Рішення № 89393188, 12.05.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" травня 2020 р. Cправа №902/243/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом приватного акціонерного товариства "Датагруп", м.Київ

до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради

про стягнення 39830,56 грн заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг та телекомунікаційні послуги

за участю представника відповідача: Дзигун О.Л., діє на підставі довіреності б/н від 02.01.2020.

Представник позивача в судове засідання не з`явився.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 13.03.2020 надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Датагруп" про стягнення на його користь з Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в розмірі 37357,38 грн, 3% річних в розмірі 427,37 грн, пені в розмірі 1888,54 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 157,27 грн.

За вказаним позовом ухвалою суду від 30.03.2020 відкрито провадження у справі № 902/243/20, призначено судове засідання на 12.05.2020.

08.05.2020 на адресу суду надійшов відзив Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову повністю. Обґрунтовуючи свою процесуальну позицію відповідач поміж іншого вказує, що в міському бюджеті на 2019 рік, який затверджено рішенням міської ради, видатки на надання пільг окремим категоріям громадян з послуг зв`язку, які фінансуються за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету, не заплановані. Отже, взяття Департаментом зобов`язань по оплаті пільгових послуг зв`язку у 2019 році суперечить чинному законодавству, а саме статті 23 Бюджетного кодексу, відповідно до якої будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Також, відповідач вказує, що відшкодування пільг за надані послуги зв`язку не відноситься до зобов`язань органів місцевого самоврядування та територіальної громади міста.

Окрім того, Департамент соціальної політики Вінницької міської ради вказує, що надані позивачем до суду розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, не відповідають встановленим вимогам щодо форми та змісту відповідного документу, а тому не можуть вважатись допустимими доказами, які б підтверджували факт надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення за спірний період, а також їх вартість, тому підстави для задоволення позову ПАТ "Датагруп" відсутні.

08.05.2020 від позивача надійшло клопотання № б/н-07052020 від 07.05.2020 про залишення відзиву відповідача від 05.05.2020 без розгляду у зв`язку із недотриманням останнім визначеного судом строку (15 днів з дня вручення ухвали) для поданні відзиву на позовну заяву.

При розгляді вказаного клопотання суд враховує, що станом на момент подання відповідачем відзиву на позовну заяву Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Станом на день постановлення даного рішення суду карантин на території України встановлено до 22.05.2020.

З викладеного слідує, що відповідачем не допущено порушення строку відведеного для подання відзиву на позовну заяву у зв`язку із чим, у суду відсутні підстави для застосування положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду.

Також, 08.05.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що із змісту відповіді № 08-00-0008-11902 від 04.02.2020 на претензію слідує, що відповідач повинен відшкодувати пільги за надані послуги зв`язку, але оскільки наразі є більш важливі питання, які необхідно вирішити за рахунок коштів територіальної громади, тому кошти на відшкодування пільг з послуг зв`язку в бюджеті немає.

Окрім того, позивач наголошує, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення від обов`язку виконання свого зобов`язання належним чином.

Щодо підписання щомісячних розрахунків уповноважених осіб ПрАТ "Датагруп" Громова М.В. та Чекіної А.В. позивач вказує, що повноваження вказаних осіб підтверджуються довіреностями №210 та №350 та Положенням про НСП ПрАТ "Датагруп" м.Вінниця.

На визначену судом дату (15.05.2020) з`явився представник відповідача. Позивач в судове засідання не з`явився.

Поряд з тим, суд враховує, що 08.05.2020 від представника позивача надійшло клопотання б/н від 08.05.2020 про розгляд справи без його участі. При цьому останній зазначає, що позовну заяву позивач підтримує в повному обсязі.

Таким чином, розглянувши матеріали господарської справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Позивачем за період з 01.05.2019 по 31.12.2019 надано послуги пільговим категоріям населення, що проживають на території міста Вінниці, на загальну суму 37357,38 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг (а.с. 50-120). Проте вказані послуги відповідачем не відшкодовано у зв`язку із чим, за останнім утворилася заборгованість.

Вказана обставина слугувала підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин суд, розглядаючи вказаний спір, враховує наступні приписи законодавства.

