Рішення № 89401808, 20.05.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/596/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н. Ф.,

за участі секретаря судового засідання Оліфер С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"

про визнання неправомірними дій та зобов`язання надати інформацію

У засіданні приймали участь:

від позивача: Якимчук О. М.;

від відповідача: Янкевич Л. Д.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про визнання неправомірними дій та зобов`язання надати інформацію.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами був укладений договір на розподіл природного газу, під час виконання якого позивачу стало відомо про існування розбіжностей між даними, наданими йому відповідачем щодо обсягів фактично спожитого природного газу, та даними, які передані побутовими споживачами. Вказані розбіжності впливають на розмір зобов`язання позивача перед НАК "Нафтогаз України" за договорами купівлі-продажу природного газу та може завдати позивачу фінансових збитків.

Ухвалою суду від 17 вересня 2018 року позовну заяву ТзОВ "Рівнегаз Збут" від 13.09.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17 жовтня 2018 року.

16 жовтня 2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно з яким позов вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, у зв`язку тим, що відповідачем своєчасно та в повному обсязі була подана позивачу достовірна інформація.

У підготовчому засіданні 17 жовтня 2018 року оголошувалася перерва до 14 листопада 2018 року.

Ухвалою суду від 14 листопада 2018 року строк підготовчого провадження у даній справі продовжено на 30 днів до 15 грудня 2018 року включно, а в підготовчому засіданні оголошено перерву до 04 грудня 2018 року.

Ухвалою суду від 04 грудня 2018 року призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

17 березня 2020 року на адресу суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулися матеріали справи №918/596/18, у зв`язку з відсутністю оплати за проведення експертизи.

Ухвалою суду від 18.03.2020 року провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 25 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 25.03.2020 року, у зв`язку із впровадженням карантинних заходів для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 28.04.2020 року.

Ухвалою суду від 28.04.2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2020 року, замінено відповідача у справі - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (ідентифікаційний код 03366701) його правонаступником - Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, ідентифікаційний код 03366701).

Заслухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог чи заперечень, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 року № 329-VIII передбачено, що правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, Закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» є суб`єктом ринку природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 року та Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених Постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 року за № 187, від 19.10.2018 року за № 867).

25 червня 2015 року між позивачем (замовник) та відповідачем (газорозподільне підприємство) укладено договір на розподіл природного газу № 09/15508/Д.270-Н (далі - договір), за умовами якого газорозподільне підприємство зобов`язується надати замовнику з 01.07.2015 року послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до меж споживачів замовника (пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, газ замовника, транспортування якого за цим договором здійснює газорозподільне підприємство, призначений для задоволення потреб населення та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), газоспоживне обладнання яких підключено до газорозподільних мереж (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 4.6 договору, послуги з транспортування природного газу ГРМ підтверджуються підписаним між газорозподільним підприємством та замовником актом наданих послуг, що оформлюється з урахуванням обсягу протранспортованого газу за розрахунковий період, визначеного відповідно до розділу ІІІ договору.

Акт наданих послуг підписується сторонами на підставі щомісячного підписаного та скріпленого печаткою газорозподільного підприємства реєстру обсягів розподіленого природного газу споживачам замовника за формою, наведеною у додатку № 2 до договору (п. 4.6.1 договору).

Пунктом 4.9 договору передбачено, що акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Згідно з п. 5.1 договору, розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюється за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб.м. (далі-тариф), встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

За умовами п. 5.2 договору, тариф, встановлений згідно з пунктом 5.1 цього договору є обов`язковим для сторін з дати набрання ним чинності. Визначена на його основі вартість послуги з транспортування природного газу розподільними трубопроводами буде застосовуватись сторонами при складенні актів наданих послуг та розрахунків за ці послуги згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 5.3 договору, розрахунковий період за договором становить один місяць з 9.00 години першого дня місяця до 9.00 години першого дня наступного місяця включно. Місячна вартість послуг з транспортування природного газу ГРМ визначається як добуток тарифу на загальний обсяг протранспортованого природного газу, розрахованого на умовах, визначених у розділі IV договору та податку на додану вартість.

