Рішення № 89406892, 12.03.2020, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6213/19

Категорія 67

2/295/570/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Перекупка І.Г.,

при секретарі Поліщук К.Г.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

за участю відповідача ОСОБА_2 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Богунського районного суду м. Житомира справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

До Богунського районного суду м. Житомира звернувся ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обгрунтування позовних вмог вказав що, з відповідачкою по справі перебував у зареєстрованому шлюбі з 25.05.1985 р. по 08.04.2015 р. Під час перебування у шлюбі він з ОСОБА_2 шляхом договору купівлі-продажу придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ринкова вартість квартири, на 23.04.2019 р. складала 67 500 грн. На час направлення позову до суду він у квартирі не проживає і просить поділити майно, шо є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за кожним, залишивши її у спільній частковій власності.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог.

В судовому засіданні відповідачка та її представник заперечували проти задоволення позовних вимог, окрім того просили застосувати строки позовної давності.

Свідок Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що ОСОБА_4 доводиться їй рідним братом. Квартира, в якій брат проживав зі своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 ., була придбана за гроші, які брат позичав у хрещеної. Скільки позичав, вона не знає. Брат захворів у 2013 році. Приблизно у 2015 р. брат став усвідомлювати свої дії. (а. с. 76-77)

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що ОСОБА_2 знає з дитинства, так як його сімья дружила з батьками ОСОБА_2 Мати ОСОБА_2 , ОСОБА_16 продала свою квартиру по АДРЕСА_3 а гроші передала доньці, ОСОБА_2 . Яку суму, вона не знає. (а. с. 77).

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що квартиру по АДРЕСА_3 та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно продали і зразу купили приблизно у 1996 році. ОСОБА_10 вона у квартирі № 54 вона не бачила, його речей в квартирі не було так як він постійно проживав у родичів в с. Перлівка. (а. с. 78).

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що ОСОБА_2 знає з часів навчання у технікумі, все життя підтримують дружні стосунки. Квартиру по АДРЕСА_3 батьки ОСОБА_2 продали і зразу купили квартиру за адресою АДРЕСА_1 приблизно у 1996 році. Чоловіка ОСОБА_2 , ОСОБА_10 вона бачила всього декілька разів. (а. с. 78).

Вислухавши осіб, які брали участь у судовому засіданні, покази свідків, дослідивши матеріали цивільної справи з урахуванням меж заявлених позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

Відносно надання суду будь-яких інших доказів сторони наголошували на тому, що надали до справи всі наявні в них докази .

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. ст. 57, 58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За положеннями ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08.04.2015 р. шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25.05.1985 р. розірвано. (а. с. 2, 43)

Згідно паспорта громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований у с. Перлівка з 10.03.1998 р. та з 18.12.2014 р. являється інвалідом І групи по загальному захворюванню безстроково. (а. с. 3-4).

Зі змісту Свідоцтва про народження ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками дитини вказані ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . (а. с. 42).

Згідно договору купівлі-продажу від 02 лютого 1996 р. ОСОБА_16 , ОСОБА_17 продали а ОСОБА_18 купив квартиру АДРЕСА_5 за 25 000 000 (двадцять п`ять мільйонів) карбованців. Квартира складається з двох кімнат, загальна площа, в тому числі жила 30,0 кв. м. (а. с. 44-45).

Згідно договору купівлі-продажу від 03 лютого 1996 р. ОСОБА_19 продав а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 за 128 193 000 (сто двадцять вісім мільйонів сто дев`яносто три тисячі) карбованців. Квартира складається з двох кімнат, загальною площею 50,5 кв. м., в тому числі жилою 33,2 кв. м. (а. с. 46)

Зі змісту довідки Житлово-будівельного кооперативу «Полісся» № 524 від 09.08.2019 р. ОСОБА_2 зареєстровна у квартирі АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: донька ОСОБА_20 та онук ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 у квартирі ніколи не був зареєстрований. (а. с. 47).

Зі змісту п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства

при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,

визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» свідчить, що «…вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

На час направлення позову до суду, під час слухання справи у суді жодна зі сторін не внесли на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, не заявляли клопотання щодо визначення вартості спірного майна.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі починаючи з 25 травня 1985 р. Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 р. шлюб між сторонами був розірваний. Починаючи з 1987 р. позивач став зловживати спиртними напоями, на підстав чого відносини у сім`ї були зіпсовані, подружжя почало часто сваритись. З метою спокійного проживання доньки та виховання онуки, матір відповідача, ОСОБА_16 02 лютого 1996 р. продала свою двокімнатну квартиру № АДРЕСА_5 , а отримані кошти подарувала доньці, ОСОБА_2 для придбання нею окремого житла. Наступного дня, 03 лютого 1996 р. відповідач придбала спірне майно. Суд звертає увагу, що оскільки сторони на той момент проживали окремо, не вели спільного господарства, інформація про перебування відповідача у шлюбі ніде в договорі не значиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодекс про шлюб та сім`ю (далі КпШС України, чинного на момент укладання договору купівлі-продажу спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий введенням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них (роздільним майном)

Як зазначив Верховний Суд у постанові № 578/168/16-ц від 30 травня 2018 року презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Отже, з огляду на те, що кошти, за які було придбано спірне майно були отримані відповідачем в дар від матері, суд вважає, що спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Факт дарування коштів, окрім іншого, підтверджується тим, що спірне майно було набуте у власність відповідачем на наступний день після продажу її матір`ю своєї квартири.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 29 КпШС України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 цього Кодексу у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Аналогічні за змістом положення містяться у статті 72 СК України.

