Рішення № 89409470, 21.04.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3104/18

Провадження № 2/369/1229/20

РІШЕННЯ

Іменем України

21.04.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради та державного акту на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2108га в АДРЕСА_1 . Державний акт нею отриманий ще в 2008 році. За рішенням сільської ради від 24 грудня 2008 року ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площами 0,1184 га та 0,0350га в с.Хотів по вул. Феофанівська. У 2011 році відповідач отримав державний акт на земельну ділянку площею 0,1184га, а в 2015 році він звернувся до суду із позовом про встановлення земельного сервітуту. При розгляді справи її було залучено у якості третьої особи і з того часу їй стало відомо про оскаржувані рішення ради і отриманий відповідачем державний акт. Вказала, що у порушення вимог чинного законодавства сільська рада передала у власність відповідачу земельну ділянку за відсутності до неї проїзду, не враховані містобудівні умови. На даний час при задоволенні позову та встановлення сервітуту її земельна ділянка буде поділена, чим обмежиться її право користування своєї власністю. Тому права позивача є порушеними і підлягає захисту в судовому порядку. У добровільному порядку відповідачі відновлювати її порушені права не бажають.

Просила суд визнати недійним рішення №106/3 від 24 грудня 2018 року Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд площею 0,1184 га в АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області серія ЯЛ №387756 від 11 травня 2011 року, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1184га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.

02 травня 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 . Непогоджуючись з позовом відповідач вказав, що в судовому порядку вже розглядалась справа за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про скасування рішення ради та державного акту щодо його земельної ділянки. У задоволенні позову було відмовлено та вказано позивачам, що він має право звертатись до суду з позовом про встановлення сервітуту. Також судом встановлено, що на час передання земельної ділянки проїзд до неї був передбачений. Хоч позивачка приймала участь у справі як третя особа, але має права посилатись на ті обставини, що були спростовані рішення суду. Будь-яких доказів позивачка суду не подала, тому в задоволенні позову слід відмовити. Також зазначив, що оскаржуване рішення сільської ради було прийнято в 2008 році,а позивачка до суду звернулась лише в 2018 році, тобто з пропуском строку позовної давності, що є також підставою для відмови в задоволенні позову.

03 травня 2018 року до суду надійшов відзив на позов Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Непогоджуючись з позовом відповідач вказав, що при передачі земельної ділянки ОСОБА_3 сільською радою враховані вимоги та передбачено проїзд, що вказано в описі меж земельної ділянки. Не підлягають доказуванню обставини, встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, щодо меж, щодо прав на озернення до суду з позовом про встановлення сервітуту та правомірність прийнятого рішення сільською радою. Вважають, що позивачка не довела позовних вимог, тому в задоволенні позову просили відмовити.

У судовому засіданні 12 лютого 2019 року до участі в справі у якості третіх осіб залучено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

05 червня 2019 року до суду надійшли пояснення по справі ОСОБА_4 . Зазначив, що сформована земельна ділянка відповідача не відповідає за складом та змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату затвердження проекту. А саме не дотримано вимоги ДБН 360-92 Містобудвання. Планування і забудова міських і сільських поселень та ДБН В.2.2-15-2005 Будинки, споруди. Житлові будинки. Основні положення. Також вказав, що земельна ділянка позивача знаходиться в охоронній зоні археологічного заповідника - городище раннього залізного віку у с.Хотів, про що вказано у науковому висновку Інституту археології. Тому просив позов задоволити позов у повному обсязі.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов.

У судове засідання представник відповідача Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені. Причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2108га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222487201:01:022:0052.

Відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1184га по АДРЕСА_1 , кадастровим номер 3222487201:01:022:0104 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №387756 від 11 травня 2011 року. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Зазначена земельна ділянка відведена у власність відповідачу ОСОБА_3 рішенням Хотівської сільської ради №106/6 від 24.12.2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства".

У 2016 року ОСОБА_3 звернувся в Києво-Святошинський районний суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про встановлення земельного сервітуту, в якому посилався на те, що до належної йому на праві власності земельної ділянки площею 0,1184га по АДРЕСА_1 , кадастровий №3222487201:01:022:0104 відсутній проїзд, у зв`язку з чим просив встановити постійний, безстроковий та безоплатний земельний сервітут на право проходу, проїзду на велосипеді і на транспортному засобі до належної йому земельної ділянки через земельні ділянки відповідачів.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 також посилалась на порушення її прав зверненням ОСОБА_3 до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту. Разом з тим, саме по собі звернення ОСОБА_3 в суд із позовом до ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту не свідчить про порушення, невизнання або оспорювання прав та інтересів позивача, оскільки провадження у справі ще не закінчено. Крім того, відповідно до глави 32 Цивільного кодексу України сервітут є правом користування чужим майном, який встановлюється у випадках та в порядку, передбаченому законом, тому земельний сервітут не є порушенням прав чи інтересів власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ст. 152 ЗК України землевласник або землекористувач може вимагати усунення яких-небудь порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванні заподіяного збитку.

