: 31901655) є юридичною особою; товариство зареєстроване Шевченківською районної у місті Києві державною адміністрацією.

Як учасник зовнішньоекономічної діяльності перебуває на обліку в митних органах з 18.12.2002, облікова картка № 100/2012/0002240, обліковий номер UA10031901655.

У періоді, що перевірявся контролюючим органом, ТОВ «Інвестком» здійснювало види діяльності за КВЕД, які пов`язані зі здійсненням зовнішньоекономічних операцій, а саме:

46.90 - основна неспеціалізована оптова торгівля

46.43 - оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення

46.52 - оптова торгівля електронними й телекомунікаційними устаткуванням, деталями до нього

46.51 - оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням

46.49 - оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

З Акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Інвестком» з питань правильної класифікації згідно із УКТ ЗЕД товарів за товарними підкатегоріями 3924 10 00 00, 7323 93 00 00, 8418 69 00 90, щодо яких проведено митне оформлення у період з 20.01.2017 по 12.09.2018, було встановлено, що товариством здійснено оформлення товарів «Льодогенератор ІМС 1200 В (ІСМ1201)» за кодом 8418 69 00 90 (ставка ввізного мита 0%).

Однак, до товарних позицій 8418 згідно із УКТ ЗЕД включаються холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання, електричне або інших типів; теплові насоси, крім установок кондиціонування повітря товарної позиції 8415. Окрім того, згідно з приміткою 1 (f) до товарної групи 84 УКТ ЗЕД не включаються електромеханічні побутові машини товарної позиції 8509.

До групи 85 відносяться електричні машини, обладнання та їх частини, апаратура для запису або відтворення зображення і звуку, їх частини та приладдя.

Згідно з приміткою 3 Пояснень в товарну позицію включаються лише ті електромеханічні машини, що використовуються, як правило у побуті:

а) натирачів підлоги, подрібнювачі харчових продуктів, міксери, соковижималки для фруктів або овочів різної маси;

b) інші апарати максимальною масою до 20 кг.

Згідно з УКТ ЗЕД до товарної позиції 8509 класифікуються деякі побутові пристрої, в яких умонтований електродвигун, окрім пилососів товарної позиції 8508.

Термін «побутові апарати» у цій товарній позиції означає пристрої, які зазвичай застосовуються в побуті. Ці апарати ідентифікуються відповідно до типу за одним чи декількома параметрами, такими як габарити, тип конструкції, продуктивність, робочий об`єм. Критерієм для цих параметрів є те, що пристрої, зазначені у цій товарній позиції, не повинні експлуатуватися на рівні, що перевищує явно побутові потреби.

Таким чином, для віднесення товару в товарну під категорію 8509 90 80 00 товар повинен відповідати наступним основним критеріям: їх маса повинна складати не більше 20 кг; товар не повинен експлуатуватися на рівні, що перевищує чисто побутові потреби.

За таких обставин, контролюючий орган дійшов висновку, що заявлений ТОВ «Інвестком» до митного оформлення товар «Льодогенератор ІМС 1200 В (ІСМ1201)» повинен відноситися до товарної під категорії 8509 80 00 00 (ставка ввізного мита 10%) відповідно до Гармонізованої системи опису та кодування товарів 2012 року.

Вказаний висновок базується на досліджених у процесі перевірки документах, у тому числі тих, які містять відомості необхідні для класифікації товару «Льодогенератор ІМС 1200 В (ІСМ1201)…» згідно з УКТ ЗЕД, з урахуванням інформації зазначеної у графі 31 митних декларацій та відповідно до вимог Закону України «Про Митний тариф України» а також Пояснень до УКТ ЗЕД (стор. 9-10 Акту перевірки).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до п. (А) «Загальний зміст групи» до р. ХVІ УКТ ЗЕД до групи 84 включаються все обладнання і механічні пристрої та їхні частини, не включені більш конкретно до групи 85.

Згідно п. 2 (а) Примітки до р. ХVІ УКТ ЗЕД частини, що є виробами, включеними до будь-якої товарної позиції групи 84 або 85 (крім товарних позицій 8409, 8431, 8448, 8466, 8473, 8487, 8503, 8522, 8529, 8538 та 8548) у всіх випадках повинні класифікуватися у відповідних для них товарних позиціях.

