Рішення № 89402031, 21.05.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.05.2020 Справа № 920/323/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи № 920/323/20

за позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мілкон» (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Прокопенко 43ж, код ЄДРПОУ 40720088),

до відповідача: Дочірнього підприємства «Аромат» (01010, м. Київ, вул.. Івана Мазепи, 10, код ЄДРПОУ 30737268) в особі філії "Сумський молочний завод" (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 15, код ЄДРПОУ 26438113),

про стягнення 168289 грн 18 коп.,

УСТАНОВИВ:

Позивач, відповідно вимог позовної заяви просить суд стягнути з відповідача 469366 грн. 76 коп., з яких 97054 грн. 74 коп. заборгованість за договором, 58308 грн. 13 коп. пеня, 7560 грн. 49 коп. інфляційні втрати, 5365 грн. 82 коп. 3% річних за неналежне виконання Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції від 27.01.2017 № 20, а також просить суд стягнути судові витрати: 43670 грн. 50 коп. - витрати на правову допомогу, 2524 грн. 34 коп. витрати на судовий збір.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 14.04.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

05.05.2020 відповідач - Дочірнє підприємство «Аромат» в особі філії «Сумський молочний завод» подав до суду відзив № 04/05/20 від 04.05.2020, відповідно до якого заперечує проти позовних вимоги та просить суд відмовити в їх задоволенні повністю. Крім того, в п. 1 прохальної частини відзиву відповідач просить суд розгляд справи № 920/323/20 проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 08.05.2020 в задоволенні клопотання Дочірнього підприємства «Аромат» в особі філії «Сумський молочний завод» про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

27 січня 2017 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мілкон» (Продавець/Позивач) та Дочірнім підприємством «Аромат» в особі філії «Сумський точний завод» (Покупець/Відповідач), було укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 20 (Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов`язувався в порядку та на умовах визначеним Договором, передати у власність Покупцеві товар - сільськогосподарську продукцію (сировину молоко коров`яче) власного виробництва, шо відповідає вимогам ДСТУ № 3662 - 97, а Покупець зобов`язувався прийняти та оплатити такий товар.

Згідно п. п. 1.2., 1.4 Договору місцем передачі товару від Продавця Покупцеві для подальшого транспортування до місцезнаходження виробничих потужностей Покупця визначається місцезнаходженням Продавця. Перехід права власності на товар від Продавця до Покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) Покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки Покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній.

Згідно п. 2.1. Договору оплату за товар Покупець проводить за договірними цінами, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід`ємною частиною Договору.

З матеріалів справи вбачається, що в період дії Договору Сторонами двічі погоджувались відпускні ціни, відповідно протоколів на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока від 28.01.2017 та від 23.05.2017 (а.с. 64-65, том 1) .

Згідно п. 2.5. Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між Сторонами.

Згідно п.п. 7.1., 7.2., 7.4. Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року, але у будь якому випадку - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. У разі якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 30 календарних днів до його закінчення, Договір вважається пролонгованим на той же термін на тих же умовах.

Враховуючи, те, що в матеріалах справи відсутні докази про припинення дії договору чи докази відмови будь-якої із сторін від пролонгації, суд приходить до висновку, що спірний договір сторонами пролонговано відповідно до п. 7.4. Договору.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання умов Договору, в період з 28 січня 2017 року по 11 січня 2019 року Продавцем було передано у власність Покупця товару на загальну суму 1 752 079 (один чтьйон сімсот п`ятдесят дві тисячі сімдесят дев`ять) гривень 86 коп., що підтверджується наступними документами:

1) видатковими накладними Продавця:

№ МІ-0000003 від 28.01.2017 р. на суму 33710,00 грн.;

№ МІ-0000008 від 23.05.2017 р. на суму 57142,65 грн.;

№ МІ-0000016 від 30.11.2017 р. на суму 321231,87 грн.;

№ МІ-0000018 від 31.12.2017 р. на суму 404249,72 грн.;

№ МІ-0000004 від 31.01.2018 р. на суму 150103,69 грн.;

№ МІ-0000006 від 15.02.2018 р. на суму 77876,14 грн.;

№ МІ-0000008 від 31.03.2018 р. на суму 210402,55 грн.;

№ МІ-0000010 від 05.04.2018 р. на суму 63742,93 грн.;

№ МІ-0000030 від 20.11.2018 р. на суму 123257,94 грн.;

№ МІ-0000032 від 31.12.2018 р. на суму 310371,37 грн.;

2) прийомними квитанціями Покупця на закупівлю молочної сировини:

№ 34 від 01.02.2017 р. на суму 33710.00 грн.;

№ 109 від 01.06.2017 р. на суму 57142,65 грн.;

№ 3187 від 01.12.2017 р. на суму 321231,87 грн.;

№ 22 від 03.01.2018 р. на суму 404249,72 грн.;

№ 65 від 01.02.2018 р. на суму 150103,69 грн.;

№ 81 від 01.03.2018 р. на суму 77867,14 грн.;

№ 114 від 02.04.2018 р. на суму 210402,55 грн.;

№ 142 від 02.05.2018 р. на суму 63742,93 грн.;

№ 346 від 30.11.2018 р. на суму 123257,94 грн.;

№ 2 від 01.01.2019 р. на суму 310371,37 грн..

Як зазначає позивач, взяті відповідачем злобов`язання з оплати отриманого товару відповідачем в повному обсязі не виконані, здійснено часткову оплату в загальній сумі 1655025 грн 12 коп.

