Рішення № 89393687, 22.05.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/868/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "ХС Груп" (код ЄДРПОУ 36459475, адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 15) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "А.Т.О.Р." (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 317, код ЄДРПОУ 38381956) про стягнення 117 946,19грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 117 389,83грн., яка складається з суми основного боргу за поставку товару в розмірі 116 129,00грн. та транспортних послуг в розмірі 1 260,83грн. Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 556,36грн. Судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на поставку відповідачу товару за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, який останнім в повному обсязі не оплачений з посиланням на ст.ст.6, 612, 625, 655, 662, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 1741, 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 27.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 27.03.2020, надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що договір поставки укладений між сторонами у спрощений спосіб, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару/послуг сторонами не визначений, позивач, відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, з вимогою про здійснення оплати товару на адресу відповідача не звертався, у зв`язку з чим з боку відповідача відсутнє порушення зобов`язань щодо оплати товару/послуг. На підставі викладеного, на думку відповідача, у позивача право вимоги відсутнє, а подання даного позову є передчасним. З цих же підстав відповідач заперечує проти нарахування 3% річних.

У встановлений судом строк на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з викладеними відповідачем запереченнями, посилаючись на те, що відповідно до вимог чинного законодавства, відповідач був зобов`язаний оплатити товар одразу після його прийняття.

Крім того, 23.04.2020 позивач звернувся до суду з клопотанням, в якому просить суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00грн.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

У січні 2020 року між Приватним підприємством “ХС Груп” (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВО “А.Т.О.Р” (відповідач) було досягнуто усну домовленість щодо здійснення поставки листа х/к 1,2х1250.00х2500.00 08кп 5-6 категорія (ГВ) у кількості 6,805 тон на загальну суму 121 129,00грн.

На виконання досягнутої домовленості, позивач здійснив поставку товару на суму 121 129,00грн., що підтверджується видатковою накладною № 535 від 23.01.2020 та актом надання послуг № БУ0000536 від 23.01.2020 на суму 1 500,00грн., наявними в матеріалах справи. Зазначені документи підписані представником відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.

23.01.2020 позивачем відповідачу виставлено рахунок-фактуру № 657 на оплату товару та транспортних послуг на загальну суму 122 629,00грн.

Позивачем 14.02.2020 в рахунок здійснення часткової оплати за надані позивачем транспортні послуги за актом № БУ0000536 від 23.01.2020, було проведено зарахування грошових коштів в розмірі 239,17грн., у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем за вказаним актом утворилась заборгованість в розмірі 1 260,83грн.

Крім того, 06.03.2020 відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 5 000,00грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 3797 від 06.03.2020, наявною в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 117 946,19грн., яка є не сплаченою.

Оскільки відповідач до теперішнього часу за отриманий товар та надані позивачем транспортні послуги не розрахувався, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд керується наступним.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч.1 ст.202, ст.205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано учасниками справи, що будь-яких договорів у формі єдиного документу сторонами не складалося.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень ст.ст.174, 181 Господарського кодексу України та ст.ст.202, 205, 626, 627, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб укладено змішаний договір, який поєднує в собі правовідносини з договору поставки та договору перевезення вантажу, оскільки сторонами разом із видатковою накладною на товар було погоджено вартість транспортних послуг за його доставку, що підтверджується актом надання послуг № БУ0000536 від 23.01.2020, підписаним представниками обох сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення суми боргу за договором поставки товару в розмірі 116 129,00грн. та 3% річних в розмірі 551,71грн. суд керується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 121 129,00грн., що підтверджується видатковою накладною № 535 від 23.01.2020, наявною в матеріалах справи.

Аналіз приписів ст.655 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що обов`язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов`язується сплатити за товар певну грошову суму, а правовідносини купівлі-продажу зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві.

Передача товару оформлена сторонами у вигляді позначки про отримання товару на екземплярі видаткової накладної на товар, підписаної уповноваженим представником відповідача.

Факт поставки товару позивачем та його отримання відповідачем, останнім визнається та не заперечується.

Оскільки сторони у договорі не обумовили інший строк оплати, обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виник в силу закону (ст.ст.655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.265 Господарського кодексу України) та не залежить від факту направлення чи не направлення на адресу відповідача вимоги про здійснення оплати поставленого за договором товару та не звільняє покупця від обов`язку його оплатити.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що обов`язок відповідача в повному обсязі оплатити поставлений товар за видатковою накладною № 535 від 23.01.2020 виник саме з дати отримання товару.

На підставі викладеного, суд не приймає та вважає помилковими заперечення відповідача стосовно того, що строк виконання ним грошового зобов`язання за отриманий товар виникає у відповідача тільки після пред`явлення позивачем вимоги про сплату, оскільки діючим законодавством передбачена спеціальна стаття, яка визначає строки сплати за поставлений за договором купівлі – продажу (постачання) товар.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про виникнення у відповідача обов`язку сплатити за поставлений за договором товар з моменту прийняття ним цього товару та, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо здійснення оплати за товар в повному обсязі, належних та допустимих доказів, які свідчать про сплату відповідачем заборгованості в розмірі 116 129,00грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 551,71грн., суд дійшов висновку, що вони підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України).

На підставі зазначеного позивач нарахував відповідачу за період з 24.01.2020 по 20.03.2020, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, 3% річних в розмірі 551,71грн.

Перевіривши правомірність нарахування 3% річних, періоди та кожне нарахування окремо, суд дійшов висновку, що позивачем наданий обґрунтований розрахунок 3% річних від простроченої суми за період з 24.01.2020 по 20.03.2020 в розмірі 551,71грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані транспортні послуги в розмірі 1 260,83грн. та 3% річних в розмірі 4,65грн., суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідач, заперечуючи проти позову, визнає факт надання послуг з транспортування товару на загальну суму 1 500,00грн., однак посилається на те, що сторонами договір укладено у спрощений спосіб та не визначено строк виконання обов`язку щодо оплати послуг з його постачання.

Суд погоджується з позицією відповідача в цій частині, виходячи з наступного.

За приписами ч.1 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Дана правова норма кореспондується з ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом вбачається, що сторонами у спірному договорі строк оплати за надані транспортні послуги визначений не був, оскільки в матеріалах справи відсутній документ, підписаний обома сторонами щодо погодження відповідної умови.

Доказів того, що позивач на момент звернення з відповідним позовом до суду звертався на адресу відповідача з вимогою щодо оплати транспортних послуг в матеріалах справи не має.

Позивачем даний факт також не спростований.

При цьому, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено спеціальної норми права, яка б встановлювала строк оплати за транспортні послуги у разі не погодження сторонами відповідного строку у договорі, а тому, стосовно правовідносин, що виникли між сторонами в частині здійснення оплати за надані транспортні послуги діє загальне правило, встановлене ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки позивач, у відповідності до положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, до відповідача з вимогою здійснити оплату наданих транспортних послуг не звертався, докази такого звернення в матеріалах справи відсутні, даний факт позивачем не спростований, суд дійшов висновку, що станом на день звернення позивача з позовом до суду, зобов`язання відповідача по сплаті послуг за актом № БУ0000536 від 23.01.2020 не настало, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 260,83грн. є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 4,65грн., суд зазначає, що дана вимога є похідною вимогою від вимоги про стягнення 1 260,83грн. за надані транспортні послуги.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 260,83грн. відсутні й правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 4,65грн.

Що стосується вирішення питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом позову, суд керується наступним.

За приписами п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем при зверненні до суду з позовом надано орієнтовний розрахунок судових витрат, в якому останнім було орієнтовно заявлено 14 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

23.04.2020 позивачем надано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00грн.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат береться до уваги: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також при визначенні суми таких витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем було надано до суду:

- договір про надання правової допомоги № ХСГ від 21.01.2019, укладений між Адвокатським об`єднанням “Корт Райдер” та позивачем;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 21.04.2020 до договору про надання правової допомоги на суму 14 000,00грн.;

- платіжні доручення № 3609 від 20.03.2020 про сплату позивачем 7 000,00грн. оплати послуг з надання правової допомоги на підставі рахунку-фактури № 20/03 від 20.03.2020, та № 4114 від 21.04.2020 на суму 7 000,00грн. оплати послуг з надання правової допомоги на підставі рахунку-фактури № 21/04 від 21.04.2020.

Право представництва інтересів позивача в суді, в тому числі на звернення з відповідним позовом до суду адвокатом Яровенко О.Ю., підтверджується ордером № 1010138 від 21.03.2020 та свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю № 14 від 22.10.2019.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку позивачем належними доказами підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі - 14 000,00грн., які останній заявляє до стягнення з відповідача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що жодних заперечень або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку ст.126 Господарського процесуального кодексу України від відповідача за первісним позовом не надійшло.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується фактичне надання Адвокатським об`єднанням “Корт Райдер” позивачу послуг, перелічених у акті приймання-передачі надання правової допомоги від 21.04.2020 до договору № ХСГ про надання правової допомоги від 21.02.2019, а також те, що позов Приватного підприємства "ХС Груп" задоволено частково, суд покладає судові витрати на професійну правничу допомогу на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір зі сплати судового збору суд також покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "А.Т.О.Р." (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 317, код ЄДРПОУ 38381956) на користь Приватного підприємства "ХС Груп" (код ЄДРПОУ 36459475, адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 15) - 116 129,00грн. основного боргу, 551,71грн. 3% річних, 2 079,45грн. судового збору, 13 849,79грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 260,83грн. основного боргу та 4,65грн. 3% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області. При цьому строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), відповідно до п.4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "22" травня 2020 р.

Суддя Т.А. Лавренюк