Приватне акціонерне товариство "Датагруп" надає телекомунікаційні послуги згідно Закону України "Про телекомунікації" № 1280-IV від 18.11.2003, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, інших законодавчих актів України.

Позивач, як постачальник послуги зв`язку, надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звернеться в силу ст.633 Цивільного кодексу України, оскільки послуга зв`язку є предметом публічного договору.

Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України "Про телекомунікації" оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають установлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.

Згідно п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв`язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Як свідчать матеріали справи, у період з 01.05.2019 по 31.12.2019 позивачем надані послуги зв`язку на пільгових умовах населенню м.Вінниця на яких поширювалась дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Споживачі отримували рахунки для оплати з тарифами за мінусом суми, на яку споживач мав встановлену законом пільгу. Різниця між вартістю тарифу та рахунком пільговика відображалась у розрахунках видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг за формою №2 - пільга, яка встановлена наказом Мінпраці № 535 від 04.10.2007.

За період з 01.05.2019 по 31.12.2019 сума понесених та невідшкодованих позивачу витрат на надання пільг у м.Вінниця становила 37357,38 грн. Суму витрат за кожен місяць означеного періоду підтверджено Розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг.

При цьому суд наголошує, що відповідач не заперечує факту надання позивачем телекомінакаційних послуг пільговим категоріям населення.

Відповідно до ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Згідно пп."б" п.4 ч.1 ст.89 та ст.91 Бюджетного кодексу України, пільги окремим категоріям громадян, що передбачені вищевказаними законами України відносяться до державних програм соціального захисту населення та фінансуються за рахунок видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад.

Згідно із ч.1 ст.102 БК України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 (чинна на момент правовідносин сторін), якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - порядок), встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, п.2 цієї постанови встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому згідно з п.3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг м.Вінниця є Департамент соціальної політики Вінницької міської ради, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень постанови та порядку, відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснюється відповідачем за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 п.8 Порядку отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Судом встановлено, що на підставі вказаних нормативних актів, відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання населенню м.Вінниця послуг зв`язку на пільгових умовах за рахунок державних субвенцій. Проте, в порушення вимог законодавства відповідач не здійснив відшкодування позивачу наданих послуг зв`язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 37357,38 грн.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України №31-07310-10-24/16584 від 30.06.2011 деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні пільги) в межах встановлених норм (розмірів).

Це свідчить про обов`язок держави в особі відповідного управління соціального захисту населення компенсувати надання телекомунікаційних послуг вартість понесених витрат на надання соціальних пільг відповідному населенню м.Вінниця, виконавши взяте на себе зобов`язання. При цьому наявні альтернативні шляхи погашення заборгованості, окрім коштів державного бюджету, застосування яких входить до повноважень відповідача, як органу, на який покладено обов`язок реалізовувати державну соціальну політику в м.Вінниця.

Як слідує з матеріалів справи позивачем було направлено на адресу відповідача претензію щодо погашення заборгованості(а.с.133), а також лист №44665 від 23.12.2019 (а.с.135) щодо узгодження договору відносно відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян з послуг зв`язку (територія - м.Вінниця).

У відповідь на вказане звернення відповідач відреагував листом №08-00-008-703 від 08.01.2020 наступного змісту:

"Питання відшкодування пільг з послуг зв`язку окремим категоріям громадян на сьогодні залишається невирішеним на державному рівні.

Незважаючи на те, що надання пільг з послуг зв`язку окремим категоріям громадян є заходом державних програм соціального захисту, субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на відшкодування зазначених пільг починаючи з 2016 року не надається. Вартість надання зазначених пільг, передбачених чинним законодавством окремим категоріям громадян, є додатковим навантаженням на бюджет Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, який наразі не забезпечений для цього необхідними фінансовими ресурсами.

Враховуючи необхідність вирішення за рахунок коштів територіальної громади інших нагальних проблем міста, можливість передбачити в міських програмах та, відповідно, в бюджеті Вінницької міської об`єднаної територіальної громади на 2020 рік відшкодування пільг з послуг зв`язку окремим категоріям громадян наразі відсутня.

Відтак, в департаменту на сьогодні, як і в попередніх роках, відсутня можливість укладення договору про відшкодування вартості наданих послуг зв`язку пільговим категоріям громадян".

І змісту викладеного листа слідує, що відповідач не заперечує щодо наявності зобов`язання відносно відшкодування вартості наданих послуг зв`язку пільговим категоріям громадян, однак вказує на відсутності можливості у їх відшкодуванні.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 218 ГК України та ст.617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Таким чином, відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року по справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України.

Згідно з п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №911/4249/16.

За таких обставин, Департамент соціальної політики Вінницької міської ради відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 37357,38 грн основної заборгованості є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення вимог про стягнення 3% річних у розмірі 427,37 грн та 157,27 грн інфляційних втрат судом встановлено наступне.

У статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У господарських відносинах грошові зобов`язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов`язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Грошовим зобов`язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Таким чином, обов`язок відповідача здійснювати розрахунки з постачальниками телекомунікаційних послуг, наданих на пільгових умовах є грошовим зобов`язанням, а тому нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованим.

Так, приватне акціонерне товариство "Датагруп" щомісячно вручало розрахунки за формою "№2-пільга" Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради.

Згідно ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що розрахунки за формою "№ 2-пільга" були отримані відповідачем наступним чином: 19.06.2019 за травень 2019; 18.07.2019 за червень 2019; 12.08.2019 за липень 2019; 23.09.2019 за серпень 2019; 25.10.2019 за вересень 2019; 26.11.2019 за жовтень 2019; 12.12.2019 за листопад та грудень 2019.

Таким чином, слід зазначити, що направлення позивачем на адресу відповідача розрахунків за формою "№2-пільга" є пред`явленням вимоги в розумінні ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим Департамент соціальної політики Вінницької міської ради повинно було виконати свій обов`язок зі сплати грошових коштів на користь приватного акціонерного товариства "Датагруп" у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

При цьому аналіз діючого законодавства України дає змогу дійти висновку щодо відсутності в останньому конкретних вимог до форми та змісту вимоги про оплату, у зв`язку із чим суд вважає, що направлення відповідачу розрахунків за формою "2-пільга", в яких вказана вартість послуг, наданих пільговикам у минулому місяці та які підлягають відшкодуванню є належною підставою для проведення розрахунків.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено наявність арифметичної помилки у наданих позивачем розрахунках, зокрема визначено суму інфляційних втрат в розмірі 138,06 грн та 3% річних в розмірі 425,87 грн.

З огляду на викладене, підлягає задоволенню позовні вимоги про стягнення компенсаційних нарахувань у сумах визначених судом, у зв`язку із чим вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 1888,54 грн за порушення грошових зобов`язань, суд зазначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положення ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" вказано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, обмеження розміру пені, встановлені даним Законом, застосовуються лише якщо визначений у договорі розмір пені перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України за спірний період. Положення цього Закону не є самостійною підставою для застосування пені.

Оскільки між сторонами відсутній укладений письмовий договір, в якому б було обумовлена міра відповідальності за порушення грошових зобов`язань у вигляді пені, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За правилами ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (21050 м.Вінниця, вул.Соборна, 50, ідент. код юридичної особи 38782790) на користь приватного акціонерного товариства "Датагруп" (03057 м.Київ, вул.Смоленська, буд.31-33, ідент. код юридичної особи 31720260) 37357,38 грн боргу по компенсації витрат за надання послуг зв`язку на пільговій основі; 425,87 грн 3% річних; 138,06 грн інфляційних втрат та 2102,00 грн відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. В позові в частині стягнення 1888,54 грн пені; 19,21 грн інфляційних втрат та 1,50 грн 3% річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18 травня 2020 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул.Смоленська, буд.31-33, м.Київ, 03057);

3 - представнику позивача - Синицину О.В. ( вул.Миколи Ващука, 35-А, м.Вінниця, 21029 );

4 - відповідачу ( вул .Соборна, 50, м.Вінниця, 21050)