Станом на 08.10.2019 заборгованість відповідача становить 97054 грн 74 коп., що підтверджується роздруківкою картки дебетового рахунку продавця № 361 за період з 01.01.2017 по 31.12.2019, а також актами взаємозвірки між сторонами.

Заперечуючи проти позову, відповідач звертає увагу на не подання позивачем в обгрунтування позовних вимог первинних документів в підтвердження виконання (передання товару) за укладеним між сторонами договором, та вважає, що подані позивачем документи не доводять господарську операцію та є недопустимими доказами.

Однак, суд звертає увагу, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постанові від 29.11.2019 року по справі №914/2267/18 та в постанові 04.11.2019 року по справі №905/49/15).

Відповідач зазначає, що позивачем на підтвердження факту перевезення молочної сировини не надано жодної товарно-транспортної накладної.

Проте, в матеріалах справи наявні видаткові накладні та прийомні квитанції на закупівлю молочної сировини, на загальну суму 1752 079 грн 86 коп, які підписані та скріплені печатками обох сторін, без будь-яких заяуважень, щодо їх змісту чи поставленої продукції ( а.с. 20-43, том 1).

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Враховуючи той факт, що відповідач не надав доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача ДП «Аромат» філія «Сумський молочний комбінат» використовувалась проти волі відповідача. (Аналогічні висновки зроблені Верховний Судом в постанові від 23 липня 2019 року по справі №918/780/18).

Крім видаткових накладних на підтвердження поставки товару за період січень 2017 року по січень 2018 року в матеріалах справи наявні акти звіряння взаємних розрахунків від 01.12.2017 № 2648, від 04.01.2018 №35, від 01.02.2018 №2795, від 23.02.2018 № 2964, від 04.04.2018 №3252 (а.с. 25,27, 30, 34, 37, том 1), картка рахунку 361 (а.с. 44- 59, том 1).

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїми конклюдентними діями, а саме шляхом здійснення оплатит, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 87-208, том1) підтвердив факт поставки позивачем товару за Договором № 20 від 27.01.2017.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем надано докази в обґрунтування позовних вимог, щодо передачи позивачем відповідачу сільськогосподарської продукції (молока коров`ячого) на загальну суму 1752 079 грн 86 коп. в період з 28 січня 2017 року по 11 січня 2019 року та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 97054 грн 74 коп. за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) від 27 січня 2017 року № 20.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сума основного боргу в розмірі 97054 грн. 74 коп. підтверджується письмовими матеріалами справи, а саме: підписаними обома сторонами та скріпленими печатками видаткові накладні та прийомними квитанціями на закупівлю молочної сировини, а також підписаними представниками та скріплені печатками обох сторін актами звірки, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів сплати основного боргу або обґрунтованих заперечень, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 97054 грн 74 коп. основного боргу.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 58308 грн. 13 коп. пені

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. п. 4.1.1, 4.2. Договору сторонами погоджено, що при невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов`язань за Договором в частині проведення розрахунків за прийнятий товар, Продавець вправі вимагати від Покупця сплатити суму пені у розмірі подвійної облікової скавки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він виконаний позивачем арифметично та методологічно вірно.

Відповідачем контррозрахунов пені суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 58308 грн. 13 коп. пені підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5365 грн. 82 коп. - 3% річних, та 7560 грн. 49 коп. інфляційних збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Судом перевірено розрахунок позовних вимог в цій частині та встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5365 грн. 82 коп. - 3% річних та 7560 грн. 49 коп. інфляційних збитків підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2020 між адвокатом ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Мілкон» укладено договір № 1/10/20 про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту з наступних правових підстав та у таких обсягах (суть доручення): - АНАЛІЗ Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 20 від 27.01.2017 року укладеного Клієнтом з контрагентом та вивчення документів складених підтвердження виконання/невиконання умов договору, на предмет відповідності законодавству України та визначення наявнеості/відсутності підстав до стягнення заборгованості і штрафних санкцій; - розрахунок заборгованості, складання претензій, заяв (позову); представництво інтересів.

За умовами п.п. 4 вказаного договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі: 1013 грн 50 коп. (50% прожиткового мінімумв для працездатних осіб за одну годину роботи, з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару прийнятих Рішенням Ради адвокатів Чернігівської області № 57 від 16 лютого 2018 року, на підставі підписаного сторонами акту надання послуг.

В той же час, позивачем не надано суду документів в підтвердження того, що ОСОБА_1 є адвокатом, а також належних доказів сплати позивачем визначеної вартості послуг із надання правової допомоги.

Враховуючи наведене судом не вбачається правових підстав для відшкодування судових витрат, пов`язаних із наданням позивачу адвокатом правової допомоги в сумі 43670 грн 50 коп. у розрізі розгляду вказаної судової справи.

Стосовно судового збору, суд зазначає, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на відповідача в повному обсязі, в розмірі 2524 грн 35 коп.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Аромат» (вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, код 30737268) в особі Філії «Сумський молочний завод» (вул. Білопільський шлях, буд. 15, м. Суми, 40009, код 26438113) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мілкон» (вул. Прокопенко, 43ж, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 40720088) 97054 грн 74 коп. основного боргу, 58308 грн 13 коп. пені, 5365 грн 82 коп. - 3% річних, 7560 грн 49 коп. інфляційних збитків, 2524 грн 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 Розділу X ГПК України (доповнено згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення підписаний 25.05.2020.

Суддя С.В. Заєць