Рішення № 89429085, 15.05.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2020 року Справа № 915/199/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ливарний завод “Столичний”, вул. Татарська, 21-А, м. Київ, 04107 (код ЄДРПОУ 40107642)

адреса для листування: вул. Виборзька, 94, м. Київ, 03680

до відповідача Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”, вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 07856371)

про стягнення коштів в сумі 45 150, 33 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Ливарний завод “Столичний” з позовною заявою про стягнення з відповідача Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” коштів: 36 822, 00 грн. – сума основної заборгованості; інфляційні втрати – 3 534, 91 грн.; 3 % річних – 1 682, 71 грн.; пені – 3 110, 71 грн., а разом 45 150, 33 грн. з ПДВ.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ливарний завод “Столичний” (вх. № 2348/20 від 21.02.2020 року) до відповідача Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” про стягнення коштів в сумі 45 150, 33 грн. залишено без руху.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 2225591 від 23.03.2018 року, а саме: зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі та позивачем нараховано відповідачу інфляцію, 3 % річних та пеню. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 175, 193, 216, 222, 232 ГК України, ст. 525, 526, 692, 712 ЦК України та умовами договору.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

08.04.2020 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4405/20). Докази направлення 07.04.2020 року копії відзиву на адресу позивача долучено до відзиву.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд поновити процесуальний строк для подання відзиву. Оскільки процесуальний строк для подання відзиву відповідачем не пропущено, питання про поновлення строку для подання відзиву судом не розглядалось.

Відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає наступне:

- заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 36 822, 00 грн. відповідає заборгованості, яка рахується за даними бухгалтерського обліку ДП "МБТЗ";

- розрахунок пені, здійснений позивачем, не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки товар поставлено за видатковими накладними від 06.04.2018 року, оплата повинна бути здійсненна до 20.04.2018 року. Період нарахування пені становить з 21.04.2018 року по 21.10.2018 року;

- відповідач заявляє про застосування позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені;

- розрахунок пені за період з 30.05.2019 року по 28.11.2019 року є незрозумілим, безпідставним та задоволенню не підлягає;

- відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95 % від визначеної до стягнення судом суми.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

23.03.2018 року між ДП “Миколаївський бронетанковий завод” (покупець) та ТзОВ Ливарний завод “Столичний” (постачальник) було укладено договір поставки № 2225591 від 23.03.2018 року (арк. 7-10).

Відповідно до п. 9.3 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018 року.

Відповідно до п. 9.5 Договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю припій в асортименті (далі – товар), асортимент, комплектність, кількість та вартість якого зазначається в Специфікаціях, що є додатком до цього договору, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою сторін.

Постачальник зобов`язується поставити товар на умовах поставки DDP – склад покупця, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів “INCOTERMS” у редакції 2010 року, якщо інші умови не визначені в специфікації.

Відповідно до п. 3.2 Договору товар поставляється в наступні строки: 10 календарних днів з моменту підписання сторонами договору, якщо інший строк не визначений сторонами у Специфікації.

Відповідно до п. 3.3 Договору при передачі товару покупцю, постачальник зобов`язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; сертифікат та/або паспорт якості на товар або інший документ, що підтверджує якість товару; податкову накладну в електронному вигляді зареєстровану в ЄДРПН, а також інші документи, визначені сторонами на партію товару.

Відповідно до п. 3.4 Договору у разі ненадання/надання не в повному обсязі покупцю вищевказаних супровідних документів або надання неналежно оформлених супровідних документів, товар вважається непоставленим.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у Специфікаціях і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою товару.

Відповідно до п. 4.3 Договору ціна договору становить сумарну вартість поставленого товару згідно Специфікацій, та або у рахунках протягом періоду дії даного договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата покупцем товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка).

Відповідно до п. 5.2 Договору оплата по даному договором, якщо інше не визначено в Специфікації, здійснюється в розмірі 100% від суми Специфікації протягом 14 календарних днів від дати отримання товару та прийняття ОТК покупця.

Відповідно до п. 5.3 Договору датою оплати товару вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

До договору між сторонами складено, підписано та скріплено печатками сторін Специфікацію № 1 від 27.03.2018 року на загальну суму 36 822, 00 грн. (Додаток № 1 до договору поставки, який є невід`ємною частиною вищевказаного договору) (п. 4 специфікації) (арк. 11).

Відповідно до п. 3 Специфікації № 1 у всьому другому, що не регулюється в даному додатку № 1, сторони керуються положеннями договору № 2225591 від 23.03.2018 року.

Умовами Специфікації сторони не встановлювали інший строк оплати. Відтак, строк оплати за поставлений товар встановлено п. 5.2 договору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору з урахуванням Специфікації позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 176 від 27.03.2018 року на суму 36 822 грн. (арк. 16).

На виконання умов договору з урахуванням Специфікації позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 36 822, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 06.04.2018 року № 155 на суму 33 582, 00 грн. та видатковою накладною від 06.04.2018 року № 158 на суму 3 240, 00 грн. (арк. 12, 14).

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Підставою поставки товару у видаткових накладних зазначено договір № 2225591 від 23.03.2018 року та рахунок на оплату № 176 від 27.03.2018 року.

Товар отримано представником відповідача на підставі доручення № 922 від 27.03.2018 року та № 828 від 28.03.2018 року (арк. 13, 15).

Доказів поставки товару з порушенням умов договору, в тому числі щодо комплектності супровідних документів на товар, суду не подано.

По господарським операціям платником податків складено податкові накладні № 72 від 06.04.2018 року та № 71 від 06.04.2018 року, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується наявними в справі відповідними електронними квитанціями (арк. 19-23).

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2018 року по 13.09.2019 року заборгованість ДП “Миколаївський бронетанковий завод” на користь ТзОВ Ливарний завод “Столичний” становить 36 822, 00 грн. (арк. 24). Акт звіряння взаємних розрахунків підписано та скріплено печатками обох сторін.

17.04.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу № 17/04-4, в якій позивач просив як найшвидше здійснити оплату (арк. 25).

У відповідь на вищевказану вимогу відповідачем направлено на адресу позивача лист № 2235 від 21.05.2018 року, в якому відповідач зазначив, що в ході телефонних переговорів між сторонами досягнуто домовленість щодо відтермінування платежу за загальною сумою 36 822, 00 грн. Оплату гарантував до 20.06.2018 року (арк. 26).

В подальшому 18.10.2019 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1 (вих. № 17/10-19 від 17.10.2019 року), в якій позивач просив відповідача перерахувати суму заборгованості за договором поставки (арк. 27-28). Факт направлення претензії № 1 від 17.10.2019 року підтверджується копією фіскального чеку (арк. 29-30).

Доказів надання відповідачем відповіді на вищевказану претензію суду не подано.

Невиконання відповідачем зобов`язання з оплати за поставлений товар і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

1. Щодо вимоги про стягнення основного боргу.

Як вказано вище, позивачем 06.04.2018 року поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 36 822, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними та дорученнями.

Умовами п. 5.2 Договору (оскільки іншого не передбачено в Специфікації) сторони погодили, що оплата здійснюється в розмірі 100 % від суми специфікації протягом 14 календарних днів від дати отримання товару та прийняття ОТК покупця.

Отже, оплата товару відповідно до положень ст. 253 ЦК України повинна була бути здійснена відповідачем в період з 07.04.2018 року по 20.04.2018 року (включно). З 21.04.2018 року відповідач є таким, що прострочив оплату товару.

Суд також звертає увагу на наступне.

В силу положень ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 10.6 договору усі зміни та доповнення до даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін й скріплені печатками.

Суду не подано доказів внесення змін до договору поставки шляхом підписання уповноваженими представниками сторін додаткових угод. Направлений відповідачем на адресу позивача лист № 2235 від 31.05.2018 року, в якому відповідачем зазначено про досягнення усної домовленості з відтермінування платежу, не змінює встановлених умовами договору (п. 5.2 договору) строків оплати за товар, оскільки зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, граничним строком оплати за поставлений товар є 20.04.2018 року, а з 21.04.2018 року відповідач є таким, що прострочив оплату товару.

Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 36 822, 00 грн., строк оплати якої настав в силу умов п. 5.2 договору (граничний строк для оплати 20.04.2018 року включно), як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 36 822, 00 грн. відповідає заборгованості, яка рахується за даними бухгалтерського обліку ДП "МБТЗ".

Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено вимоги ст. 11, 509, 525, 526, 692 ЦК України та умов договору в частині оплати за поставлений товар.

Позовна вимога в частині стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 36 822, 00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Позивачем нараховано відповідачу 1 682, 71 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 21.04.2018 року по 28.11.2019 року (арк. 32).