Загальна сума договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ газорозподільним підприємством замовнику (п. 5.4 договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками та діє в частині надання послуг до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони повинні переоформити додаток до договору, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк (п. 11.1 договору).

Відповідно до актів наданих послуг обсяг розподіленого газу ПАТ «Рівнегаз» споживачам категорії населення з липня 2015 року по липень 2018 року включно склав 889 296, 261 тис.м3.

Водночас, як стверджує позивач протягом 2016-2018 р.р. позивачем отримані звернення від побутових споживачів природного газу, з яких вбачаються розбіжності між даними, наданими позивачу відповідачем щодо обсягів фактично спожитого природного газу та даними, переданими побутовими споживачам. Отже, позивач вважає, що відповідачем допущено завищення обсягів природного газу споживачам категорії населення шляхом донарахування та обліку газу за плановими величинами середньомісячного споживання газу.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з п.п. 1, 2 глави 1 розділу VI «Комерційні умови доступу до газорозподільної системи для отримання/передачі природного газу» Кодексу газорозподільних систем (надалі - Кодекс ГРМ), суб`єктам ринку природного газу (у т.ч. споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у т.ч. побутових споживачів, до ГРМ для споживання (постачання) природного газу, надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30 вересня 2015 року (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.

Комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним Операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у т.ч. для взаєморозрахунків між ними (п. 1 гл. 1 розділу IX Кодексу ГРМ).

Відповідно до абзаців 3, 4 п. 5 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ, оператор ГРМ в установленому законодавством порядку передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період до оператора ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.

Пунктом 13 розділу III Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року, передбачено, що розрахунки за послуги з газопостачання можуть проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) газу, визначений споживачем та оператором ГРМ за підсумками місяця відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та оператором ГРМ, або за плановою величиною середньомісячного споживання в опалювальний та міжопалювальний періоди.

Згідно з п. 1 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30 вересня 2015 року, визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу оператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому, оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань.

Виходячи з наведеного, відповідач у даній справі, як оператор газорозподільних систем, здійснює облік спожитого природного газу, зокрема, визначення спожитих побутовими споживачами обсягів природного газу, а позивач у даній справі, як постачальник із спеціальними обов`язками, здійснює нарахування оплати за спожитий природний газ за даними оператора ГРМ і збір коштів за використаний природний газ по населенню.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору, відповідач зобов`язався надати позивачу з 01.07.2015 року послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до меж балансової належності споживачів замовника (пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін.

Газ замовника, транспортування якого за договором здійснює газорозподільне підприємство, призначений для задоволення потреб населення та релігійних організацій (крім обсягів, що використовується для виробничо-комерційної діяльності), газоспоживне обладнання яких підключено до газорозподільних мереж (п. 2.2. договору).

В свою чергу, згідно з умовами п. 2.3 договору, позивач зобов`язався сплатити відповідачу вартість послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами у розмірі, строки та порядку, що передбачені умовами договору.

Відповідно до п.3.1 вказаного договору за розрахункову одиницю протранспортованого природного газу приймається один кубічний метр (куб.м.) газу, приведений до стандартних умов: температура газу (t) = 20 градусів за Цельсієм, тиск газу (Р) - 760 мм ртутного стовпчика (101,325 кПа).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що облік обсягів природного газу, що транспортується на умовах договору, здійснюється згідно з Правилами користування та Правилами обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затвердженими наказом Міністерства палива та енергетики України № 618 від 27 грудня 2005 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України за № 67/11941 від 26 січня 2006 року, та для споживачів-населення за Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року N 2246.

За умовами п. 3.3 договору, обсяг протранспортованого природного газу за розрахунковий період для споживачів постачальника за регульованим тарифом визначається відповідно до договорів на постачання газу, укладених між замовником, відповідним споживачем та газорозподільним підприємством.

Згідно умов абз. 2 п. 3.4 договору, за наявності розбіжностей у частині визначення обсягу протранспортованого газу вони підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або у судовому порядку. До вирішення цього питання обсяг протранспортованого газу встановлюється відповідно до даних Газорозподільного підприємства.

Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводних компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Результати вимірювань вузла обліку природного газу можуть бути використані за умови забезпечення єдності вимірювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов`язки Оператора ГРМ визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, а також договором розподілу природного газу.

Пунктом 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ (в редакції чинній в період спірних правовідносин) встановлено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках. Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з порядком (методикою), затвердженим (затвердженою) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в нафтогазовій галузі.

Отже, з моменту затвердження Кодексу ГРМ та впродовж спірних правовідносин, законодавчо вже було встановлено, що об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та приведений в одиниці енергії (обсяг), а в подальшому визначений та врегульований порядок перерахунку об`єму природного газу в його обсяг, визначений в одиницях енергії.

Враховуючи те, що на момент дії цієї редакції розділу IX Кодексу ГРМ приведення до стандартних умов можливо було лише згідно Методики № 116, а отже саме за нею відповідач і приводив об`єми спожитого природного газу до стандартних умов.

При цьому, правовими підставами для застосування Методики № 116 є те, що Методика № 116 - є єдиним документом, яким врегульований порядок приведення до стандартних умов; терміни та визначення, згадані в Методиці №116, містять в собі поняття «побутовий лічильник газу», який встановлюється у фізичних осіб, за рахунок чого обґрунтованим є застосування даної Методики в правовідносинах, де учасником виступає фізична особа; коефіцієнти коригування показів лічильника, визначені в Методиці № 116, повністю співпадають з коефіцієнтами, визначеними в «Методиці визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об`єму газу до стандартних умов», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року № 595 (далі - Методика № 595); законодавчо встановлено, що об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг), а в подальшому врегульовано, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (к) необхідно визначати лише за відповідними додатками до Методики №116.

В подальшому, в січні 2017 року, внесені доповнення до розділу IX Кодексу ГРМ, які починали діяти з 15.03.2017 року, згідно яких, об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та приведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу. Оператор ГРМ відповідає за переведення об`єму природного газу в обсяг переданої (спожитої) енергії.

В цей же період, Кодекс ГРМ було доповнено Розділом XV, де в п. 3 глави 1 було зазначено, що для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (к) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року № 116, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 березня 2004 року за № 346/8945.

З огляду на викладене, відповідачем правомірно приведено об`єми природного газу до стандартних умов згідно Методики № 116.

В п.п. 5.1.1 п. 5.1 глави 5 - п.п. 5.1.5 п. 5.1 глави 5 Методики № 116 йдеться про необхідність застосування того чи іншого Додатку до Методики в залежності від місця розміщення лічильника газу. Розрахунки об`єму газу, приведеного до стандартних умов, здійснюються з урахуванням коефіцієнтів коригування показів лічильників, визначених у цій Методиці.

Оплата за газ у період, визначений в договорі на постачання газу, здійснюється за об`єми газу, які приведено до стандартних умов (розділ 1 Методики № 116).

Розділом 3 Методики № 116 встановлено, що у цій Методиці є посилання на такі нормативні документи:

1) ГОСТ 2939 - 63 «Газы. Условия для определения объема»;

2) ДСТУ 3336 - 96 «Лічильники газу побутові. Загальні технічні вимоги».

В розділі 1 Методики № 116 зазначено, що Методика приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

У звязку з тим, що у фізичних осіб розташовані виключно побутові лічильники природного газу, а отже це стало підставою для відповідача щодо застосування Методики №116, яка є єдиним документом, який регулює спірне питання, а тому і підлягає застосуванню у даному випадку.

Як було вказано, пунктом 2 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ визначено, що порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та Оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

Типовий договір розподілу природного газу, затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498 ( далі - Типовий Договір)

Пунктом 5.3. Типового Договору передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі ГРМ.

