Рішення № 89415890, 14.05.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4786/18

Провадження № 2/202/1274/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Нечепуренко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року позивач в особі представника звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_1 , відповідно до якої просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 серпня 2013 року у розмірі 116 995,37 грн. та сплачений судовий збір по справі у розмірі 1762,00 грн.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані наступним. 15 серпня 2013 року між сторонами у справі було укладено договір № б/н, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Всупереч чинному законодавству та умовам договору, ОСОБА_1 належним чином покладені на неї обов`язки перед банком не виконала, порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованість. Станом на 31 травня 2018 року за відповідачем по укладеному з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитному договору № б/н від 15 серпня 2013 року наявна заборгованість на загальну суму 116 995,37 грн., яка складається з наступного: 7180,83 грн. - заборгованість за кредитом; 109 614,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 200,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією за період з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2015 року. До теперішнього часу сума боргу за договором № б/н від 15 серпня 2013 року відповідачем не погашена. Вищенаведене зумовило позивача звернутись до суду з відповідною позовною заявою.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2018 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.08.2013 року, яка станом на 31.05.2018 року склала 116 795 (сто шістнадцять тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн. 37 (тридцять сім) коп. в тому числі: 7180 грн. 83 коп. - заборгованість за кредитом; 109 614 грн. 54 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом та сплачений судовий збір в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

23 січня 2020 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Мисечко К.О. про перегляд заочного рішення, за наслідками розгляду якої 09 квітня 2020 року ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2018 року по справі № 202/4786/18, провадження №2/202/2030/2018 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09 квітня 2020 року, головуючим суддею у розгляду цивільної справи після скасування заочного рішення суду, визначено суддю Слюсар Л.П.

При новому розгляді справи, представник позивача в судове засідання не з`явився, натомість до матеріалів заяви додано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, натомість надіслала на адресу суду заяву, відповідно до якої просила здійснювати розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 серпня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Згідно Статуту від 11.06.2018 року, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.06.2018 року, найменування банку змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

В своїй анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Із заяви відповідача вбачається, що вона ознайомилась та згодна з Умовами та правилами банківських послуг, Тарифами банку.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором б/н від 15 серпня 2013 року вбачається, що станом на 31 травня 2018 року заборгованість по ньому становить 116 995,37 грн., яка складається з наступного: 7180,83 грн. - заборгованість за кредитом; 109 614,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 200,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією за період з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2015 року.

Виниклі спірні правовідносини між сторонами у справі, регулюються наступними нормами права.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної стави (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В той же час, слід зазначити, що в анкеті-заяві від 15 серпня 2013 року, підписаній сторонами, відсутні відомості про грошову суму кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, відсутні відомості щодо строку дії кредитного договору та не зазначено відповідачем бажаний кредитний ліміт.

Стороною позивача не надано докази про розмір отриманого відповідачем кредитного ліміту, не встановлено і не доведено момент, коли у банка виникли зобов`язання з надання кредитного ліміту відповідно до заяви.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією.

На визначення розміру заборгованості позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилається на розрахунок заборгованості за договором № б/н від 15 серпня 2013 року, який розраховано станом на 31 травня 2018 року, та витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

Однак, матеріали справи не містять підтвердження, що між сторонами у справі дійсно відбулось укладення кредитного договору та саме з цими Витягами з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов ознайомилась відповідач та погодилась з ними, підписуючи Анкету-заяву від 15 серпня 2013 року.

Тож суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про процентну ставку за кредитом, сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому суд вважає, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 серпня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Крім того, роздруківка розрахунку заборгованості належним доказом, саме розрахунку, бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни.

Розрахунок, є головним доказом при вирішенні питання про розмір заборгованості, її види та правильність нарахування заборгованості, представник не має повноважень розраховувати банківську заборгованість відповідача.

Позивач в позовній заяві зазначив, що додав до позову оригінал розрахунку за договором № б/н від 15 серпня 2013 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31 травня 2018 року, однак наданий розрахунок не містить посилань на те, ким він роздрукований, під розрахунками лише зазначено «представник ПриватБанку» і підпис, але чий підпис стоїть під розрахунком, прізвище ім`я по батькові уповноваженої особи, або прізвище та ініціали в розрахунку не зазначено.

Розрахунок здійснюється банком по відповідній програмі в електронному варіанті, тож паперова роздруківка повинна бути посвідчена відповідною особою з зазначенням прізвища відповідальної особи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк» не доведено на підставі належних та допустимих доказів розмір отриманих відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів від банку, тому відсутня процесуальна можливість у суду дослідити та перевірити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість.

На підставі вищезазначеного, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується приписами ч.1 ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному ж випадку, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.61 Конституції України , ст.ст. 509, 526, 549, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст. ст.4, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.П. Слюсар