Перевіривши розрахунок позивача за допомогою Бази "Законодавство", судом встановлено, що при розрахунку 3 % річних позивачем допущено арифметичні помилки, а саме неправильно визначено кількість днів в періоді нарахування.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних за період з 21.04.2018 року по 28.11.2019 року (587 днів) та встановлено, що 3 % річних, нараховані за вказаний позивачем період, становлять 1 776, 54 грн. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 73). Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу.

Проте, суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення 3 % річних у заявленій до стягнення позивачем сумі 1 682, 71 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Позивачем також нараховано відповідачу 3 534, 91 грн. – індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання. Інфляція нарахована за період з травня 2018 року по жовтень 2019 включно (арк. 32).

Перевіривши нарахування індексу інфляції за період з травня 2018 року по жовтень 2019 року (період визначений позивачем), судом встановлено, що позивачем правильно застосовано індекси інфляції, проте, при визначені сукупного індексу інфляції позивачем застосовано заокруглення, детальний розрахунок наявний в матеріалах справи (арк. 32).

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат. Таким чином, інфляційні втрати становлять 3 518, 68 грн. Детальний розрахунок інфляційних втрат, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 74). Розрахунок розміру інфляційних втрат здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу.

Отже, вимога про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 518, 68 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті інфляційних втрат в розмірі 16, 23 грн. слід відмовити.

3. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).

Позивачем нараховано відповідачу 3 110, 71 грн. - пені за період з 30.05.2019 року по 28.11.2019 року (арк. 33).

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом вище, зобов`язання з оплати коштів за товар мало бути виконано відповідачем відповідно до умов п. 5.2 договору в період з 07.04.2018 року по 20.04.2018 року (включно).

Отже, граничним строком оплати за товар (день, коли зобов`язання мало бути виконано) є 20.04.2018 року. Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, з 21.04.2018 року.

В силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто 21.10.2018 року (ч. 3 ст. 254 ЦК України), оскільки іншого умовами договору не передбачено.

Умовами укладеного між сторонами договору поставки не передбачено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Умовами п. 7.2 договору сторони погодили відстрочку початку нарахування пені (відтермінування в 30 днів).

Отже, позивач має право на нарахування пені, починаючи з 21.05.2018 року (враховуючи передбачене п. 7.2 договору відтермінування в 30 днів) по 21.10.2018 року.

За таких обставин, позивачем безпідставно здійснено нарахування пені за період з 30.05.2019 року по 28.11.2019 року на суму 3 110, 71 грн.

Суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування пені. Оскільки, нарахування пені за період з 30.05.2019 року по 28.11.2019 року є безпідставним та не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 ГК України та умовам п. 5.2, 7.2 договору, судом відмовлено в задоволенні вимоги позивача про стягнення пені, у зв`язку з безпідставністю нарахування пені саме у визначений позивачем період (відсутність порушеного права).

4. Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 4405/20 від 08.04.2020 року) відповідач заявляє про застосування позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені (арк. 68-69). Відповідач зазначає, що для звернення до суду з вимогою про стягнення пені встановлюється позовна давність в один рік. Позивач звернувся до суду 21.02.2020 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).

Враховуючи викладене, в суду відсутні правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки в цій частині позову судом відмовлено, у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача.

У відзиві на позовну заву (вх. № 4405/20 від 08.05.2020 року) відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95 % від визначеної до стягнення судом суми.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені судом відмовлено, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій судом не розглядалось.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 956, 33 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Судовий збір в розмірі 145, 67 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”, вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 07856371) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Ливарний завод “Столичний”, вул. Татарська, 21-А, м. Київ, 04107 (код ЄДРПОУ 40107642); адреса для листування: вул. Виборзька, 94, м. Київ, 03680:

- 36 822, 00 грн. (тридцять шість тисяч вісімсот двадцять дві грн. 00 коп.) - суми основної заборгованості;

- 1 682, 71 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят дві грн. 71 коп.) – 3 % річних;

- 3 518, 68 грн. (три тисячі п`ятсот вісімнадцять грн. 68 коп.) – втрат від інфляції;

- 1 956, 33 грн. (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 33 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням пункту 4 Розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.05.2020 року (з урахуванням перебування судді на навчанні (підвищення кваліфікації) в період з 18.05.2020 по 22.05.2020 включно).

Суддя Е.М. Олейняш