Відповідно до УКТ ЗЕД холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання, електричне або інших типів; теплові насоси, крім установок для кондиціювання повітря товарної позиції 8415, класифікуються у товарній позиції 8418.

Як вбачається із Пояснень № 401 до товарної позиції 8418, холодильники, та холодильні установки (обладнання) цієї товарної позиції є переважно машинами або складаннями агрегатів, здатними в режимі безперервної роботи підтримувати низьку температуру (біля 0 градусів С і нижче) на активному охолоджувальному елементі за допомогою абсорбції прихованої теплоти випарювання скраплених газів (наприклад, аміак, галогеновані вуглеводні), летких рідин або у випадку деяких суднових холодильників - води.

Згідно із п. (А) Пояснень № 401 до товарної позиції 8418, основними частинами холодильників компресійних є:

- компресор, в який надходить розширений газ з випарника і який подає газ під тиском у конденсатор або зріджувач, де газ охолоджується і перетворюється в рідину; та

- випарник, активний охолоджувальний елемент, який складається з системи труб, в яких конденсований холодоагент (охолоджувач), проходячи крізь розширювальний клапан, швидко випаровуюється і поглинає тепло навколишнього повітря або у випадку великих холодильних установок - тепло розсолу чи розчину хлориду кальцію, що циркулює навколо змійовика випарника.

Відповідно до п. (В) Пояснень № 401 до товарної позиції 8418, до цієї товарної позиції включаються блоки (вузли), що складаються з компресора (з двигуном чи без нього) та конденсатора, змонтованих на єдиній основі, укомплектовані випарником чи ні, або автономні абсорбційні блоки. Ці вузли зазвичай встановлюють у побітові холодильники та інші холодильні шафи. Деякі установки компресійного типу, відомі як «пристрої охолодження рідини», які складаються із зібраних на загальній підставі компресора і теплообмінника, що містить випарник і трубопровід з охолоджувальною рідиною (ці установки можуть містити конденсатор чи ні).

При цьому, із Пояснень № 401 до товарної позиції 8509 слідує, що до товарної позиції цієї групи включаються ті види побутових пристроїв, в які умонтований електродвигун. До цієї товарної групи включаються лише: підлогонатирачі, подрібнювачі харчових продуктів і міксери, соковижималки для фруктів або овочів та інші апарати з максимальною вагою до 20 кг. До цієї товарної групи не включаються: (b) холодильники (товарна позиція 8418).

З Інструкції виробника до виробу «Льодогенератор Gorenie ІМС 1200 В (ІСМ1201)» вбачається, що зазначений льодогенератор складається із: задня стінка, передня панель, резервуар для води, випарник, виштовхувальна пластина, датчик кількості льоду, прозора кришка, кошик для льоду, фільтр, водозливна заглушка, компресор, шнур живлення, панель керування.

Відповідно до функціональних характеристик льодогенератору Gorenie ІМС 1200 В (ІСМ1201), це обладнання, яке, працюючи від електромережі, виготовляє лід заморожуванням води, за рахунок здатності виробу у режимі безперервної роботи підтримувати низьку температуру (біля 0 градусів С і нижче) на активному охолоджувальному елементі, тип холодоагенту R600а.

Основними частинами льодогенератору є компресор, який подає газ під тиском, конденсатор або зріджувач, де газ охолоджується і перетворюється в рідину та випарник, де конденсований холодоагент (охолоджувач), швидко випаровується і поглинає тепло.

Таким чином, із технічних характеристик та функціональних можливостей льодогенератору Gorenie ІМС 1200 В (ІСМ1201) вбачається, що він відноситься до «Іншого холодильного обладнання компресійного типу» в розумінні Пояснень № 401 та жодним чином не може бути віднесений до товарної групи 8509.

Акт перевірки не містить доказів щодо заборони чи унеможливлення практичного використання «Льодогенератор Gorenie ІМС 1200 В (ІСМ1201)» в комерційних або промислових цілях суб`єктами господарювання, а тому доводи контролюючого органу щодо використання вказаного товару, як правило, у побуті, на думку суду, є помилковим.