Пунктом 5.6 Типового Договору визначено, що після визначення загального об`єму розподіленого Споживачу (спожитого ним) природного газу, приведеного до стандартних умов, Оператор ГРМ в установленому порядку здійснює переведення величини об`єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії, що має визначатись за трьома одиницями виміру: в - кВтгод, в Гкал, в - МДж. Дані про об`єм (м куб.) та обсяг (кВт год, Гкал, МДж) розподіленого Споживачу (спожитого ним) природного газу за розрахунковий період (місяць) зазначаються Оператором ГРМ в особистому кабінеті Споживача (після його запровадження) та/або в рахунку про сплату послуги за цим Договором.

Судом встановлено, що відповідач визначав не лише об`єми спожитого природного газу, який обліковується лічильниками природного газу, а і за нормами споживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року №619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 619), було встановлено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, якими було визначено, що при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання норма природного газу становить 9,8 м3 людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 18,3 м людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 23,6 м3 людино-місяць.

Пунктом 2 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (далі - постанова №409) у нормах споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року № 619 у графі «Норма споживання" цифри « 9,8», « 18,3», « 23,6» замінено відповідно цифрами « 6», « 9», « 18».

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 237) до вищевказаних норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою № 619, були внесені зміни, згідно з якими зменшено наведені норми споживання природного газу населенням, а саме, при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 м3 людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб.м. людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб.м. людино-місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 року по справі № 826/16447/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року та постановою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 року, було задоволено адміністративний позов фізичних осіб до КМУ і визнано незаконною та нечинною постанову № 237.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 року зазначено, що постанова є незаконною, нечинною з моменту прийняття і що така постанова не породжує правових наслідків з моменту її прийняття.

Тобто, норми споживання природного газу населенням в розмірі 9,8 куб.м., 18,3 куб.м., 23,6 куб.м., у разі відсутності газових лічильників, затверджені постановою № 619, залишились діючими.

В подальшому, в межах спірного періоду, Кабінетом Міністрів України 23.03.2016 року прийнято постанову № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - Постанова № 203), п. 1 якої було затверджено нові норми споживання, а саме:

- при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 4,4 куб.м. людино-місяць;

- при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 7,1 куб.м. людино-місяць;

- при використанні газової плити та водонагрівача -14 куб.м. людино-місяць.

До п. 2 зазначеної постанови були внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 року № 316 та встановлено, що застосування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 1 лютого 2016 року.

Пунктом 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», було визнано такою, що втратила чинність Постанова № 619.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 року № 609 були внесені зміни до постанови № 203, у додатку до Постанови у графі «норма споживання» цифри « 4,4», « 7,1» і « 14» замінено відповідно цифрами « 3,3», « 5,4» і « 10,5».

Зазначена Постанова № 203 також була оскаржена до окружного суду м. Києва (справа № 826/2507/18).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 року та постановою Верховного Суду від 27.11.2018 року, визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»; визнано протиправним та нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 204; зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 року № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 409 та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України», після набрання рішенням законної сили.

Таким чином, в межах спірного періоду діяли норми, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».

Враховуючи викладене, відповідачем обґрунтовано визначено об`єм споживання природного газу населенням, що не забезпечено лічильниками природного газу та передано їх до ТОВ «Рівнегаз Збут».

Всі наведені вище обставини у сукупності вказують на правомірність дій відповідача щодо приведення до стандартних умов обсягів розподіленого населенню природного газу, а також, на правомірність застосування норм споживання газу (для споживачів, що не забезпечені лічильниками природного газу), протягом спірного періоду.

Таким чином, застосування коефіцієнту приведення до стандартних умов при визначенні обсягу розподіленого природного газу по об`єктах побутових споживачів, вузли обліку яких не обладнані корекцією тиску та температури, повністю відповідають вимогам чинного законодавства, тому, доказів протиправної поведінки відповідача під час виконання зобов`язань за договорами розподілу природного газу, в т.ч. в частині обліку спожитого природного газу побутовими споживачами, позивачем не надано.

За приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи. Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до ст.7 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст.46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Виходячи з аналізу спірних відносин, оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, керуючись законом, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, відповідно до ст. 123, 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 76-79, 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 25 травня 2020 року.

Суддя Церковна Н. Ф.