Рішення № 89388992, 22.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/854

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2020 року м. Київ № 640/5320/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення вихідної допомоги

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Офісу Генерального прокурора (надалі - відповідач), адреса: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, в якій позивач просить суд:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі 28914,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2065ц його звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.

З вказаним наказом позивача ознайомлено у день звільнення та того ж дня видано трудову книжку. Цим же наказом зобов`язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Позивач також вказує, що згідно наданого розрахункового листка за грудень 2019 року при звільненні 24 грудня 2019 року позивачу нараховано та виплачено лише компенсацію за невикористані 83 дні відпустки, індексацію доходів, заробітну плату за 18 робочих днів, але не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати при звільненні вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Листом від 06 лютого 2020 року за №27/3-671вих-20 позивача повідомлено, що вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку не виплачено, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а тому відсутні підстави для її нарахування та виплати.

Вважаючи невиплату відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку протиправною та такою, що порушують права позивача, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що чинним законодавством не передбачено нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, оскільки Законом України «Про прокуратуру» передбачено інший порядок звільнення ніж КЗпП України.

Також у відзиві зазначено, що у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, позивачем подано суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній наполягав на тому, що в нього є право на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.

Представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини, що викладені й у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач з 15 вересня 2004 року проходив службу в органах прокуратури, а з 28 квітня 2011 року по 24 грудня 2019 року працював в Генеральній прокуратурі України (Т.1, арк. 11-15).

Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2065ц позивача звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року (Т.1, арк. 16).

Цим же наказом зобов`язано Департамент планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Згідно з розрахунковим листком за грудень 2019 року Генеральною прокуратурою України при звільненні 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористані 83 календарні дні відпустки, індексацію доходів та заробітну плату за 18 робочих днів (Т.1, арк. 24).

Відповідно до наказу Генерального прокурора «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» №358 від 27 грудня 2019 року, юридична особа «Генеральна прокуратура України» перейменована в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Наказом №351 від 23 грудня 2019 року днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року (Т.1, арк. 27-28,29).

У зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні позивач звернувся до відповідача з відповідним запитом, на який листом від 06 лютого 2020 року №27/3-671вих-20 Офіс Генерального прокурора повідомив про відсутність правових підстав для її виплати, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а не відповідно до статті 40 КЗпП України (Т.1, арк. 25-26).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

На виконання вимог статті 123 Конституції України прийнято Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (надалі - Закон України від 14.10.2014 №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.)

Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Згідно пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII, прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

При цьому, виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених статтями 36, 38-41 Кодексу законів про працю України, визначено статтею 44 КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тобто, вказаною нормою передбачено припинення трудового договору у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд зауважує, що позивачем не оскаржуються підстави його звільнення, навпаки, останній самостійно зазначає, що при його звільненні були застосовані положення пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, в якому визначені умови звільнення відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, в межах спірних правовідносин застосовуються виключно положення Закону України від 14.10.2014 №1697-VII.

Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України «Про прокуратуру», в редакції від 05 листопада 1991 року, а саме, частиною 1 статті 46-2, передбачалось звільнення прокурорів за Кодексом законів про працю України, але вказаний Закон втратив втратив чинність 15 липня 2015 року на підставі підпункту 1 пункту 3 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII, тобто, на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року в частині, що стосується виплати вихідної допомоги, були відсутні.

Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України від 14.10.2014 №1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року по справі №820/1119/16 (К/9901/1729/18).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи учасників справи не спростовують висновків суду у даній адміністративній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова