Постанова № 893953, 16.08.2007, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2007 р.

Справа № 15/73/05-НР

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого Андрєєвої Е.І.,

Суддів: Мацюри П.Ф.

Ліпчанської Н.В.

При секретарі Юзьковій І.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Лебедюка Ю.А.,

від відповідача –Байди В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.10.2006р.

по справі № 15/73/05-нр

за позовом ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”

до ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”

про стягнення 2 774 812,51 грн. збитків від інфляції, 796 973,10 грн. 3% річних, 1 973 876,63 грн. пені,

та за зустрічним позовом ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”

до ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”

про визнання договору частково неукладеним.

Розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 59 від 12.07.2007р. у даній справі проведено заміну судді Ліпчанської Н.В. на суддю Тофана В.М., а розпорядженням № 67 від 24.07.2007р. - судді Тофана В.М. на суддю Ліпчанську Н.В.

Суд встановив:

У лютому 2005 року ДК „Газ України” звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ВАТ „Миколаївгаз” 12 713 935,54 грн. боргу за поставлений природний газ, 1 973 876,63 грн. пені, 2 774 812,51 грн. збитків від інфляції, 796 973,10грн. 3% річних та 889 975,49 грн. штрафу.

У квітні 2005 року відповідач звернувся з зустрічним позовом про визнання договору № 06/01-797-00000001 від 28.12.2001р. неукладеним в частині компенсації комерційних втрат (п. 5.2 Договору). В процесі розгляду справи відповідач уточнив свої позовні вимоги та остаточно просив суд визнати договір №06/01-797-00000001 від 28.12.2001р. неукладеним.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.07.2005р. первісний позов задоволений частково, стягнуто з ВАТ „Миколаївгаз” на користь ДК „Газ України” 6 604 406,5 грн. боргу, 1 169 243,01 грн. інфляційних, 334 387,5 річних відсотків та 1 138 грн. судових витрат. Виконання судового рішення відстрочено до 01.07.2006р. включно. Зустрічний позов задоволено частково, визнано неукладеним пункт 5.2 договору від 28.12.2001р. № 06/01-797-00000001 між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” та ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”, стягнуто з ДК „Газ України” на користь ВАТ „Миколаївгаз” 203 грн. судових витрат. В решті позовних вимог вдмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2005р. (судді: Колоколов С.І. –головуючий, Разюк Г.П., Петров М.С.) змінено рішення господарського суду Миколаївської області від 01.07.2005р.: первісні позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації “Миколаївгаз” на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” боргу у сумі 12 713 935,54грн., 2 774 812,51грн. збитків від інфляції, 3% річних у сумі 796 973,10грн., 1 356,77грн.держаного мита та 94,17 витрат на ІТЗ судового процесу; виконання судового рішення відстрочено до 01.01.2006 включно. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Решту рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2006р. постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2005р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 01.07.2005р. скасовані в частині вимог про стягнення 2 774 812,51 грн. інфляційних втрат, 796 973,10 грн. річних та 1 973 876,63грн. пені, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті постанову Одеського апеляційного господарського суду залишено без змін.

При новому розгляді справи, рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.10.2006р. у задоволені вимог щодо стягнення інфляційних втрат, пені та річних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням його оскаржила в апеляційному порядку ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”. Просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог послалося на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та відповідність чинному законодавству прийнятого рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що предметом договору № 06/01-797-00000001 від 28.12.2001р., на якому ґрунтуються позовні вимоги, є постачання природного газу для потреб населення.

Як свідчать матеріали справи, Вищий господарський суд України постановою від 01.08.2006р., вирішуючи позов ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” в частині стягнення основної суми боргу, в частині вимог про стягнення 2 774 812,51 грн. інфляційних втрат, 796 973,10 грн. річних та 1 973 876,63грн. пені справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відмовляючи в позові при новому розгляді справи, місцевий господарський суд послався на Прикінцеві положення Закону України „Про внесення зміни до ст. 214 ЦК УРСР” від 08.10.1999р. № 1136-ХІУ, відповідно до яких вимоги ст. 214 ЦК УРСР, не поширюються на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг, та на Закон України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” № 554-ІУ від 20.02.2003р., згідно якому заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги населення, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується, а на суму реструктуризованої заборгованості пеня не нараховується.