Питання поділу спільного сумісного майна подружжя виникло під час дії Сімейного Кодексу України, тому при його вирішенні застосуванню підлягають норми СК України (пункт 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, відповідно до якого цей Кодекс набуває чинності з 01 січня 2004 р., й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності).

Частиною 1 ст. 57 СК України визначено, що майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

У постанові № 161/3025/17-ц від 10.04.2019 р. Верховний Суд зазначив, що визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Позиція Верховного Суду з приводу статусу особистої приватної власності одного з подружжя висловлена у постанові № 641/5115/16-ц від 26 червня 2019 р., вказано, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Аналізуючи вище наведене, суд звертає увагу на наступні факти, що свідчать про те, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідача а саме майно придбане за кошти, отримані в дар від матері відповідача за продаж її квартири; придбання майна за подаровані кошти підтверджується малим проміжком часу між дарування коштів і придбанням спірного майна (майно набуте на наступний день після продажу материної квартири); на момент придбання спірного майна сторони фактично не перебували у шлюбних відносинах, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не проживали разом; з огляду на те, що позивач навіть не намагався зареєструвати своє місце проживання у спірній квартирі, останній не міг не усвідомлювати правовий статус майна як особистої приватної власності відповідача; позивач останні 23 роки проживає у с. Перлявці Житомирського району Житомирської області у будинку своєї матері, має там зареєстроване місце проживання, що підтверджує відсутність фактичних шлюбних відносин між сторонами починаючи з 1987 р.; відсутність вимог про поділ іншого майна: предметів побуту, техніки, авто свідчить про те, що сторони не проживали однією сім`єю впродовж тривалого часу до моменту припинення їх шлюбу.

Суд не може не брати до уваги заяву відповідачки щодо застосування строку позовної давності від 09.08.2019 р.

Згідно диспозиції ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Так, судом встановлено та сторонами не заперечувалися факти того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі починаючи з 25.05.1985 р. Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 року шлюб між сторонами був розірваний. У період перебування у шлюбі ОСОБА_2 , за кошти подаровані матір`ю, ОСОБА_16 , від продажу її квартири, було придбано нерухоме майно а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст. 257 ЦК України). Згідно норм ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. При цьому відповідно до ч. І ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до норм ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові № 466/9338/16-ц від 26 квітня 2018 р. Верховний Суд висловив позицію щодо початку перебігу строку позовної давності у справах про поділ майна подружжя, відповідно до якої вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Отже, з огляду на те, що шлюб між сторонами припинений 08.04.2015 р., а позивач звернувся до суду з позовною заявою 23.04.2019 р., тобто через 4 роки після припинення шлюбу з відповідачем, судом, враховуючи покази сторін, свідків, шляхом дослідження доказів, встановлено, коли позивачу стало відомо про порушення його майнового права.

Так, рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 р. причинами розлучення сторін, зазначено стійкий розлад сімейних стосунків та окреме ведення господарства.

Судом встановлено, що позивач не проживає разом з відповідачем однією сім`єю з 1987 р. Вказане підтверджено показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 а також позначкою у паспорті позивача щодо місця реєстрації і проживання у с. Перлявка Житомирського району Житомирської області.

В судовому засіданні також було встановлено, що складність сімейних відносин сторін була викликана відсутність поваги один до одного та зловживання позивачем спиртними напоями, внаслідок чого відповідач заборонила позивачу проживати, гостювати та яким-небудь чином перебувати у спірній квартирі починаючи з моменту придбання відповідачем за кошти отриманні в дар від матері. Тобто, про порушення свого майнового права позивачу стало відомо ще до моменту припинення їх шлюбу з відповідачем. Таким чином суд погоджується з позицією позивачки, що строк позовної давності у справі про поділ майна подружжя слід обраховувати саме з дня припинення шлюбу між сторонами а саме з 08 квітня 2015 р.

Суд критично відноситься до заяви представника позивача в частині, що ОСОБА_4 не знав про факт розлучення з ОСОБА_2 посилаючись на пояснення сторін, свідків та надані докази.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32). наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами № 22083/93. 22095/93 у справі «Стаббінгс та проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»)

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем ОСОБА_4 пропущені строки звернення до суду з вимогою до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна між подружжям, виходячи із тих обставин, що шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано 08 квітня 2015 р., про порушення свого майнового права позивачу було відомо ще до моменту розірвання шлюбу, а саме з моменту припинення шлюбу між сторонами починається перебіг позовної давності. Отже, суд вважає, що строк позовної давності щодо звернення до суду з вимогою про поділ майна подружжя сплив 07 квітня 2018 р. (а. с. 36-37, 66).

На підставі викладеного, в межах заявлених сторонами вимог, з урахуванням принципів справедливості, законності, змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, керуючись ст. 61 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 2-5,10-3 18, 23, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюєтьс - з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Богунського районного

суду м. Житомира І.Г. Перекупка