Рішення № 89403116, 12.05.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 травня 2020 року м. Ужгород№ 2а-419/10/0770 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання - Міци О.-Д.В.

учасники справи:

позивач: Головне управління ДФС у Закарпатській області - представник - не з`явився;

відповідач: Приватне підприємство "Весна" - представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Закарпатській області до Приватного підприємства "Весна" про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Ужгородська міжрайонна Державна податкова інспекція у Закарпатській області звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" та Приватного підприємства "Весна" стягнення коштів у загальній сумі 12 197 644, 80 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року (Т.1 а.с.а.с. 195-200), яку ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року залишено без змін (Т.1 а.с.а.с. 244-251), у задоволенні позову було відмовлено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної Державної податкової інспекції у Закарпатській області задоволено, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Т. 2 а.с.а.с. 51-54).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, закрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою Ужгородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" та Приватного підприємства "Весна" про стягнення коштів у загальній сумі 12 197 644, 80 грн. в частині позовних вимог, які стосуються стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" у сумі 6098822,40 грн. (Т. 2 а.с.а.с. 123, 124).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, у задоволенні позову Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до Приватного підприємства "Весна" було відмовлено повністю (Т. 2 а.с.а.с. 126-132).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року апеляційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі № 2а-419/10/0770 без змін (Т. 2 а.с.а.с. 171-174).

За наслідками касаційного оскарження, постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області (Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів) задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року скасовано. Справу № 2а-419/10/0770 направлено на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду (Т. 2 а.с.а.с. 213-224).

Оскільки, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року було закрито провадження в даній адміністративній справі в частині позовних вимог, які стосуються стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" у сумі 6098822,40 грн. (Т. 2 а.с.а.с. 123, 124), вказану ухвалу суду не було оскаржено, а відтак є такою, що набрала законної сили, то у зв`язку з цим суд розглядає справу лише щодо позовних вимог, які стосуються стягнення грошових коштів з Приватного підприємства "Весна" у сумі 6098822,40 грн.

08 січня 2020 року вказана справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Гаврилко С.Є..

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року було прийнято до провадження дану адміністративну справу.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року було закрито підготовче провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції невиїзної документальної перевірки ПП "Весна" встановлено факт укладення угод без мети настання реальних наслідків з метою заниження об`єкта оподаткування, несплати податків, у зв`язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини Державного бюджету України. Так, зокрема, встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, а також первинних документів, що засвідчують право власності на придбаний товар. Тому вважає, що ПП "Весна" здійснювало діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов`язань, не звітують до податкових органів та здійснюють свої операції через таких же посередників. Фактично, у періоді, що перевірявся, ПП "Весна" фінансово-господарською діяльністю не займалося, а тільки діяльністю, спрямованою на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди. У зв`язку з наведеним відповідачем порушено положення статті 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. З огляду на що вважає, що укладені договори є нікчемними, а отже в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча судом вживалися заходи щодо виклику учасників справи, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.

12 травня 2020 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача, відповідно до якого останній просив відкласти судове засідання призначене на 12 травня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 (Т. 3 а.с.а.с. 15).

Крім того, відповідно до заяви Голови Ради Суддів України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11 березня 2020 року на офіційному веб-сайті Ради суддів України (http://rsu.gov.ua), розміщено звернення до громадян щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання.

Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, враховуючи наявність достатньої кількості доказів у справі, а також скорочені строки розгляду вказаної справи, наявність правової позиції учасників справи щодо спірних правовідносин судом вирішено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити та проводити розгляд справи у відсутності учасників справи. Відповідна ухвала зафіксована у протоколі судового засідання.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази (заслухавши представників сторін), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 10 жовтня 2008 року "Про призначення невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства "Весна" по кримінальній справі № 69-59, порушеній відносно директора Приватного підприємства "Весна" (далі - ПП "Весна") Потебенько А.С. за статтею 212 частиною 3 та статтею 366 частиною 2 Кримінального кодексу України", наказу Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19 січня 2009 року № 22 посадовими особами Державної податкової адміністрації у Закарпатській області проведена невиїзна документальна перевірка ПП "Весна" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30 жовтня 2007 року по 31 серпня 2008 року, про що складено акт перевірки № 6/23-50/20459893 від 18 лютого 2009 року (Т.1 а.с.а.с.18 -78).

Відповідно до висновків акту перевірки, такою встановлено, в тому числі, порушення ПП "Весна" статті 203 частини 1, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (стаття 203 пункт 5 Цивільного кодексу України), в тому числі, по правочинах, здійснених ПП "Весна" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" (далі - ТОВ "Дайлінг") на поставку нафтопродуктів.