Однак, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія, оскільки вони помилкові і протирічать нормам чинного законодавства та висновкам Вищого господарського суду України.

Так, до 01.01.2004р. був чинний Цивільний Кодекс УРСР, статтею 214 якого передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999 року № 1136-Х1У, яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Однак, з 01.01.2004р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України, яким, зокрема статтею 625, визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. При цьому, новий ЦК не передбачає винятків для застосування санкцій даної статті. Тобто, з 01.01.2004р. (з моменту набрання чинності новим ЦК), Закон України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999 року № 1136-Х1У втратив чинність.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись з позовом, позивач визначив період для нарахування інфляційних втрат з січня 2003 року по грудень 2004 року включно, а 3% річних –з 11.01.2003р. по 07.02.2005р. (до моменту подачі позову).

Однак, враховуючи положення Закону України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999 року № 1136-Х1У та набрання чинності з 01.01.2004р. новим ЦК України, період для нарахування інфляційних втрат у даному випадку становить з 01.01.2004р. по 31.12.2004р., а 3% річних –з 01.01.2004р. по 07.02.2005р.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що сума інфляційних втрат та 3% річних повинна визначатися з суми задоволених вимог, тобто, з 12 713 935,54 грн., інфляційні втрати позивача становлять 1 564 916,44 грн., а 3% річних –421 127,34 грн.

Що стосується стягнення пені, то місцевий суд, відмовляючи в даній частині послався на Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 року № 554-IV, відповідно до статті 1 якого, заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації, а статтею 5 зазначено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Однак, місцевий суд дійшов помилкового висновку і в частині застосування зазначеного закону, не перевіривши, на яку суму реструктуризована заборгованість населення, тобто, не вірно застосував норми Закону.

Для встановлення дійсного розміру реструктуризованої заборгованості, судовою колегією призначалась судово-бухгалтерська експертиза. За висновками експертизи відповідачем укладено з населенням договорів про реструктуризацію боргу на суму 785 142,12 грн.

Тобто, з врахуванням розміру реструктуризованої заборгованості, сума заборгованості, з якої повинна нараховуватись пеня становить 11 928 793,42 грн. (12 713 935,54 грн. - 785 142,12 грн.)

Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність у один рік, а тому пеня, у даному випадку, повинна нараховуватись з 07.02.2004р. по 07.02.2005р.(до моменту подачі позову), тобто за 366 днів.

З врахуванням вищевикладеного, та виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка з 07.02.2004р. по 08.06.2004р. складала 14%, з 09.06.2004р. по 06.10.2004р. –15%, з 07.10.2004р. по 08.11.2004р. –16%, з 09.11.2004р. по 07.02.2005р. –18%, розмір пені становить 1 849 899,67 грн.

Однак, приймаючи до уваги розмір пені, економічний стан відповідача, колегія суддів вважає за можливе зменшити стягнення пені до 50 000 грн. у відповідності з положеннями п.3 ст. 83 ГПК України.

З врахуванням вищевикладеного, рішення суду підлягає скасуванню, як постановлене в порушення норм матеріального права, з прийняттям нового рішення, яким позов в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, річних та пені частково задовольняється.

Що стосується розподілу господарських витрат, то в цій частині Вищий господарський суд України постановою від 01.08.2006р. залишив постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2005р. без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального Кодексу України, апеляційний господарський суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” частково задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.10.2006р. по справі № 15/73/05-нр скасувати. Позов в частині стягнення пені, збитків від інфляції, 3% річних частково задовольнити.

Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” на користь ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” 50 000 грн. пені, 1 564 916,44 грн. збитків від інфляції, 421 127,34 грн. – 3% річних. В решті позову про стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних - відмовити.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом одного місяця у касаційному порядку.

Головуючий Е.І.Андрєєва

Судді: П.Ф.Мацюра

Н.В.Ліпчанська