За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Також судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради те державного акту на земельну ділянку.

При розгляді даної справи судом було встановлено, що посилання позивачів на те, що при відведенні ОСОБА_3 земельної ділянки рішенням Хотівської сільської ради №106/3 від 24.12.2008 року до неї не був передбачений проїзд спростовується описом меж державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 від 11 травня 2011 року, відповідно до якого станом на день видачі державного акту земельна ділянка відповідача з трьох сторін межувала з землями загального користування Хотівської сільської ради (від А до Б; від Б до В; від Г до Д та від Е до Є ).

У листі Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 29.02.2016 року №02-1-09/449 зазначається, що при відведенні ОСОБА_3 земельної ділянки для містобудівних потреб за відсутності до неї проїзду не враховано положення містобудівної документації та не виконано одне з основних призначень землеустрою. Однак цей лист Держсільгоспінспекції у Київській області судом оцінюється критично, оскільки в ньому зазначається про те, що висновки, викладені у листі, зроблені за результатами дослідження наданої адвокатом Пашковським Д.В. копії розробленого ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 , в той час як в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5. ОСОБА_1 не зміг пояснити суду копія якого саме проекту відведення земельної ділянки надавалася на дослідження Держсільгоспінспекції у Київській області та яким чином цей документ отримав адвокат Пашковський Д.В.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При розгляді справи позивач заперечував правомірність вцілому набуття відповідачем права власності на земельну ділянку через порушення містобудівних умов, інших вимог чинного законодавства. На підтвердження даних доводів надала суду висновок експерта КНДІСЕ за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою №8293/18-41 від 10 травня 2018 року. Даний висновок суд оцінює критично, оскільки він зроблений на замовлення того ж представника ОСОБА_9 , яким надано копію проекту землеустрою відповідача на 28 арк., відсутня копія документів у поданому висновку, тому суд позбавлений можливості дослідити повноту та правильність поданих експерту документів, враховуючи, що при розгляді іншої справи представник не вказав де саме ним було отримано такий проект. При дослідженні експерт використав відомості з публічної кадастрової карти, але вказав станом на яку саме дату.

Посилання третьої особи на висновки інституту археології суд до уваги не бере, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимоги, а такі обґрунтування позову відсутні в позовній заяві та третя особа самостійні вимоги на предмет позову не пред`явила.

Також слід зазначити що, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року суд акцентував увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Stretch v. United Kingdom» («Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії»), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючі визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

У вказаному рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при вирішенні питання про передачу майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Зважаючи на викладене, здійснюючи публічно-правові функції в сфері надання земельної ділянки у власність відповідно до положень Земельного кодексу України, сільська рада діяла як суб`єкт владних повноважень і повинна була приймати рішення в межах чинного на час законодавства. Тому ОСОБА_3 мав обґрунтовані очікування щодо дотримання суб`єктом владних повноважень при прийнятті ним рішення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, тобто, розраховував на те, що суб`єкт владних повноважень діятиме на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

Крім того, позивач не вказав яким чином недоліків в проекті землеустрою, вказані у висновку, впливають на її права саме при передачі земельної ділянки у власність. Суд враховує, що на час прийняття спірного рішення ОСОБА_2 не межувала з земельною ділянкою відповідача, проїзд існував та відповідач ним користувався, поки не змінились власники прилеглих земельних ділянок. Посилання щодо можливого встановлення сервітут через зміну обставин після видачі державного акту суд до уваги не бере, оскільки порушення прав позивача має відбутись саме на час прийняття оскаржуваного рішення.

Ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ст. 152 ЗК України землевласник або землекористувач може вимагати усунення яких-небудь порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванні заподіяного збитку.

За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Викладені висновки кореспондуються із нормами процесуального законодавства України. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у правовідносинах.

У даному випадку, позивачем крім загальних посилань, не надано жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст.80 ЦПК України, порушення особистих прав у спірних правовідносинах, як і не наведено обґрунтованих мотивів, яким чином оскаржуване рішення відповідача породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки ОСОБА_2 у даних правовідносинах.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах своєї компетенції при прийнятті оскаржуваного рішення та видачі державного акту, тому у задоволенні позову суд відмовляє.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У позові задоволенні позову ОСОБА_2 до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради та державного акту на земельну ділянку - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 30 квітня 2020 року.

Суддя