В процесі проведення планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" за період з 14 вересня 2006 року по 31 березня 2008 року встановлено, що відповідно до документу укладеного в м. Дніпропетровськ, що має назву договір № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року (Т. 1 а.с.а.с. 127-130). Приватне підприємство "Весна" (Постачальник) на підставі видаткових, податкових накладних та специфікацій відвантажено товариству з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" (Покупець) товарну продукцію (бензин марки А-92 та А-95), а саме: видаткова накладна № РН-0000255 від 28 січня 2008 року (Т. 1 а.с. 132), податкова накладна № 254 від 28 січня 2008 року (Т. 1 а.с. 133), специфікація № 1 до даного договору на постачання товару (бензин А-92) в кількості 512 тон на загальну суму 3096576 грн (в тому числі ПДВ - 516096 грн) (Т. 1 а.с. 131), специфікація № 2 до даного договору на постачання товару (бензин А-95) в кількості 461,600 тон на загальну суму 2501872 грн (в тому числі ПДВ - 3002246,40 грн) (Т. 1 а.с. 134), видаткова накладна № РН-0000000615 від 25 лютого 2008 року (Т. 1 а.с. 135), податкова накладна № 559 від 25 лютого 2008 року (Т. 1 а.с. 136).

Разом з тим, доручення на отримання товару та товарно-транспортні накладні відсутні, документи, які б засвідчували придбання ПП "Весна" реалізованих нафтопродуктів не представлено.

У зв`язку з встановленням за фактом проведеної перевірки укладення між ПП "Весна" та ТОВ "Дайлінг" правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

"Правочином" в розумінні норм статті 202 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ЦК України) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статті 203 частини 1 ЦК України, яка регламентує загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Окрім того, необхідною умовою чинності правочину згідно із частиною 5 зазначеної статті є те, що такий має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, стаття 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої такий є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Норми статті 215 ЦК України регламентують недійсність правочину. Так, зокрема, частина 1 зазначеної статті передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із статтею 215 частиною 2 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до положень статті 216 частин 1 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Поряд з цим, статті 228 ЦК України регламентовані правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, відповідно до яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначене кореспондується також з положеннями статті 207 частини 1 Господарського кодексу України № 436-IV від 16 січня 2003 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ГК України), відповідно до яких господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Нормами статті 208 ГК України передбачені наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним. Так, зокрема, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, до 1 січня 2011 року правочин, вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, як такий, що суперечить моральним засадам суспільства, згідно із статтею 203 частиною 1 та із статтею 215 частиною 2 ЦК України був нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв`язку з чим визнання такого правочину недійсним судом законом не вимагалось.

Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого недійсним.

Разом з тим, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок та, як наслідок - застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає необхідність наявності умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Наявність умислу у сторін правочину означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність такого, суперечність його мети інтересам держави та суспільства, та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов`язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: 1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування або отриманні інших безпідставних преференцій з боку держави; 2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; 3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування або отриманні інших безпідставних преференцій з боку держави.

Відсутність хоча б однієї з таких умов, не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та, відповідно, застосовувати передбачені законом санкції.

Тому при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, суд повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру суб`єкта господарювання при здійсненні господарських зобов`язань.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладені між ПП "Весна" та ТОВ "Дайлінг" договір поставки нафтопродуктів № В/08/01-4 від 25 січня 2008 року є нікчемним, оскільки укладений без мети настання реальних наслідків, враховуючи відсутність в сторін необхідних умови для здійснення господарських операцій (виробничих активів, персоналу, складських приміщень, транспортних засобів тощо), перевізних документів, а спрямовані виключно на заниження об`єкта оподаткування та надання податкової вигоди для третіх осіб. При цьому розкриваючи суть суперечності вказаних правочинів інтересам держави і суспільства, як необхідної умови визнання таких нікчемними, контролюючий орган стверджує, що вона полягає у отриманні ПП "Весна" вигоди внаслідок виконання господарського зобов`язання з ТОВ "Дайлінг" шляхом безпідставного включення відповідних сум до податкового кредиту та валових витрат.

Надаючи правову оцінку таким доводами можливості та обґрунтованості застосування до відповідача конфіскаційних санкцій, передбачених нормами статті 208 ГК України, з мотивів, зазначених позивачем, суд виходить з наступного.

25 січня 2008 року ПП "Весна" (постачальник) і ТОВ "Дайлінг" (покупець) уклали договір поставки нафтопродуктів № В-08/01-4, відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався поставити і передати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму в строки, обумовлені договором (Т. 1 а.с.а.с. 127-130).

Відповідно до пункту 3.1 договору передбачено, що умови поставки у відповідності з вимогам Міжнародних правил відносно тлумачення "Інкотермс" (2000 року) - EXW склад ВАТ "Днепронефтепродукт".

Приватне підприємство "Весна" (Постачальник) на підставі специфікацій відвантажено товариству з обмеженою відповідальністю "Дайлінг" (Покупець) товарну продукцію (бензин марки А-92 та А-95), а саме: специфікація № 1 до даного договору на постачання товару (бензин А-92) в кількості 512 тон на загальну суму 3096576 грн (в тому числі ПДВ - 516096 грн) (Т. 1 а.с. 131), специфікація № 2 до даного договору на постачання товару (бензин А-95) в кількості 461,600 тон на загальну суму 2501872 грн (в тому числі ПДВ - 3002246,40 грн) (Т. 1 а.с. 134).

На виконання умов даних договорів були складені: видаткова накладна № РН-0000255 від 28 січня 2008 року (Т. 1 а.с. 132), податкова накладна № 254 від 28 січня 2008 року (Т. 1 а.с. 133), видаткова накладна № РН-0000000615 від 25 лютого 2008 року (Т. 1 а.с. 135), податкова накладна № 559 від 25 лютого 2008 року (Т. 1 а.с. 136).

В якості оплати за товар ТОВ "Дайлінг" перерахувало на банківські рахунки ПП "Весна" 6098822,40 грн., вказана обставина встановлена під час здійснення податкової перевірки та не заперечується позивачем (Т. 1 а.с. 137).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16 липня 1999 року (далі - Закон України № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто реальне (фактичне) вчинення господарських операцій з придбання товарів призводить до безпосереднього руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, та повинне відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що обов`язково має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Первинний документ, в розумінні норм Закону, є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону України № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, провівши правовий аналіз вищезазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою чинності правочину та як наслідок господарської операції за таким є реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, зокрема, рух активів та зміна зобов`язань у сторін.

Разом з тим, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).

До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18 грудня 2019 року в даній адміністративній справі при розгляді касаційної скарги Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року (Т. 2 а.с.а.с. 213-224).

При цьому, направляючи дану адміністративну справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на необхідність дослідити реальність господарських правовідносин в межах договорів, щодо яких контролюючим органом заявлено вимогу про застосування наслідків визнання господарського зобов`язання недійсним.

Досліджуючи реальність здійснених між ПП "Весна" та ТОВ "Дайлінг" на підставі договору поставки нафтопродуктів № В-08/01-4 від 25 січня 2008 року операцій, суд встановив, що такі оформлені наступними первинними документами: договорами, видатковими та податковими накладними.

Будь-яких інших документів, що б засвідчували рух активів від постачальника до покупця за укладеними договорами ні під час перевірки, ані суду надано не було.

Окрім того, ПП "Весна" не являлось виробником товарів, що були предметами укладених з ТОВ "Дайлінг" договорів поставки. Проте жодних первинних документів на підтвердження факту придбання нафтопродуків від контрагентів ПП "Весна" для перевірки пред`явлено не було. Більше того, за даними проведеної податкової перевірки, контролюючим органом встановлено відсутність в ПП "Весна" необхідних умов для здійснення вказаних в правочинах операцій в силу відсутності персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, суд вважає, що хоча правовідносини щодо реалізації товарів, передбачених договором № В-08/01-4, між ПП "Весна" та ТОВ "Дайлінг" й оформлені первинними документами, разом з тим такі в сукупності з іншими обставинами не можуть бути свідченням їх реальності.

Стосовно умислу директора ПП "Весна", як необхідної умови застосування конфіскаційних санкцій, передбачених статтею 208 ГК України, суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові в постанові від 18 грудня 2019 року в даній адміністративній справі при розгляді касаційної скарги Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року, вказав на необхідність встановлення факту наявності умислу сторін на вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, саме судом, що розглядає справу щодо стягнення отриманого за таким зобов`язанням, шляхом дослідження в сукупності реальності правових наслідків за господарськими операціями в межах укладених спірних правочинів разом з іншими фактичними обставинами справи.

В ході розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що укладення між ПП "Весна" та ТОВ "Дайлінг" договору № В-08/01-4, який не був спрямований на настання реальних правових наслідків, з метою побудови схеми мінімізації податків свідчить про наявність у сторін намірів, що суперечать інтересам держави та суспільства. Зокрема, такі скористалися вигодами шляхом безпідставного включення відповідних сум до податкового кредиту та валових витрат, що вказує на спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави.

Разом з тим, оскільки санкції, передбачені статтею 208 частиною 1 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню статті 238 частини 1 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Так, статтею 250 частиною 1 ГК України (в редакції, чинній на час подання позову) встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції у вигляді стягнення коштів в дохід держави на підставі статті 208 ГК України можливо протягом одного року з дня вчинення виявленого правопорушення.

Спірні правовідносини виникли в лютому - березні 2008 року за укладеним між ПП "Весна" та ТОВ "Дайлінг" у січні 2008 року договором, однак з даним адміністративним позовом позивач звернувся тільки 11 лютого 2010 року, отже, з пропуском встановленого статтею 250 ГК України річного строку для застосування таких санкцій.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (зокрема, від 09 грудня 1994 року, справа "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91; від 21.01.1999, справа "Гарсія Руїз проти Іспанії") - Суд нагадав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь суворості цієї вимоги може бути різною залежно від характеру рішення, і він має визначатися, виходячи із обставин справи. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на що суд вважає, що пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогою про застосування встановлених статтею 208 ГК України конфіскаційних санкцій є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, з урахуванням проведеного правового аналізу законодавчих норм, встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Застосоване судом законодавство - використане в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) до Приватного підприємства "Весна" (89200, Закарпатська область, м. Перечин, пл. Народна, 5, код ЄДРПОУ 204598993) про стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 12 травня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 22 травня 2020 року.

СуддяС.Є. Гаврилко