Окрім того, судом акцентується увага на тому, що акт перевірки ґрунтується на відомостях про товар, які отримано «з мережі інтернет», тобто є неофіційними та не підтвердженими належними доказами та встановити джерело їх походження і достовірність не вбачається за можливе.

За таких обставин, такі дані не можуть бути використано для офіційного тлумачення ознак товару з метою визначення коду УКТ ЗЕД відповідно до Закону України «Про митний тариф України».

Отже, на думку суду, позивачем правомірно віднесено товар «Льодогенератор Gorenie ІМС 1200 В (ІСМ1201)» до товарної позиції 8418 69 00 90.

Судом зауважується на тому, що рішення про визначення коду товару митним органом не приймалось, та митний орган випустив товар у вільний обіг відповідно до коду, заявленого платником податків у митній декларації, підтвердивши його таким чином.

В ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів встановлення факту подання декларантом неповної, недостовірної інформації про товар під час його митного оформлення (що вплинуло на його класифікацію під час пропуску на митну територію України).

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01.10.2015 у справі № К/800/9334/15 дійшов висновку, що дії контролю за правильним визначенням митної вартості та сплатою митних платежів покладено саме на митний орган, а тому у нього після випуску товару у вільний обіг відсутні підстави нараховувати податкові зобов`язання зі сплати мита та податку на додану вартість.

Незважаючи на вказані обставини, контролюючим органом, прийнято рішення про проведення перевірки імпортера товарів.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Частиною п`ятою ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховий Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 818/1341/14 дійшов висновку, що відсутність рішення про визначення коду товару та випущення товару у вільний обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до коду, заявленого у митній декларації.

Суд також дійшов висновку про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів, що ним до початку перевірки було виявлено ознаки, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів та виявлення таких ознак стало підставою для проведення документальної невиїзної перевірки позивача.

Ні Акт перевірки, ні відзив на адміністративний позов, поданий відповідачем, не містять жодних посилань на наявність відповідних підозр та в чому саме вони полягають. Під час здійснення податковим органом перевірки, останнім фактично перевірялися ті самі документи та відомості, які були в наявності під час проведення митного оформлення товару, зворотного матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять відомостей та відповідачем не доведено, що неправильне встановлення кодів товарної номенклатури було здійснено у зв`язку з неповною або недостовірною інформацією, поданою суб`єктом господарювання.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо самостійного визначення коду товару, оскільки жодного експертного дослідження податковим органом не проводилося.

Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, в постановах від 03.04.2018 у справі № 814/1256/17 (№К/9901/841/18), від 20.03.2018 у справі №814/978/17 (№ К/9901/5649/17), від 03.05.2018 у справі № П/811/849/17 (№ К/9901/11284/18), від 07.08.2018 у справі № 808/2133/17 (№ К/9901/36140/18).

З огляду на вище викладене та з урахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що викладені в Акті перевірки № н71/18/28-10-14-09/ 0031901655 від 13.12.2018 висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм Закону України «Про митний тариф України», Митного та Податкового кодексів України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов щодо визнання протиправними та скасування прийнятих на підставі таких висновків податкових повідомлень-рішень від 01.04.2019 №0002111409 на суму 10 765,10 грн. та від 01.04.2019 № 0002131409 форми на суму 2 153,06 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідачем під час розгляду справи жодним чином не було підтверджено правомірність прийнятих ним рішень з посиланням на належні та допустимі докази.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не було покладено в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з приписів ст. 139 КАС України, відповідно до яких, у разі задоволення позову сторони, яка не суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестком» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 01.04.2019 №0002111409 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, код платежу 15010100» на суму 10 765 (десять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 10 коп.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 01.04.2019 № 0002131409 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання, код платежу 14070100» на суму 2 153 (дві тисячі сто п`ятдесят три) грн. 06 коп.

4. Стягнути з Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ: 39440996, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Інвестком» (код ЄДРПОУ: 31901655, адреса: 02192, м. Київ, вул. Дорогожицька, 1), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко